Державна політика стимулювання зайнятост

p align="left">Завдяки проведенню активної політики у сфері зайнятості ситуація на зареєстрованому ринку праці помітно покращилася, про що свідчать дані наведенні у таблиці 7. Статистика ринку праці: міжнародний досвід / за ред. А.П. Евенко, І.В. Калачева - К: ТОВ "Видавництво "Консультант", 2007 - с.138.

Таблиця 7.

Стан зареєстрованого ринку праці 2001-2005рр.

	2001	2002	2003	2004	2005
Кількість незайнятих громадян, які скористалися послугами ДСЗ, в цілому за рік, всього тис. осіб	2760,2	2799,2	2835,2	2900,6	2887,7
з них:
працевлаштовано, тис. осіб	772,7	831,8	877,3	984,2	1049,8
у% до тих, які перебували на обліку	28,0	29,7	30,9	33,9	36,4
взяли участь у громадських роботах, тис. осіб	302,0	345,2	378,6	414,2	419,2
проходили професійне навчання, тис. осіб	147,2	163,4	175,5	184,4	193,3
перебували на обліку, на кінець року тис. осіб	1028,8	1055,2	1003,7	998,9	903,5
з них мали статус безробітних, тис. осіб	1008,1	1034,2	988,9	981,8	881,5
рівень зареєстрованого безробіття, на кінець року, у% до населення працездатного віку	3,6	3,7	3,5	3,5	3,1
середня тривалість зареєстрованого безробіття, місяців	9	8	7	7	6
потреба в робочій силі, на кінець року, тис. осіб	96,9	123,9	138,8	166,5	186,6
навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, вакантну посаду, на кінець року, осіб	11	9	7	6	5
середній розмір допомоги по безробіттю, в грудні, гривень	85,23	105,98	118,32	146,37	192,89
у% до:
мінімальної заробітної плати	72,2	64,2	57,7	61,8	58,1
прожиткового мінімуму для працездатних осіб	25,7	29,0	32,4	37,8	42,6

Позитивною тенденцією на ринку праці є поступове скорочення кількості зневірених у пошуках роботи з 5,4 відсотка економічно неактивного населення в середньому за 2002 рік до 4,7 відсотків у відповідному періоді 2004 року та зменшення терміну середньої тривалості пошуку роботи з 10 місяців у 2002 році до 9 місяців у 2004 році - 7 місяців 2005 році.

ІV Розділ. Аналіз міжнародного та світового досвіду регулювання зайнятості

Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга - про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920 - 1930-х років, поширення новаторських ідей Дж.М. Кейнса про роль трудового фактору в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.

Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. В загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів).

Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг по звільненню від виплат у соціальні фонди, компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників і безпосередньо по зменшенню податків за створення нових робочих місць, розвиток людських ресурсів, за працевлаштування конкурентноздатних категорій громадян. Одним з найефективніших стимулюючих факторів для підприємців є пільги по оподаткуванню прибутку. Вони спрямовані найчастіше на зменшення оподатковуваної бази на суму коштів, витрачених на створення робочих місць (особливо спеціалізованих, наприклад для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників тощо.

Фінансові штрафи застосовуються в розвинених країнах в основному при використанні такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів і інших неконкурентоздатних категорій працівників. В таких випадках держава зобов'язує підприємців, що не створюють спеціальні робочі місця, сплачувати штрафи. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства. Богиня Д.П., Куліков Г.Т., Шамота В.М., Лисогор Л.С. та ін. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати. Київ: Інститут економіки НАНУ, 2001. - с. 198

Зарубіжні країни мають різний підхід щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Що стосується такого чинника, як звітність безробітних, то є сенс акцентувати на тому увагу, що в деяких країнах світу посилюється контроль за їхньою активністю під час пошуків нового робочого місця. Уводиться їхня регулярніша звітність про пошук нової роботи, жорсткіша залежність між активністю в пошуку роботи й отриманням допомоги з безробіття. Так у Швейцарії служба зайнятості вимагає від зареєстрованого безробітного надання наприкінці кожного місяця не менше 10 підтверджень його звернень до роботодавців. Таку саму політику проводять у Голландії, Бельгії, Данії.

В Японії використовують такий вид стимулювання безробітного до пошуку роботи: що швидше безробітний знайде нове робоче місце, то більший розмір бонусу він отримає, який може дорівнювати чотиримісячному розміру допомоги з безробіття. Досвід виплат премій довготривалим безробітним, які зуміли працевлаштуватися, існує в Австралії та Новій Зеландії. Вишневская Н. Государство на рынке труда - изменение стратегии//Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - №7. - С. 101-107.

Значна увага у світі приділяється проблем безробіття молоді, вона характеризується численними спільними та спеціалізованими проектами та програмами, які здійснюються міжнародними організаціями. Яскравим прикладом є "Міжнародна програма дій щодо молоді до 2000 року й далі" (The World Programme of Action for Youth to the Year 2000 and Beyond), розроблена ООН у 1995р., яка є міжнародною стратегією дій, спрямованих на ефективне розв'язання проблем молоді. Мета цієї програми - закріпити високу відповідальність уряду перед молоддю, що прагне до розвитку й активної участі в усіх суспільних процесах та явищах. Міжнародна програма - це комплексний документ, що містить основні напрями дій за 10-ма пріоритетними сферами, одна з яких є зайнятість. Ця програма реалізується в більшості країн - учасниць ООН і Європейського Союзу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10