Історія села Соболівка на Поділл

p align="left">Ще тиждень після того чувся стогін з тієї ями. Земля піднімалась від ще живи: тіл. Охорона нікого не підпускала до ями, стерегли її весь час. А потім все затихло... Тільки дерева посхилялися в глибокій зажурі та пташки своїм співом сповіщали про прихід нового дня...»

В селі закрили школи, магазини, клуби, знищили бібліотеки. Вільних колгоспників кати намагалися перетворити на рабів, грабували майно, колгоспи, полювали на молодь, насильно вивозили її на каторгу до Німеччини. Але не стали соболівці на коліна.

Вони створили підпільно-диверсійну групу з 22 чоловік, під керівництвом І.М. Бабура, яка підтримувала зв'язок з партизанським загоном імені Леніна, що входив до складу 2-ї партизанської бригади ім. Сталіна. Мешканці Соболівки всіляко допомагали підпільникам. Патріоти знищили старосту та поліцая, організували кілька диверсій на залізницях поблизу села. 27 лютого 1943 року підпільники звільнили близько 300 юнаків та дівчат, яких фашисти хотіли вивезти до Німеччини, вбивши при цьому начальника охорони і жандарма. За це гестапівці жорстоко помстилися патріотам. Гітлерівські карателі розстріляли 17 активістів села, в тому числі колишнього голову сільради Н. П. Кущика, голову колгоспу М. І. Майка, агронома П. Д. Скакодуба. На місці цієї трагедії, в Соболівці встановлено хрест пам'яті і шани. Один тільки з них - Балинець Максим Йосипович - вижив. Найактивнішими партизанами були соболівчани: брат і сестра - Олена та Олексій Лебеді. Олексій був у полоні, втік. Вийшовши на зв'язок з партизанами загону ім. Леніна, влаштувався лісником в Петрашіському лісі (4 км. від с. Соболівка). Дружина - Ганна Іларіонівна пекла партизанам хліб, дісавала ліки в аптеці. Будинок Лебідь Олени був явочною квартирою. Їх видав сусід Олени, поліцай - Кирило Холодницький. 5 серпня 1943 року Олексія та Олену Лебедів та квартиранта Олени - Петра Гнєдова забрали гітлерівці. Хату Олени спалили. Після довгих, нелюдських катувань, в яру під Гайсином в грудні 1943р їх розстріляли. В квітні 1944 року вони були перепоховані на місцевому цвинтарі, а тіло Гнєдова - в братській могилі в місті Гайсині. 12 березня 1944 року Соболівку звільнили солдати 5-го мехкорпусу 27-ї армії. Штаб армії 13 та 14 березня знаходився на території цукрозаводу, звідки керували боями. За два-три дні до 12 березня, німці відійшли до Губника, де утримували переправу через річку Південний Буг. Саме між Соболівкою та Губником відбувались найбільші, найважчі бої... Загинуло 20 солдат і офіцерів. «... На 6-у годину ранку 13 березня 1944 року 233-я танкова бригада, 252-й, 156-й і 46-й танкові полки механізованих бригад 5-го механізованого корпусу зосередились у Соболівці. Мотопіхотні підрозділи 45-ї і 2-ї механізованих бригад перебували ще на марші. У Соболівці танки заправились трофейним пальним. Запаси його виявилися дуже доречними: через нестачу пального танкові частини залишили на своєму шляху значну частину техніки, всі свої тили. Прибувши на південну околицю Соболівки, полки повністю заправили машини пальним, взяли необхідний запас дизельного палива. Зокрема, 233 танкова бригада, взяла запас - 1000 кг пального. О 8-й годині ранку командир 15-го механізованого корпусу генерал-лейтенант танкових військ М.В. Волков викликав до себе на командний пункт, що розмістився у Соболівці, командирів танкових частин, познайомив їх із станом справ у районі Губника, і поставив перед ними бойове завдання. Разом із тим наголосив, що в районі переправ обстановка дуже складна. Ворог,залишивши на світанку 12-го березня Соболівку, під ударами 202-ї стрілецької дивізії 27-ї армії, відійшов у Губник...» Гречанюк М. Спогади // Вісті Тепличчини. - 2004. - 17березня. - С. 3;

За свободу своєї Батьківщини віддали життя 329 мешканців Соболівки. Дуже важкою була перша весна після визволення села. Поля обробляли переважно жінки й підлітки, вручну та коровами. В колгоспі «Червоний хлібороб» залишилося 7 корів, 33 коней, 20 свиней. Реманент складався з 9 кінних плугів, 2 культиваторів, 7 возів і 9 саней. Відбудова МТС тільки починалася. Це згубно позначилося на обробітку землі та на врожайності. Трактори, які залишилися в МТС, виявилися зіпсованими. Не було запасних частин, не вистачало й слюсарів. Під кінець 1944 року, використавши побиті й трофейні машини, відремонтували 44 трактори.

Робітники цукрового заводу протягом 1944 року в надзвичайно важких умовах зуміли відремонтувати обладнання і вже в наступному році дали перший цукор. Незважаючи на скрутне становище в розореному селі, його мешканці здавали хліб та інші продукти у фонд Червоної Армії, щоб допомогти наблизити перемогу над лютим фашизмом.

У наступні два роки всі чотири колгоспи залишалися ще економічно слабкими. Становище дуже ускладнила посуха 1946 року. З 1947 роком прийшов післявоєнний голод. Зі спогадів жительки села Соболівка Тамари Мар'янівни Соболєвської, 1928 року народження: «...Для соболівчан голод 1947 року не буї таким страшним, як голод 1933 року. На той час. Я навчалася в десятому класі Соболівської середньої школи і пам'ятаю, як вчителі приходили на роботу знесилені та опухші від голоду, як нас дітей підгодовували в школі. Для нас варили леміш з меленої кукурудзи. Діти легше переносили голод, ніж дорослі.Масових смертей серед населення, я не пам'ятаю...». Нелегко було налагоджувати побут і культуру. Приміщення сільських клубів і шкіл було майже зруйновані або потребували ремонту. Збереглася лише третя частина парт, однак навчання почалось. Дітям доводилося сидіти на лавках і принесених з дому стільцях. Миколайчук Т. Побут і культура. // Культура ХХ ст. - 1997. - №12. - С.13;

Хоч довелося переборювати великі труднощі, на 1950 рік цукровий завод досяг кращих показників довоєнного часу, видавши понад 106 тис. ц. цукру. Через два роки тракторний парк був значно більший довоєнного. Протягом 1956-1958 рр. всі колгоспи села об'єднались в один. Його назвали «Росія». Після укрупнення земельні угіддя розкинулись на 5980 га. Згодом тут одержали в середньому по 17,5 ц. зернових та 250 ц. цукрових буряків з гектара, виробили по 46,3 ц. м'яса і 168 ц. молока на 100 га. угідь. Після реорганізації МТС, колгосп придбав 27 тракторів, 7 зернових комбайнів та 16 вантажних автомашин.

В 1966 році на цукровому заводі було встановлено парову турбіну потужністю 1500кВт., а в 1968 році було завершено реконструкцію парокотельного цеху, що значно поліпшило умови праці робітників, а також збільшило енергетичну потужність заводу.

Розвивалась в Соболівці і культура. Завдяки Опанасу Панфіловичу Тітарчуку, який очолив на той час колгосп «Росія», в 1967 році, було споруджено будинок культури, а його завідуючому І. В. Бондарчуку було присвоєне звання заслуженого працівника культури УРСР. Фурдик І. К. . З історії села Соболівка // Вісті Тепличчини. - 2003. - 2 серпня. - С. 7.

Також у 1967 році була відкрита перша в районі Соболівська музична школа перша і єдина на той час сільська, в області, про яку так славно, з гордістю написала її перша випускниця, наша уславлена поетеса, член спілки письменників України, викладач Вінницького державного педагогічного університету - Тетяна Яковенко:

Піано, форте, баркарола...

В словах вражала новизна.

Тоді сільська музична школа

На область всю була одна.

На той час в селі було 8 бібліотек, 8 кіноустановок, радіовузол, стадіон. Виходила багатотиражна газета «Суворовець» та колгоспна радіогазета. В 1970 році в Соболівці було відкрито музей історії села, дбайливо оформленого народним умільцем, художником Едуардом Адольфовичем Руппельтом. З 1965 року в Соболівці є дві загальноосвітні школи, одна з яких І-ІІІ ступенів. Маленьких соболівчан приємно зустрічає, побудований Тітарчуком, дитячий садок «Сонечко» у1982році, гарне світле приміщення загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, у 1972році. Тут відкрито музей історії школи, музей бойової Слави, музей-виставку робіт педагога школи, художника- Руппельта Е.А.Гордістю школи є її учні, які свято бережуть і примножують традиції нашого села. В 1992 році в Соболівці побудовано нове трьох- поверхове приміщення дільничної лікарні. В ній трудяться справжні фахівці своєї справи....У кожного своя місія у цьому житті, яку до кінця потрібно реалізувати. Велике щастя віддавати, тоді не даремним було твоє життя...

Отже, нелегка доля випала жителям села на радянський період. Він розпочався величезними змінами у керівній структурі, потім «воєнний комунізм», «НЕП», голодомор 1932-1933рр. та Велика Вітчизняна війна. Гречанюк М. Спогади // Вісті Тепличчини. -2004. - 17 березня. - С. 4;

Ці події забрали велику кількість населення та залишили болючі спогади в серцях мешканців села, які до цих пір розповідають про них нащадкам.

3. Відомі постаті села Соболівка

Соболівська земля подарувала світові не один десяток видатних людей, які стали на найвищий ступінь визнання. Серед них професор кафедри хімії ТГПІ Гітіс Семен Семенович, доктор фізико-математичних наук Г.Є. Грабчак: генерал-майор О. С. Венгер, краєзнавець Іван Карпович Фурдик, поетеси Тетяна Яковенко, Галина Журба та багато інших.

Далі розповім про деяких з них детальніше, зокрема, Гітіс Семен Семенович, народився 20 травня 1920 р. в с.Соболівка, Теплицького району, Вінницькій області. У 1928 р. вступив в Соболівську середню школу, яку закінчив в 1938 р. У цьому ж році пройшов дуже великий конкурс в Київський Державний Університет ім. Шевченко на хімічний факультет і став студентом, до червня 1941р., коли почалася Велика Вітчизняна війна. З червня по вересень 1941 р. - боєць винищувального загону при держуніверситеті. Продовжувати навчання довелося в Одеському держуніверситеті, евакуйований в м. Майкоп, Краснодарського краю.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9