Міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці XVIII - початку XX ст.
p align="left">Через 100 років в усіх цих губерніях кількість українців зросла: у Чернігівській губернії до 1526,1 тис. осіб, Полтавській -- до 2583,1 тис. осіб і Харківській -- до 2009,5 тис. осіб. Але в усіх трьох губерніях відбулося падіння питомої ваги українців серед усього населення. Більше воно було в Чернігівській -- до 66,4%, Харківській -- до 80,6%, тобто в тих, які мають безпосередні кордони з Росією, і менше в Полтавській -- до 93%. Інша тенденція простежується в перші роки XX ст. У 1910-- 1917 рр. при зростанні кількості українців у Чернігівській губернії до 1707.7 тис. осіб, Полтавській -- до 3438,4 тис. осіб і Харківській -- до 3030.8 тис. осіб підвищилася їх питома вага серед населення порівняно з кінцем XIX ст. відповідно до 67,4, 94,1 і 85,7%. Але в жодній з них частка українців не досягла рівня останніх років XVIII ст.Правобережна Україна. До неї входили: Київська, Волинська, Подільська губернії. Тут також, як і на Лівобережжі, наприкінці XVIII ст. в усіх трьох губерніях основним етносом були українці -- відповідно 1023,4 тис. осіб, 1004,4 тис. осіб, 978,2 тис. осіб -- 89,2, 89,3, 85,1%.
Через 100 років загальна кількість українців у Київській губернії зросла до 2819,1 тис. осіб, Волинській -- до 2095,6 тис. осіб і Подільській -- до 2442,8 тис. осіб. Як і в губерніях Лівобережжя, в них відбулося падіння частки українців відповідно до 79,2, 70,1 і 80,9%.
За перші десятиріччя XX ст. у цих губерніях спостерігаються тенденції, тотожні тенденціям Лівобережжя. Зросла загальна кількість українців у Київській -- до 3608,1 тис. осіб, Волинській -- до 2698,7 тис. осіб і Подільській -- до 3056,8 тис. осіб. Але, на відміну від губерній Лівобережжя, тут тривало зменшення процента українців серед населення до 76,5, 69,7 і 80,1%. Це значною мірою зумовила Перша світова війна, яка безпосередньо зачепила ці землі у значно більших розмірах, ніж землі Лівобережжя.
Новоросія. До неї входили Катеринославська, Херсонська, Таврійська, Бессарабська губернії та Донська область.
На відміну від Лівобережної та Правобережної України частина земель Новоросії й навіть окремих повітів почала заселятися значно пізніше і відрізнялася більшою строкатістю національного складу населення, а в деяких із них за кількістю українці не становили більшості населення на початку XVIII ст.
Так, якщо в 1719 р. на землях Лівобережжя мешкали 1831 тис. осіб, Правобережжя -- 2485 тис. осіб, то в Новоросії -- лише 465 тис. осіб. У другій половині, особливо в останній чверті, XVIII ст. розпочалося швидке заселення Новоросії мешканцями Лівобережної та Правобережної України й деяких губерній Росії.
Саме завдяки переселенцям населення Новоросії зростало швидшими темпами порівняно з Лівобережжям та Правобережжям. У 1795 р. в Новоросії мешканців було 1618 тис. осіб, тобто їх кількість за цей час зросла в 3,5 рази, тоді як на Лівобережжі -- в 1,8 рази, Правобережжі -- майже в 1,4 раз.
Свідченням того, що найбільшу кількість серед переселенців становили українці, є те, що за цей період загальна кількість українців зросла в Новоросії з 37,5 тис. осіб до 848,3 тис. осіб, а їх питома вага підвищилася серед населення з 1,6 до 52,5%'. Наведені дані, підраховані демографами Москви, спростовують думку великодержавних російських шовіністів про те, що так званий Новоросійський край було освоєно росіянами, адже за ті самі роки XVIII ст. їх кількість зросла з 72 тис. осіб (15,5% всього населення) до 308 тис. осіб (19,1%), тобто наприкінці XVIII ст. їх було менше, ніж українців, на 540,3 тис. осіб.
Наприкінці XVIII ст. в Катеринославській губернії було 364,8 тис. осіб українців (79,8% всього населення), Херсонській -- 285,8 тис. осіб (83,7%), Таврійській -- 25,8 тис. осіб (12,5%), Бессарабській -- 59,2 тис. осіб (23,5%) і Донській області -- 112,7 тис. осіб (31,3%).
З чотирьох губерній і однієї області абсолютну більшість серед населення українці становили в двох губерніях і значну кількість в області.
У наступні 100 років їх кількість зросла в усіх губерніях і області.
У 1897--1900 рр. їх стало в Катеринославській губернії 1456,4 тис. осіб,
Херсонській -- 1462 тис. осіб, Таврійській -- 611,1 тис. осіб,
Бессарабській -- 379,7 тис. осіб і Донській області -- 719,7 тис. осіб. За цей час відбулося падіння питомої ваги українців серед населення в Катеринославській губернії до 68,9%, Херсонській -- до 53,5%, Бессарабській -- до 19,6%, Донській області -- до 28,1%. Лише в Таврійській губернії зросла їх питома вага до 42,2%. Саме тому, що в чотирьох регіонах з п'яти відбулося падіння питомої ваги українців, вона зменшилася і в цілому в Новоросії з 52,5 до 42,9%.
Слобожанщина. Вона заселилася предками українців -- сіверянами. Курщина ще за часів князя Олега входила в Київську Русь. Серед першопрохідців тут був Дмитро Вишневецький, який ставив заслін від Кримської орди, що зазіхала на Московські землі. Москва сплачувала козакам жалування і надалі. Сюди переходили українські козаки з Дону. Значна частина козаків прийшла на Слобожанщину після укладення Зборівського договору 1649 р., Берестейської битви 1651 р. Освоєння Слобожанщини набуває значних масштабів після Переяславської Ради 1654 р. Заселення земель Дикого Поля тривало за грамотами гетьмана І. Мазепи, який «пожалував» землі українській старшині. Йому тут також належало 49 сіл, селищ і слобід, в яких мешкали так звані «вільні черкаси».
Тому зовсім не випадково, що наприкінці XIX ст. серед місцевого населення переважали українці. Так, у 1897 р. лише на території сучасних Харківської, Воронезької та Курської областей серед 6054 тис. осіб місцевого населення українців було 3417 тис. осіб, або 56,3%, а серед мешканців Харківської області з 2492,3 тис. осіб українців було 2009 тис. осіб (80,7%), Воронезької -- відповідно 1967 тис. осіб і 854 тис. осіб (43,3%), Курської -- 1604,5 тис. осіб і 523,3 тис. осіб (32,6%). А в таких повітах, як Острогозький, українців було 90%, Богучарський -- 70%, Гайворонський -- 60%. Перехід цих повітів до складу Російської Федерації -- це ще один приклад великодержавницької політики колишнього Радянського Союзу.
У перші десятиріччя XX ст. тривало зростання загальної кількості українців в усіх губерніях. Збереглася також тенденція падіння їх частки в Катеринославській губернії до 2403,9 тис. осіб (65,8%), Херсонській -- 1807,8 тис. осіб (52,7%). При зростанні загальної кількості українців у Донській області до 987,5 тис. осіб не зменшилася їх частка серед населення. При збільшенні кількості українців у Таврійській губернії до 900,5 тис. осіб і Бессарабській -- до 469,2 тис. осіб зросла також їх питома вага серед населення до 47,1 і 21,8%.
Таким чином, за період з 1795 р. по 1910--1917 рр. у всіх губерніях і областях краю відбулося загальне зростання кількості українців при значному падінні їх питомої ваги серед населення Катеринославської губернії на 14%, Херсонської -- на 31%, Бессарабської -- на 1,7%, Донської області -- на 3,2%, і лише в Таврійській губернії їх питома вага зросла на 23,1%.
Отже, при розгляді зміни в складі населення регіонів Лівобережжя, Правобережжя та Новоросії протягом XIX -- початку XX ст. простежується загальна тенденція до зростання кількості українців у кожному з них при падінні їх питомої ваги, за винятком Таврійської губернії, де питома вага їх значно зросла.
Зі сторінок історії українських земель відомо, що ще за стародавніх часів Київської Русі і навіть раніше на них оселялися представники інших народів, тобто вони за національним складом населення були багатонаціональними. Але слід підкреслити, що і за тих часів українці становили абсолютну більшість місцевого населення. У розглянуті роки ця закономірність зберігалася.
Аналіз національного складу населення одвічних українських земель свідчить, що протягом XVIII -- початку XX ст. на них невпинно відбувається падіння питомої ваги українського етносу. Одночасно з цим зростає чисельність і питома вага української людності на широких просторах Російської імперії від російських земель європейської її частини до Уралу, Сибіру, Камчатки, Далекого Сходу, Казахстану, Середньої Азії та Кавказу. Це один з важливих напрямків послаблення потужності людського потенціалу українства на його одвічних українських землях.
Важливим напрямком цього процесу, русифікаторської політики імперії було збільшення чисельності та частки російського населення на наших одвічних землях.
Це розпочалося після входження Гетьманщини до Московського царства, після Переяславської Ради 1654 р. Спочатку переселення росіян на наші землі відбувалося досить повільно, але поступово воно впроваджувалося все інтенсивніше.
Росіяни. До початку XVIII ст. росіян практично не було ні на Лівобережжі, ні на Правобережжі. Лише на землях Новоросії в 1678 р. їх було 27 тис, або 6,7% всього населення. У 1719 р. налічується вже 40 тис. росіян на Лівобережжі, які становили лише 2,2% місцевого населення. Зростає їх кількість у Новоросії до 72 тис. осіб (15% населення), і відсутні вони на Правобережжі. Наприкінці XVIII ст. вони вже розселилися в усіх регіонах на Лівобережжі -- 175 тис. осіб (5,2% населення), Правобережжі -- 4 тис. осіб (0,1%), в Новоросії -- 308 тис. осіб (19,1%).
Слід підкреслити, що за цей проміжок на Лівобережжі питома вага українців скоротилася на 2,8%, а росіян збільшилася на 3,3%, тобто їх приріст фактично повністю відбувся за рахунок української людності.
Швидшими темпами зростала кількість українства в Новоросії --до 848,3 тис. (52,5%). Це наочне підтвердження провідної ролі українців в освоєнні новоросійських земель, у тому числі й Кримського півострова.
