Ісламський фундаменталізм на Близькому Сход

p align="left">Термін «традиціоналізм» вживається для визначення позицій ортодоксальних релігійних діячів, які виступають за збереження традиційних соціально-економічних, соціокультурних, політичних, ідеологічних суспільних інститутів та уявлень. Абсолютизація ними значення середньовічної ісламської доктрини поєднується з рішучим неприйняттям західної культури в цілому і засудження будь-яких спроб реформувати іслам у дусі сучасності.

Протилежним до традиціоналізму напрямком є модернізм. Його прихильники вважають себе реформаторами і орієнтуються в своїх поглядах перш за все на сучасні західні зразки соціально-економічного та політичного устрою. Вони визнають необхідність пристосування мусульманських суспільств і мусульманських цінностей до ХХ століття Левин З. Ислам в арабских странах: неотрадиционализм и возрожденчество (вторая половина ХХ в.) / Зарубежный Восток: религиозные традиции и современность. - Москва: Наука, 1983. -- С. 72..

Третьою ідейно-політичною течією в сучасному ісламі є фундаменталізм** Сам термін «фундаменталізм» походить від латинського слова «fundamentum» (основа, підґрунтя, підвалина). Як поняття виник на початку ХХ століття у середовищі консервативних представників американського протестантизму, для позначення їх позиції у боротьбі з релігійним «модернізмом» та «лібералізмом». Рух протестантських фундаменталістів заявив про себе в 1908 році у Каліфорнії на конференції з фундаментальних понять християнства, проголосивши безумовність буквального трактування Святого письма i відкинувши будь-які спроби науково-критичного підходу до біблійних текстів. (The Oxford Encyclopedia… -- P. 32.).

На його позиціях стоять ті мусульманські ідеологи і політики, які намагаються поставити процес суспільного розвитку у відповідність з нормами та догмами початкового ісламу, виступають за втілення в життя фундаментальних принципів часів Мухаммада Robbe M. Islam: Religion, Gesellschaft, Staat. -- Berlin: Dietz Verlag , 1981. -- S. 79..

Ісламські фундаменталісти вважають, що «чисте джерело Корану та сунни, їх первісний смисл спотворений пізнішими трактуваннями, і для того, щоб пізнати «істинний» іслам, треба звернутися до оригіналу. Вони відкидають принцип такліду (неухильного слідування авторитетам мусульманського середньовіччя, прийняття суджень середньовічних авторів за безумовно правильні) i готові виробити своє відношення до реалій сучасного світу, керуючись безпосередньо Кораном i сунною. Тобто, фундаменталісти не заперечують сучасність, а підходять до неї з мірками первісного ісламу Мухаммада. Вони готові навіть частково прийняти модернізацію, особливо її технічний аспект, але тільки не «вестернізацію», проти якої борються усіма силами» Сагадаев А. Исламский фундаментализм… -- С. 3..

Серед характерних рис фундаменталізму необхідно відзначити зміщення акцентів з релігійної етики на політичну ідеологію. Воно супроводжується посиленням інтересу до ісламу як суспільно-політичної теорії, а не просто релігійно-світоглядної системи. Підкреслюється також тотальний характер ісламу як ідеології -- декларується, що ця релігія вирішує всі, без виключення, проблеми людини i суспільства. Беззаперечне дотримання норм ісламу приводить, на думку фундаменталістів, до цілісності, гармонійності та несуперечливості як особистого, так i суспільного життя.

Розповсюдженню ісламського фундаменталізму в 70-х роках сприяла, власне, i сама його ідеологія. Тому видається доцільним розглянути ідейні витоки фундаменталізму та основні постулати релігійно-політичної доктрини.

Першим ісламським фундаменталістом по праву можна вважати мусульманського богослова початку ХІV століття Такі ад-Діна Ібн Тамійю. Саме він одним з перших виступив за очищення ісламу i повернення до букви i духу Корану. Ібн Тамійя різко засуджував «біда» (нововведення) та проголосив невірними всіх тих, хто не дотримується основних обов'язків та заборон шаріату.

Ідеї Ібн Тамійя отримали широке розповсюдження в ХVІІІ столітті в Аравії i лягли в основу ваххабізму -- нової течії в ісламі, створеної Мухаммадом ібн Абд аль-Ваххабом. У його вченні наголос також робиться на необхідності повернення до істинної віри (ісламу до Х століття) i визнання авторитету виключно Корану та сунни. Найстрашнішою бідою, на думку ваххабістів, є відступ від принципу єдинобожжя (таухід) Bielawski J. Islam... -- S. 231..

Певний внесок у формування ідеології фундаменталізму зробили релігійні діячі ХІХ та початку ХХ століть Джамаль ад-Дін аль-Афгані і Рашід Ріда. У своїх працях вони теж широко опиралися на спадщину Ібн Тамійя. Виступаючи проти вестернізації мусульманського суспільства, вони закликали повернутися до первісної чистоти ісламу, виправдовуючи політичне насильство заради досягнення своєї мети.

Але, безумовно, вирішальний вплив на формування ідейних концепцій сучасного фундаменталізму мали погляди Хасана аль-Банни, засновника руху «Братів-мусульман». Він сформулював основні положення доктрини ісламського фундаменталізму, які були прийняті на ІІІ з'їзді організації «Братів_мусульман» в 1935 році.

У резолюції з'їзду зазначалося, що в світі все пов'язано з Аллахом, i його абсолютна воля була проголошена людству через пророка Мухаммада. Іслам взагалі, а Коран i сунна зокрема, є єдиним джерелом всіх людських цінностей, законів i стандартів. Усі поняття, традиції i закони, створені людьми, повинні бути відкинуті. Як писав Х. аль-Банна: «Іслам -- це віра i культ, батьківщина i громадянство, релігія i держава, духовність i практика, священне писання i меч.» Цит. за: Степанянц М. Мусульманские концепции в философии и политике (XIX-XX вв.). -- Москва: Наука, 1982. -- С. 138. .

Гаслом «Братів-мусульман» проголошувалось: «Аллах -- наша ціль, пророк -- наш вождь, Коран -- наша конституція, джихад -- наш шлях i смерть на шляху Аллаха -- наша заповітна мрія.» Абгарян Е. Религиозно-политическая организация «Братья-мусульмане» в Египте / Ислам в политической жизни стран современного Ближнего и Среднего Востока. -- Ереван: Изд-во Ан СССР, 1986. -- С. 64..

Новим етапом у розвитку ідеології фундаменталізму стала поява в 60-х роках праць одного з лідерів «Братів-мусульман» Саїда Кутба. Саме він заклав основу для появи радикального, екстремістського фундаменталізму, а його книги «У затінку Корану» та «Віхи на шляху» стали маніфестом радикальних фундаменталістів. Сучасне людство, на думку С. Кутба, перебуває в стані нового варварства -- «джахілійї», яке протистоїть законам Аллаха. Метою істинних мусульман повинно бути встановлення «ісламського суспільства», побудованого на принципах шаріату. Так, як існуючі зараз суспільства ісламськими не являються, то необхідно привести їх у відповідність з ісламом, для чого політична влада в країні повинна опинитися в руках істинних мусульман. Все це обґрунтовується через поняття «хакімійї», яке проголошує, що «ніхто зі створених Аллахом не може встановлювати інші закони, ніж ті, які були встановленні Аллахом». Тобто ніхто i ніщо на Землі не може змінити ісламські закони, обов'язкові для всього людства Игнатенко А. Халифы без… -- С. 133..

Серед неарабських теоретиків фундаменталізму варто згадати пакистанця Абу Аля аль-Маудуді, засновника організації «Джамаат ісламі». Його погляди мали значний вплив на формування концепції «ісламські держави» -- халіфату. Побудова «ісламської держави», яка б об'єднала всіх мусульман у всесвітньому масштабі, є головною метою фундаменталістів, i це апріорі надає їх ідеології політичного характеру. Як писав аль-Маудуді: «Безперечно, що Іслам прагне створити в суспільстві такі умови, котрі б спонукали окремих людей i соціальні групи твердо дотримуватись певних моральних норм. Мета Ісламу міститься також у побудові політичного устрою, який був би спроможний за допомогою сили розповсюджувати моральний кодекс серед людей.» Абу Аля аль-Маудуді. Спосіб життя… -- С. 11..

Політична система «ісламської держави» повинна повністю ґрунтуватися на Корані. Вищим законодавчим авторитетом має бути Аллах, чия воля втілена в законах шаріату. «Законодавча i правова діяльність в ісламській державі здійснюється виключно в межах шаріату, за які не можна виходити. Уся умма повинна суворо дотримуватися того, що послав Аллах, i з чим прийшов посланець Аллаха. Жодна законодавча рада не має права внести навіть зміну в божественне законоположення» Там само. -- С. 22..

Діяльність i компетенція виконавчих органів повинні визначатися на основі ісламського принципу дорадності -- «шура», що має гарантувати мусульманам право участі у політичному житті. При цьому правитель або уряд в «ісламській державі» зобов'язаний втілювати шаріат на практиці. I, як підсумовує аль-Маудуді: «…суть Ісламської республіки полягає в суспільному поклонінні Всевишньому Аллаху.» Там само. -- С. 18..

Таким чином, можна констатувати, що ідеологія ісламського фундаменталізму пройшла тривалий шлях розвитку, i в тій чи іншій формі була присутня в мусульманському суспільстві ще з часів середньовіччя. У ХХ столітті вона стала основою для тих сил, які виступили за перебудову суспільного життя на релігійних засадах. I, як зазначає Ф. Фукуяма: «У сучасному світі лише іслам пропонує теократичну державу як політичну альтернативу i лібералізмові, i комунізмові.» Фукуяма Ф. Кінець історії? // Генеза. -- Львів. -- 1992. -- березень. -- С. 13..

Саме фундаменталізм став домінуючим напрямком політичного ісламу в період його «відродження» в 70-ті роки. Адже, як відзначає ряд вчених, фундаменталізм, на відміну від традиціоналізму i модернізму, був не тільки певною ідейною позицією духовної та світської еліти, але й потужним політичним рухом Ислам в современной политике… -- С. 85..

Зростання активності ісламських політичних рухів та організацій в 70-х роках i перетворення ісламського фундаменталізму на один з провідних напрямків в суспільно-політичному житті країн Близького Сходу можна пояснити лише цілим комплексом соціально-економічних, психологічних та політичних передумов та причин.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12