Быстрый поиск

Світоглядні уявлення та вірування, народні знання слов'ян

p align="left"> На Білій Руси домовиків звали Возицею, бо той мав людську фігуру з кінськими копитами та вухами, доглядав коней у стайні, боронив од звіра. Домовик Баган, глядів худобу від багаття, йому укладали містечко в коровниках, кошарах, яслах свіжим сіном. А покровителя хатнього добра звали домовиком-клієцьником, або як казали на Подолі - скарбником.

Оригінальністю відзначається лісова людина, живе у лісах. На вигляд попелястого кольору, волохатий чоловік в одежі - полісун. На зріст як звичайна людина, та буває заввишки як дерево, або як трава. У полі живуть польовики, їхній зріст залежить від висоти та врожаю хліба, часом допомагають рубати дрова, можуть просити хліба. Полісуни і польовики мають жінок, дітей, родини. В західній частині Гуцульщини лісову людину називали чугайстром, вищій за смереку і завжди в білому одязі. До людей ставиться доброзичливо, але харчується печеним м"ясом нявок (лісовиці). Образ такого чугайстра добре змалював М.Коцюбинський у повісті "Тіні забутих предків".

Нижчі духи і півдухи: русалки, мавки. Русалки - богині земної води, живуть на самому дні в чудових кришталевих палатах у морі, у річках і, навіть, у криницях. Русалки - невеликі дівчата, діти-семилітки, живуть громадами. Вони дуже вродливі з чорними очима та довгим русявим, або зеленим волоссям. За народними переказами русалоньки дуже рідко з"являються на люди одягнені, майже завжди вони у прозорих сорочках, або голі, прикриваючі тіло розпущеними косами. Полюбляють гуляти на чистий четвер аж до Петра біля берега - гойдаються на гіллі верби, розбігаються по лісах, долинах, полях - пустують, мнуть жито; розпусні діви співають пісні, кличуть парубків до лісу, і там залоскочують до смерті. На Чернігівщині є дві дуже поважані народом криниці: Заручейська й Сухомлиньська, де щорічно на клечальні тижні русалоньки виходять, щоб розпустити і розчесати коси. На Зеленому тижні вони сидять голі на деревах і просять у людей сорочки, намітки. Русалки дуже розумні і полюбляють загадки.

Мавки живуть у лісах, а в Галичині на Карпатах живуть у печерах. Всі вони показуються в образі гарних дівчат, люблять музику і танці, вночі плавають по воді в річках, озерах, хлюпають в криницях. Зачіпають, жартують, а як тільки хто їх вподобає, то миттю лоскочуть, топлять у воді, стинають голову.

До русалок і мавок прилучають міфічні духи - нічки (від німецького nachtmar), або великоруські кікімори - то жіночі духи, живуть у хатах, виходять вночі, пустують, шукають гребені молодиць, плутають прядиво.

Найтемніші вірування та найстрашніші легенди про упирів, про вампірів - тварин з породи кажанів, іноді мерців, що встають з могил та п'ють кров живих людей, поширилися з Греції, Моравії, Угорщини та Польщі на Україну, спричиняючи велику паніку серед людей, ті божеволіли: виймали мерців з могили - відтинали голову; пізніше вампірами почали вважати людей хворих на туберкульоз, тож після смерті такій людині вбивали у груди осиковий кілок. Крім того, якщо підозрювали щось нечисте, в могилу кидали жменю макових зерен, або ж мерця перемотували мотузком, на якому було зав"язано дуже багато вузликів. Вважалося що мрець не здатний вилізти з могили доки не перелічить усіх зерен, не розв"яже усіх вузликів.

Щодо живих людей, таких як відьми та вовкулаки, не надається надприродна сила чи особлива здібність. Відьми - це звичайні жінки, інколи з містичними можливостями, та зазвичай з конкретною спеціалізацією - здоювати молоко у чужих корів. Відьом серед народу розрізняли на вчених, родимих. Саме родимі відьми мали телепатичні здібності, силою своєї думки шкодили людям, тваринам. Відьми крадуть з неба дощ, і росу, ховають у горщиках, крадуть з неба зорі і місяць, лятають на повітрі на Лису гору й справляють там з чортами чудні ігрища. Наприклад, Київщина дуже славетна та багата на такі відьомські гори, одна у Києві, поряд з Цаповим болотом (відьомським), друга трохи нижче Києва, та понад Дніпром. Так само, як і упирі, відьми можуть вставати з могил, мстяться людям за кривду, що зазнали за життя - п"ють їхню кров. На одному з таких оповідань збудована, як відомо, ціла чудова фабула повісти Гоголя "Вій".

Вовкулаками, більш поширені у Європі, називають людей зі здатністю перевертатися вовками, і навпаки. На Україні перші згадки про вовкулаків з"являються вже в оповіданні "Слово о полку Ігоревім", мова йшла про невірів, людей яких покарано за різні гріхи, головне за порушення сексуального утримання напередодні свят. Живуть вони у лісі поряд із вовками, нападають на домашню худобу, та тільки душать її - не їдять. Залежно від регіону вовкулаки називалися по різному, на заході - вукодлака, а Великороси плутають з загальним розумінням перевертня.

На Червоній руси в засуху і холеру палили упирів та відьом на терновому вогні, що є символом небесного вогню, блискавки. Яскравим прикладом українського упиря можна назвати Андрія Борковського, що досить значний час був радником Івана Самойловича та Івана Мазепи; розквіт відьмівства припадає на гатьманство Івана Брюховецького, а саме на період його одруження з дочкою князя Долгорукого, котра й спонукала його до розправи над дівчатами, яких вважали відьмами, лише за вроду.

в. Довколишній світ

Осередок світогляду нашого народу становить людина, її душа, доля, життя. Через таку призму сприймається і довколишній світ. Найстаровинніші та етнографічніші уявлення українців про небесні світила. Наприклад, Сонце - цар неба, око або обличчя Бога. Здавна воно сприймалося як вогняна куля, велике коло або колесо. Лише за деякими поодинокими вийнятками наші предки вважали, що Земля стоїть непорушно, а Сонце промінням освітлює цілий світ, сонце наче боготверене народом, його вважають за святе й правдиве; рухається і ввечері іде відпочивати, сховавшись за Землю.

Уявлення ж щодо Місяця та зірок майже не відрізняються від уявлень про Сонце. Місяць, за повір"ями, нагадує людину, яка народжується, росте і вмирає. Це теж око Боже, світило, що поставлене ближче до землі щоб ліпше освітлювати її вночі; це - молодий брат Сонця, він має великий вплив і на людей, і на тварин, а тому народ і молиться кожному молодому Місяцю. Так розпорядився Бог, що на місяцевій поверхні зображено вбивство Каїном Авеля. Місяць наділявся цілющими властивостями, зібрані на молодика лікарські рослини і коріння мали чудодійні сили.

Зорі, також трактувалися по-різному. Це діти Сонця та Місяця, абож запалені свічі Богом після народження людини. На Холмщині їх вважали за янголів, у них вбачали душі померлих безгрішних людей. Подекуди і навпаки, в Ушинському та Житомирському повітах стверджували, що то грішні душі, які спокутують свої гріхи. Українські назви сузір"їв мають суто земне походження.

Наші предки не могли не цікавитися землею, на якій вони жили. Її уявляли круглою, як корж, що плаває на воді. У деяких повітах на Лівобережжі України Землю порівнювали з жовтком яйця, навколо якого - вода (білок). На Холмщині уявляли півкулею, на краю якої живуть люди, що харчуються лише рибою, назбираною на березі моря. У середині Землі знаходиться пекло, де у вічному вогні аж до страшного Суду мордуються грішники. Через занепад грамотності побутвала легенда про існування пупа землі, звідки випливає вода, що утворює всі річки та моря, і знову вертається назад у той самий пупець. "Народ, - говориться в повір"ї, записаному експедицією Чубинського, - має глибоку повагу до землі та зве її матір"ю, томущо вона годує людей і тварин". Бити палицею без потреби, клясти землю вважалося за великий гріх, натомість в шану землі - її цілують, подекуди і з"їдають шматочок землі.

Так само за святу вважають і воду; в неї не можна плювати, спорожнятися тощо. Святі та цілющі якості має лише непочата вода, напрклад, на водохрещі. У всіх місіцевостях України білял води здійснювались різні обряди, насамперед, на свято Купали. Свяченою водою скроплювали хату, господарські будівлі, двір, аби вигнати з них нечисту силу. Водою лікували від хвороб, у ній купали недужих дітей, вона рятувала від пристріту, курячої сліпоти. Джерела, ріки, озера, ставки та моря мали свої різні уявлення та повір"я.

Згадуваний вогонь вважався святим, але мстивим. П.Чубинський фіксував народні слова: "Ми шануємо вогонь як Бога. Він - наш дорогий гість". Не існувало єдиного погляду щодо походження вогню. На Поділлі вогонь приписували чортові, у Луцькому повіті вогонь пов"язували із земним життям Ісуса Христа. У побуті нашого народу вогонь довіряли жінці - господині, що мала шанувати і оберігати сімейний вогонь, перед приготуванням їжі мала охрещувати його. Він вважався талісманом, опікуном дому. Треба відрізняти від вогню вогники, що з"являються на кладовищах і болотах. Їх приписують чортам та упирям, або ж янголам, які запалюють їх на могилах праведників. За іншими повір"ями вважали що вогники спалахують де живе диявол, або ж на місцях закопаних скарбів.

Живі істоти - тварини, птахи, рослини - нагадували людей; вони жили, відчували, сприймали світ. Наші предки вірили, що напередодні Нового Року воли розмовляють людською мовою, вони благословенні Богом за зігрівання своїм диханням народжену Божу дитину в яслах. Шанували корову і навіть були часи, коли на Великдень христосились з нею, пригощали свяченим. Коза - вважалася невдалою спробою копіювання корови, а цап - відтворенням власного образу і подоби диявола. Цікаві вірування пов"язані з конем, це перетворений диявол, приречений не наїдатися за провину - їв сіно з ясел Ісуса. Різні повір"я народилися про диких звірів: ведмідь - лісова людина, що не впустила на ночівлю ченців, або перетворений мельник; вовк - ворог диявола, та харчується ними. На Полтавщині розповідали, що собак, лисиць, кабанів, зайців виліпив чорт з глини. Кицька утворилася у рукавиці богородиці, кріт - перетворений хлопець, його батько спокушав Бога. Кажан - зла миша, чайка - перетворена вдова, журавель - циган; зозуля була жінкою, що вбила свого чоловіка, за те засуджена немати свого гнізда. Курка - божа птиця, бо несе яйця, що освячуються з паскою. З птахами пов"язувалися прикмети: сороки, ворони, синиці, горобці, пугачі, лелеки приносять людям новини.

Вірування пов"язані з рослинами мають пізній характер; сосна - благословенна, бо завжди зелена та непридатна на цвяхи для розп"яття Христа. Фруктові дерева створені Богом, а шипшина, верба та очерет містять лукавого. Листя осики безперестанку труситься, бо на ній повісився Іуда, вона жахає все лихе. Береза зблідла од першого наміру Іуди повіситися на ній. На такіж групи, як і дерева можна поділити квіти, трави і злаки. Усе що корисне людям, цілющі рослини - створив Бог, а все шкідливе - від лукавого.

4. Висновок

Історично так склалося, що переважна більшість наших предків займалися землеробством. Лише жителі Карпат та Полісся спеціалізувалися на лісопромислах, звіроловстві і тваринництві...

Так, доглядаючи землю-Матінку, вирощуючи культурні злаки, випасаючи худобу, селяни фіксували атмосферні зміни з огляду позитивних впливів на результати праці.

Слід відзначити особливе місце народному календарю. Саме з нього починається і робота в полі, і лікування недугів; саме він регламентує шлюбні відносини. Саме завдяки календарю неграмотні селяни, лише по народних прикметах, легко визначали пору року.

Щож стосується світобудови, розташування небесних світил, то найчастіше то були переплетені з віруваннями та уявленнями ті доцільні знання, раціональна частина яких втілювалась у прикметах. Упродовж віків українці намагалися осягнути зв"язок загадкових законів та явищ природи. Чималу роль у народному традиційному рільництві відігравали знання про ґрунт, народ створив свою класифікацію ґрунтів у межах певних природно-ландшафтних зон.

Становлення народної медицини як складного комплекса, що поєднав вдалі дії, позитивні знання і магію.

Багато різнобарвних знань і уявлень залишилося у матеріальних пам"ятках, фолькльорі, у міфопоетичній творчості, зокрема численних ритуальних святах впродовж річного землеробського (сонячного) циклу. Зародки народної медицини годиться пов"язувати, науково обґрунтовувати і розглядати суголосно з міфами нашого народу про створення світу й різноманітні божества, а також враховуючи ставлення українців до Сонця, Неба, Землі, Води, Вогню, рослинного та тваринного світу тощо.

Світотворчі та "боготворчі" уявлення праукраїнців базуються передовсім на пошануванні Сонця та на визнанні вічних критеріїв життя і буття - добра і зла.

Основні язичницькі свята праукраїнців, що доречі і сьогодні актуальні і поширені - це свята Сонця: Калити, Коляди, Колодія, Великодні та Зелені свята, свято Івана Купала. А, оскільки народ започаткований від винекнення (первісного зародження) як субстанція "сонячних генів", то і його історія, господарювання, життя-буття, звичаєве право, різноманітні види мистецтва - йдуть від природи, прадавньої землеробської культури, рослинного і тваринного світу, стосунків між людьми, любові до праці, кохання і вірності, пошанування високих чеснот і розвінчання та таврування зрадництва, нерівності, запроданства, низості.

Саме в процесі своєї трудової діяльності, любові до землі - як до батька і матері; через поглиблені етико-естетичні засади, культурні традиції сімейного і громадянського виховання українці наділяли майбутні покоління найважливішими вадами: фізичного, духовного і морального ґатунку.

Різноманітні тлумачення: душі, долі і злиднів, людини, не дивлячись на старожитні повір"я, як аналіз слід вважати невідомою психологічною наукою, про що праукраїнці вже могли судити та , як кажуть на сучасному рівні, проводити психотерапевтичні дії, тобто лікувати на рівні сучасної психологічної науки про душевний стан людини. Моя думка, стосовно демонологічного світу, по-перше, це навмисне самовербувальне тлумачення, на той час, непізнаних контекстів життя, простіше кажучи, омана свідомості. По-друге, через недбалість, байдужість молодих поколінь, старожили берегли норми поведінки: безпечність молодняку зумовляли переконаннями таємничих і містичних забобонів. По-третє, осередки таких уявлень з"являються через застій конкретних вікових субстанцій, тобто коли в одній місцевості збиралася велика кількість людей, які нехотіли чи немали бажання реально пізнати, усвідомити, через брак знань, нові відомості про людину, її організм, або безперервно змінюючийся довколишній світ. Так, такій людині легше за все було зфантазувати, ніж прийняти щось нове.

Упродовж багатьох століть український народ беззупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами. Фактично формувався внутрішній світ українців, осягався весь навколишній простір, закладалися світоглядні засади.

Феноменально багата українська обрядовість активно впливала на життєдіяльність народу. Традиційна обрядовість виникла як органічний зв"язок духовного і морального у процесі буття. Вона набула ролі капіляра світоглядного і духовного живлення національного організму, крізьвікових контактів.

Отже, предмет українських народних знань та світоглядних уявлень годиться означити як величезний суголосний комплекс духовних та прагматичних знань, національних традицій, притаманних нашому народові з давніх-давен, що побутують, тужавіють, набирають нових сил у звязку з розвитком доби і дуже часто, навіть, не усвідомлються цими людьми, бо виступають звичайними і звичаєвими постулатами від діда-прадіда до внука-правнука. Вони, з розвитком письма та книжкової справи, переходять з кодексу усних надбань до фіксованих писемних означень часто уже з окремими узагальненнями та висновками.

6. Література

1. "Культура і побут населення України", В.І.Наулко, К, - 1993 р.

2. "Коло Свароже", Г.Лозко, К, - 2005 р.

3. "Студії з української етнографії та антропології", Х.К.Вовк, К, - 1995 р.

4. "Українське народознавство", С.П.Павлюк, К, - 2006 р.

5. "Вінець", В.Скуратівський, К, - 1994 р.

6. "Бойківщина: Іст. етногр. дослідження", Ю.Г.Гошко, К, - 1983 р.

7. "Гуцульщіна: Іст. етногр. дослідження", Ю.Г.Гошко, К, - 1987 р.

8. "Цивілізаційна історія України", М.Є.Горєлов, О.П.Моця, О.О.Рафальський, К, - 2005 р.

9. "Українська народна медицина", Є.С.Товстуха, К, - 1994 р.

10. "Народна медицина українців", З.Є.Болтарович, К, - 1990 р.

11. "Світогляд українського народу: ескіз української міфології", І.Нечуй-Левицький, К, - 1992 р.