Світоглядні уявлення та вірування, народні знання слов'ян

p align="left">Хвора людина за народними віруваннями - безпорадна, як дитина. Вона вимагає уваги, чуйного ставлення та лагідного догляду. Хворій людині годиться створити спокійну затишну обстановку, давати їй кращі, дієтичні харчі. Не сварити її за життєві невдачі чи, тим більше, не ображати. Хвора людина повинна мати окрему охайну кімнату, читий одяг, чисте ліжко й постіль. З нею годиться лагідно і тихо розмовляти.

Якщо згадати про дієтичні продукти у народній медицині - то це гречана і вівсяна крупи, картопля, морква, буряки, капуста, чорна смородина, агрус, яблука тощо. Якщо називати молочні продукти - то це сир, сметана, молоко, кефір тощо. Серед м"ясних - яловчина, кролятина, курятина. Жири - олія, сметана, іноді вершкове масло. Засоби термічної обробки - варіння загальне та обробка парою.

З лікарських рослин народна медицина радить вживати для салатів листки кульбаби лікарської, подорожника великого, первоцвіту весняного, медунки лікарської, стебла квасениці, ялиці звичайної, грициків звичайних, талабану польового. З соків народна медицина надає перевагу березовому, чорносмородинному, агрусному, яблучному, томатному, виноградному, суничному тощо. З чисто лікувальною метою вживають соки картоплі, капусти, подорожника великого, кропиви дводомної, а також гарбузчний, огірковий, моркв"яний та сік чорної редьки.

Досить різноманітними були знання в галузі народної ветиринарії. При лікуванні худоби поєднували раціональні способи з магічними. Поширеними були рослинні й тваринні ліки. Так при розладах травлення у домашніх тварин рекомендували відвар дубової кори, кмин, чир вівсяний, горілку. Коли худобу здувало, її напували відваром льону, молоком, горілкою, а в особливо тяжких випадках пробивали бік ("голоднявку"). Хворих на "мотилицю" овець напували розсолом з капусти, протягом трьох днів давали конопляну полову, а також сіль і червоний перець.

Зокрема універсальними ліками у народній ветеринарії українців були дьоготь і квас. При захворюванні худоби на сибірку (сибірську язву) їй вливали в горло до трьох пляшок сирівцю, у якому розводили селітру та нашатирний спирт. При лікуванні від чумки до сирівцю додавали зерна льону та конопель, а також іржаве залізо і варили. Потім у цю суміш вкидали дьоготь та мідний купорос. Ящур лікували, натираючи худобі язик мідним купоросом. Рани засипали товченим листям сухого ренника. Розповсюджені були також масаж (наприклад при об"їданні), ганяння худоби. Відомо було й кровопускання, що досягалося розрізанням вушних вен. Хірігічним втручанням лікували коней від ряду хвороб - мишки, телію, залізняка. При хворобі птиці їй давали їсти вугілля, крейду. Під час висиджування потомства самок тримали на дуже раціональній дієті. Загалом можна говорити, що, мабуть, не було жодної хвороби у тварин, якій селянин не міг би запобігнути.

Критерії національного здоров"я залягають у гармонійному поєднанні справжнього добробуту і духовної величі народу, який народжується, живе, навчається, працює, спадкоємно продовжує справу своїх попередників на своїй землі, в колі своєї культури, мови, високої загальної духовності; плекає природу і високі чесноти своїх співгромадян і співробітничає у різноманітних наріжних галузях зі своїм співтовариством.

Яскравим і потужним світильником здоров"я на всіх етапах історичних епох українців виступає народна медицина у звичаєвому праві, побуті, обрядах, фольклорі, працях етнографів, істориків, ченців, трактатах бакалаврів і магістрів медицини, народних оповіданнях тощо. Не можна народну медицину відкидати на задвірки історії, культури чи, конкретно кажучи - медичної науки.

3. Світоглядні уявлення

Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.

Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.

У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення - це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.

Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.

Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв - своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.

Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом - Віднем, пуповина - з папським містом Римом, груди й робочі руки - з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево - "шляхетчиною", тобто Польщею.

а. Людина, доля, душа

Так само належать до числа вірувань, і оповідання про створення людини. Варіантів цих оповідань теж дуже небагато, всі вони, безперечно, біблейські, а до того ще й апокрифічного змісту, бо в них усіх у творенні людини, крім бога, бере участь, явна річ з другого боку, і диявол. За варіантом Драгоманова, Бог виліпив людину з глини та поставив сушитись, наказавши собаці стерегти її; диявол скористався, що собака заснула, розірвав у виставленої сушитися людини груди та наплював туди. Бог вдунув потім у людину душу, але людина й досі, кашляючи, харкає.

Як глибоко релігійний народ українці вірили у потойбічне життя, де людина знаходить утіху. Проте погляди на душу не залишалися сталими. У дохристиянські часи наші предки не мали жодного уявлення про душу. Припускалось існування кількох душ в однієї людини.

Після прийняття християнства уявлення про душу зазнало докорінних змін. Якщо за переконанням язичників слід мерців був безликим, то за християнськими віруваннями душа зберігає свої індивідуальні особливості навіть у загробному житті. Однак за гріхи вона може набирати іншого вигляду.

Українські народні оповідання про душу; тут ми маємо до діла вже не з легендами, а з справжніми віруваннями. Вірування ці, однак, безперечно християнського походження, але доповнені вони чисто народною фантазією. Місце перебування душі в тілі в них точно не вказане; одні кажуть, що вона знаходиться в голові, другі - що в ямці під шиєю, в грудях, в животі, в печінці тощо. Звідки береться в людині душа та як вона входить в дитину - на ці питання в українських народних віруваннях ми не знаходимо відповіді, але з них ми дізнаємось, що вона покидає тіло тимчасово - під час сну, та назавжди - в час смерті. В останньому випадку вона виходить найчастіше через отвір, що відчиняється в момент смерті на темені, або через рот, часом її буває видно. Вона з"являється то у вигляді мухи або бджоли, а то метелика або пташки, а то ще у вигляді маленької людини з прозорим та чистим тілом, а часом з крильцями, або, нарешті, у вигляді маленької хмаринки, наче пари. Вона має, однак, тілесні потреби - їсть, вдихаючи в себе пару од гарячого хліба або іншої страви, і для неї завжди ставлять на вікні воду якийсь час, після якого вона зовсім відлітає, але повертається додому в ті дні, коли поминають небіжчика. За гріхи людини душа приречена на смутну долю у формі переселення в якунебудь тварину: в собаку, коня, свиню, кінську голову тощо, де вона й зостається аж до смерті тварини.

Вірування у загробне життя було всеохоплюючим, але інколи прості люди не уявляли собі життя у потойбічному світі. Наприклад, селяни Київщини часто відповідали на такі запитання словами: "А Бог його знає: ніхто з того світу не вертався". Навіть побожні люди вважали, що для того, аби потрапити в рай, треба заробити своїми добрими ділами, а не тільки відправленням релігійних обрядів.

Побутувало й інше трактування душі. Наприклад, ще на початку ХХ ст. на Слобожанщині душа ототожнювалась з Долею, щодо якої існували різні погляди: Доля - душа предків; Доля - ангел; Доля - душа людини, або її двійник.

Доля як душа предків - не що інше як збережений старовинний культ предків, охоронців родинного вогнища. Люди вважали, що Доля вмирає разом з людиною. Хоча такий погляд переважав, були й інші повір"я, за якими Доля померлого живе в його могилі або спочиває на ній. Щоб викликати її, треба перескочити через могилу, хоча не виключена можливість появлення замість щасливої Долі лихої, тобто Недолі.

У деяких випадках Долі померлих ототожнювались з живими людьми. Побутувала думка, що померлі навідують живих родичів. Це стосується, насамперед, померлих матерів, які "доглядають" осиротілих дітей. Улюблений час для таких відвідин - ніч.

Вважалося, що померлі родичі присутні й на своїх поминках. Вони можуть приходити напередодні великих свят, тому їм треба залишати після вечері їжу. Інколи Долі померлих можуть з"являтися у вигляді злих чи примхливих істот, що нагадують домовиків. Якщо вони не знаходять своїх улюблених страв, якими хочуть поласувати, то можуть навіть побити живих людей. Щоб позбутись такої Долі, її необхідно спіймати або відслужити на могилі "заклятий" молебень.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9