Історія села Соболівка на Поділл

p align="left">Пам'ятна для нього зустріч із відомим письменником, творчістю котрого захоплювалось і захоплюється не одне покоління - Іллею Еренбургом. Під час війни до солдатів в окопи рідко приносили пошту, Газети, після того, як їх прочи гали, використовували на самокрутки. А от статті Іллі Ерєнбурга зачитували, як кажуть, до дірок - передавали з рук у руки. До речі, в І. Фурдика до цього часу вони зберігаються в домашньому архіві. "Вони мали величезний вплив на нас, - говорить він, - прочитаєш - і відразу б кидався на ворога, ні перед чим не зупиняючись, така була ненависть до фашистів". Дуже тяжка на фронті солдатська служба. Саме про це писав письменник. Не дивно, що під час Нюрнберзького процесу злочинці весь час дивилися на нього таким великим був його авторитет. Коли вже в мирний час Іван Карпович прочитав спогади: "Люди, годьі, жизнь", не втримався, зателефонував Іллі Григоровичу. Відрекомендувався, що з Вінниччини. У слухавку почув: «Знаю, я її визволяв».

Набрався сміливості і сказав, що ніде не може купити книги. Здивуванню не було меж, коли той запросив у гості. Двері відчинив сам: високий, широкоплечий, із щирою привітною посмішкою. Запросив у кабінет на розмову. Вразила багатюща бібліотека з книгами на різних мовах світу. Не втримався і запитав, чи володіє ними. У відповідь почув: "Предстаньте себе, я долго жил в Европе".

Не вірилося, що це - проста, земна людина, яку на фронті обожнювали.

Взагалі, доля подарувала багато зустрічей не просто з цікавими людьми, а й видатними. Серед них - співробітник Академії Наук СРСР Ю. Ліхтенштейн, колишній працівник ЦК КПРС О. Алєксандров, редактор "Альманаха библиофилов" Є. Осєров, письменники І.Стаднюк, І.Безуглий, доктор хімічних наук, професор С.Гітіс, доктор медичних наук, професор А.Бабур та інші.

Звідки у потомственного селянського сина така непідкупна щира любов до художнього слова? Мабуть, таки правду кажуть, що в природи багато загадок. То як крапля роси, що відбиває світ.

Любов до книги обом дітям - Івану і Катерині - з дитинства прищепив^ батько, Карно Григорович. Йому, ще підліткові, вирізнивши серед інших хлопчаків за допитливість, подарувала кілька книг панянка Домбровсь-ка - майбутня письменниця Галина Журба, яку через століття відкрив для земляків його син.

Скільки себе пам'ятає, вдома був культ книги. Найпершим згадується "Кобзар" і.Шевченка, переплетений руками батька - настільна книга. По ній і навчався читати і писати ще в ранньому віці.

Мама, Єлисавета Мартинівна, садила маленького сина на припічку, де блимав каганець, займаючись нехитрою жіночою роботою, слухала, як читав син Шевченкові вірші.

Дочитувались до того, що обоє плакали над долею Катерини.

До революції у Соболівці була палітурна майстерня, якою володів місцевий єврей. В ній працював Карпо Григорович. Пізніше навчив цього ремесла і сина. Взагалі між ними були не просто міцні родинні стосунки, а й духовні. Батько - прекрасний оповідач, вмів зацікавити своїми розповідями будь-кого. Брав участь у війні 1914 року, служив у Петрограді. Волею долі зустрічав і слухав виступ Леніна разом з односельчанином Пантелеймоном Дудні-ченком на Фінському вокзалі. А пізніше, коли цар Микола І зрікся престолу, дивився, як той ріже дрова, дивувався з цього.

Був у селі визнаним бджолярем, столяром, хліборобом, слюсарем, зброярем - вмів ремонтувати зброю, книголюбом.. Ніхто на всю округу не вмів майструвати таких прядок як він. Прожив 97 років. Якось приніс з базару лікарську сумку з інструментами, яку на щось виміняв. Вона й досі зберігається в родині. Це дало поштовх до вибору професії медика юному Івану Фурдику. Фурдик І. Автобіографія. - 2007. - С.1-7;

Закінчивши медучилище, у перших лавах призваний на початку війні в діючу армію. Був, як мовиться, в самому пеклі її -на передовій. Доля подарувала найдорожче - життя, хоч і не раз випробовувала. Після поранення ~ знову були фронтові будні. Впродовж усього життя щиро дякує їй за ту особливу прихильність своїм багатющим таланом, багатством багатогранної душі, що випромінює тепло і добро. Це не просто неординарна особистість, а феномен людини, яка залишила глибокий слід на землі, увіковічнила історію рідного краю, відкрила імена своїх земляків. Одним словом * справжній мудрець. Все життя працював фельдшером невідкладної медичної допомоги у Соболівській дільничній лікарні. Не просто сумлінно ставився до своїх обов'язків, а по-справжньому був відданий улюбленій справі, 43 роки віддавши медицині.

Але десь на дні його серця ще в юності зародилась велика любов ще й до краєзнавства. Всі свої короткі відпустки проводив у архівах, і бібліотеках Москви, Києва, Ленінграда, Вінниці, записував спогади старожилів. По крихтах збирав історію Со-болівки, вивчав історичні документи про рідне село. Співавтор документального нарису про рідне село у книзі „Історія міст і сіл. Вінницька область". Він є не тільки ініціатором, а й творцем музею села та музею місцевого цукрозаводу. Багато зроблено ним добрих справ - аж не віриться, що їх здійснила одна людина. Скільки для цього потрібно мати запалу в душі, прагнення жити і творити для людей, зробити історію ближчою для них, доступнішою, зрозумілішою.

Як батька, доля його також щедро обдарувала талантами. І воно й не дивно, бо сильна своєрідна аура родинного обійстя, де 80 літ тому благословилась на світ добра людина і засвітилось яскравою зорею життя. Не одне покоління Фурдиків топтало тут стежки. Побудувавши свою хату, Іван Карпович не зруйнував батьківську. І вона - як оберіг для нього, найкращий спогад. За всім завжди бачиться праця матері и батька, їхня мудрість, своєрідний зв'язок між поколіннями захисток і прихисток, коли душа затужить. Бо, як писав В. Жуковський: „Не говори с тоской: их нет. но с благо-дарностию: были". Від батька до сина. // Бджоляр. - 2004. - №6. - С. 18;

Більше сотні літ тому юний Карпо Фурдик змайстрував приклад для рушниці одному пасічнику. За це той подарував дві бджолосім'ї. А тут якраз - армія. Мама дві зими тримала їх в хаті, бо не знала, що з ними робити, Біля батьківських І вуликів порається нині Іван Карпович, щедро передаючи цю науку тим, хто прагне нею оволодіти. Кілька років тому громада села, віддаючи данину його мудрості, врівноваженості, справедливості й авторитету, попросила очолити раду старійшин Соболівки і цим визнанням, мабуть, сказано все.

Розповімо ще про видатну поетесу Галину Маврикіївну Журбу, яка народилася на хуторі Олександрії, поблизу села Соболівка Гайсинського повіту, тепер Теплицького району. Походила із шляхетсько-ополяченого роду Домбровсь-ких, з закутку родинного вогнища якого жевріли генетично-козацькі жарини. Саме від батька Галина вперше почула прихильне, шанобливе: «Україна, Шевченко».

Спілкування із селянським довкіллям., раннє знайомство з народними звичаями, побутом, моральними поняттями, з пісенною творчістю, з окремими творами українських письменників збудило в дівчині бажання прислужитися народові, серед якого жила. А що всім серцем прийняла його слово і мала від природи хист до словотворчості, то ще зовсім в юному віці тут, на хуторі, пробує писати вірші, оповідання - відразу й тільки українською мовою. Бортняк А. Завжди і всюди була Українкою // Зоряна криниця. - 1998. - 26 грудня. - C. 8;

І це - незважаючи на те, що вдома-таки розмовляли по-польському.

Письменниця згодом у своїх спогадах не раз поверталася до теми власного зу країн ще ння. «У мене починає рішуче переважати українськість чуттєво й світоглядно». Відтоді й на все життя вона віддає перевагу Україні. Шануючи свою «метричну» націю за культуру, шляхетність, патріотизм, романтизм, осуджує експансивні - домагання Польщі - «від можа до можа». Так само ненависна їй московська імперська загре-бущість: «Хто проти Росії, до того моя прихильність». Улюбленою, часто вживаною фразою Галини, що викликала добродушні насміхй полонізованого оточення, була: «Мої українці!..»

Симпатії та співчуття до «нашого народу, до наших наївних, як діти, прекрасних Степанів, Онисьок...» і надиктували їй у батьківському затишку («Ліс, повітря, спокій, харчі та гніздо родинне») цілу книжку оповідань «З життя», яку 1909 року ' випустив у світ одеський видавець Андрій Ніковський. У творах проникливо змальовано картини подільського села, самобутню культуру хліборобів, на-; родні волелюбні прагнення, Серед гострих проблем - осуд і соціального й національного гніту. Прозу Галини Журби охоче друкують у київських часописах. Успіх був чималим і навіть скандальним: так, за публікацію відверто антисамодержавного оповідання «Коняка» було конфісковано весь наклад журналу «Українська хата», а редактора Павла Богацького кинуто до в'язниці.

Морозного січневого ранку 1912 року 22-літня літераторка вперше завітала до Києва. Своєю увагою її оточили й підтримали «метри» словесності Микита Шаповал, Гнат Хоткевич, Людмила Старицька-Черняхівсь-ка, Олександр Олесь... Всі вони з прихильністю ставилися до «нетипової полячки», котра підкреслювала: «Я завжди і всюди - українка». Відтоді протягом кількох років почергово мешкає то в місті над Дніпром, то на подільському хуторі. Співробітничає із часописами «Українська хата», «Засів», а щоб у тодішній громадянській розрусі вижити, підробляє то технічними перекладами (знала кілька мов), то наймаючись рубати дрова. Вшанування землячки // Прапор жовтня. - №14. - 1991. - 31 січня. - С. 11;

Всією душею прийняла Галина Журба Українську революцію. Бере участь у різних громадських заходах, організовує літературно-мистецьку групу «Музагет», перейняту новими творчими завданнями трудівників національної культури (Олекса Слісаренко, Дмитро Загул, Лесь Курбас, Микола Зеров, Павло Филипович, Микола Терещенко). Разом Із Павлом Тичиною працювала в газеті «Нова рада», а з 1919 року, з приходом до влади червоних комісарів, з ним же - в радянському видавництві «Все-видат». Залишила цікаві спогади про «сонцекларнетного» поета - про його редакторську й поетичну працю, про приятельські стосунки з ним, про характер і побут, про те, як «усі його дуже любили», також про його різкі метаморфози в коловороті по-літичних змін («Те, що вийшло під совєтами з Тичини, - цілковите заперечення того безпосереднього, чудесного Тичинки, якого я знала. Навіть обличчя зовсім не те, наче інша якась людина»).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9