Історія села Порик

p align="left">З кінця 20-х рр. гайдамацький рух на Поділлі набирає великого розмаху, в ньому особливо активну роль відіграють найбільш обездолені селяни, міщани і козаки. В 1729 р. запалали шляхетські маєтки в околицях Брацлава і Вінниці. Крім полку Верлана, успішно діяли також інші загони гайдамаків під проводом Гриви, Перехреста, Медведя, Моторного, Соцька. Їх загони громили шляхту в околицях Бару, Вінниці, Літина, Брацлава, Хмільника Наш край. Вінниця, 1997, с. 67. . Незважаючи на придушення військами народного повстання, в другій половині 30-х р. боротьба не припиняється. В 1736 р. в східних районах Брацлавщини діяв Медвідь.

Нова хвиля гайдамацького руху охоплює Поділля в кінці 40-х років XVIIІ ст. Восени 1747 р. проти нього було кинуто регулярні польські війська. На початку 1749 р. шляхта благала коронного гетьмана розмістити хоругви під Летичевом, Хмільником та іншими містами, бо в цих повітах страшенно лютували гайдамаки Чорний М. Гайдамацька криниця / в селі Порик Хмільницького району/Вінницька правда, 16 серпня 1964р. . Лише при допомозі царських військ у кінці 1750 р. польській шляхті вдалося придушити нову хвилю гайдамаччини. Поява весною російських військ на Правобережній Україні начебто для боротьби з конфедератами викликала нову хвилю гайдамаччини - Коліївщину, яку очолили Залізняк та Гонта. Польсько-російські карателі придушили це повстання, жорстоко закатували його ватажків та учасників.

Після придушення народного повстання на Поділлі, як і на Правобережній Україні в цілому, спостерігалося подальше зростання фільваркового господарства та посилення експлуатації селян. Ще в 40-х р. XVIIІ ст. на Поділлі завершився процес колонізації краю з посиленням експлуатації селян і збільшенням відробіткової ренти. В 40-50-х роках різко збільшується кількість фільварків і у Хмільницькому старостві. В 70-80-х роках помітно збільшується панщина, яка за винятком південних районів Поділля, зросла до 180-250 днів на рік. В наслідок швидкого розвитку фільваркового господарства помітно зменшуються селянські землеволодіння. Негативно на становищі селян позначилося свавілля орендарів маєтків. Таке свавілля було у Клітищах, а в Соломірці, де земля належала королівській короні Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901., чиновники менше притіняли селян. Поширюється все більше процес зубожіння селян. Більшість селянських господарств належали до категорії одно тяглових і безтяглових. Найбільшу групу становили господарства без робочої худоби (в умовах тодішньої техніки обробітку землі потрібно було до плуга мати і волів) та мало було в селах халупників і коморників. Внаслідок відсталих методів господарювання врожайність зернових становила 30-40 пудів збіжжя з десятини. З цієї ж причини Поділля не мало значних посівів картоплі. Наступ феодалів викликав опір селян. Основною формою боротьби стали втечі, чому сприяла і російська влада, щоб дестабілізувати становище поляків на Правобережжі. Основний потік втікачів з півночі Поділля йшов на південь України (Новосербію) та Лівобережну Україну Маркина В.А. Магнатское поместье Правобережной Украины II пол.18 в. - К.,1957..

В 1780 р. з урочища «Каленич» була перенесена церква у село Соломірку. «Эта церковь как видно изъ визить 1772 и 1783 гг. была очень малая и тесная; просуществовала в урочище «Калыныч» не более 50 летъ. Она посвящена была въ честь св. Ап. Иоанна Богослова. Новая церковъ, также Иоанно-Богословская, построена на средствах прихожанъ въ 1784 г., деревянная, очень тесная. Иконостасъ для нее устроенъ былъ только въ 1803 г.» Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901. В Клітищах в той час не було ні православної церкви, ці польського костьолу. Православні ходили молитися у Соломірку, а поляки - у Хмільницький костьол.

На кінець XVIII ст. різко занепадає стан міського ремесла і торгівлі, що сприяло посиленому розвитку промислів у сільському господарстві. Найбільшого поширення у XVIII ст. набуло будівництво млинів і винокурень. Пани використовували млини не тільки для того, щоб молоти власне зерно, а й за плату дозволяли, інколи і примушували, робити це селянам. Були млини в селах Клітища і Соломірка Slownik geogratiazhy. t. IV. Warszawa. 1883. s. 942.. У сусідньому селі Курилівка крупорушка і винокурні. Винокурні були в Соломірці і Клітищах, тай у кожному селянському дворі була власна «винокурня» Slownik geogratiazhy. t. IV. Warszawa. 1883. s. 943.. У селах були також корчми, де селяни попивали свої заробітки, від чого «гроші від пана не втікали». В 1777 р. селяни сіл Клітища і Соломірка працювали на будівництві горілчаного заводу у сусідньому селі Курилівка за наказом хмільницького старости Осалинського. Через рік селяни працюють на будівництві винокурні в сусідньому селі Томашпіль. Осолинський діяв з наказу Й. Понятовського - племінника польського короля, якому в 1774 р. король подарував Хмільник.

В цей час посилюється втручання у внутрішні справи Речі Посполитої, Прусії, Австрії та царської Росії. Російський посол у Варшаві фактично керував польською державою. Прогресивна шляхта розуміючи це, скликала конференцію у Барі, проголосила нову Конституцію - «Конституцію 3 травня». Але більшість шляхти і магнати скликали свою конференцію у Торговичі і запросили для придушення барських конфедератів російські війська. Катерина ІІ тільки чекала слушного приводу ввести війська на Правобережну Україну, і цей привід знайшовся. Катерина ІІ наказала генералу Каховському зайняти у травні територію Правобережної України. На початку травня російський уряд вручив польському уряду декларацію, в якій різко засуджувалися реформи, конституція 3 травня 1791 р. та оголошувалося про введення російських військ. В першій половині травня 60-тисячне російське військо увійшло в районі Могильова та Сорок на Поділля. В цей час посилилася визвольна та антифеодальна боротьба народних мас Правобережної України. нечисленні польські відділи майже без бою очистили всю Правобережну Україну й відійшли за Західний Буг. В червні комендант Кам'янецької фортеці доповідав сейму: «На Поділлі неможливо в цей час знайти жодного поміщика… вони бояться й мужиків, які стали дуже зухвалими». Російських солдат селяни і міщани зустрічали як визволителів, сподіваючись на вільне безхмарне життя. Граф Понятовський констатував, що вся Правобережна Україна підтримує росіян. У січні 1793 р. царська Росія та Прусія підписали конвенцію про поділ Польщі. 27 березня царський маніфест оголосив про включення до складу Російської держави Правобережної України та частини Західної Білорусії. З приєднанням Правобережжя до царської Росії в 1793 р. Хмільницьке староство було передано у володіння Катериною ІІ канцлеру графу Безбородьку. Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901.

«Соломирка принадлежала къ королевскимъ имъниям и, сь присоединениемъ Подолии къ России, примислена къ казеннымъ имъниямъ… Въ концъ XVIII в. Клитища вошли въ составъ поселений, подаренныхъ графу Безбородку, отъ котораго они достались Дионисию Ивановському» Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901.

З приєднанням у 1793 р. на подільських землях запроваджується новий адміністративно-територіальний поділ. У квітні 1793 р. створюються Ізяславська й Брацлавська губернії, а також Кам'янецька область. Землі, частини Брацлавського воєводства, відійшли до складу Київського намісництва. Весною 1795 р. запроваджується новий поділ. Виникають Брацлавське, Волинське і Подільське намісництва. Пізніше намісництва ліквідовуються і територія Правобережної України поділяється на три губернії - Київську, Подільську й Волинську. Подільська губернія в складі 12 повітів в основному охоплювала територію історичного Поділля, за винятком його західної частини. З 1797 р. Хмільник стає повітовим містом Подільської губернії, до цього повіту увійшли села Клітища і Соломірка.

На Правобережжі наприкінці XVIIIст. в 220 церковних володіннях налічувалось 46.3 тис. кріпаків (ревізьких душ). З них 24.8 тис. (понад 53%), належало католицькому, 21.3 тис. (46%) - уніатському, близько 100 - вірмено-католицькому духівництву. Український історичний журнал №1, 1991р. Як уже відомо, в Соломірці було дві церкви: одна була перенесена з Кутів 1780 р. і була православною, а інша була побудована 1784 р. на кошти селян і теж носила ім'я св. апостола Івана Богослова. Якої була віри церква - невідомо. Невідомо чи були у Соломірці і Клітищах католицькі приходи, також не відомо і про існування у XVIII ст. і раніше православного приходу у Клітищах. Відомо, що Соломірка і Клітища входили у другий благочинний округ Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901..

Зі входженням Поділля до Російської імперії розпочалась нова сторінка життя подільських сіл, міст, містечок. Нова влада, від якої чекали добра і щастя, але не тим кому потрібно. «Польща впала - та й нас задавила, - казав Шевченко. Впала Польська держава, але доля українців не поправилась з того - особливо в тих українських землях, що відійшли під Росію…В землях, які відійшли з-під Польщі під Росію, нічим не стало легше українському народові. Навпаки, сильна рука нового, російського начальства надала пануванню польського пана над українським хлопом ще більшої моди і певності, якої не мало воно за безсилої, розколиханої держави Польської…Власть поміщика над мужиком під новим пануванням дійшла до такої моди, якої не мала за польських часів. Тоді гайдамацькі напади і селянські повстання спиняли розвій панської власті; Тепер за воєнними командами російськими, за великої поліцією польський пан не боявся нічого і міг тягнути з мужика стільки соку, скільки хотів…» М. Грушевський. Ілюстрована історія України. - К. 1992. - с. 477

В ХІХ ст. Подільська губернія займала площу 42019,1 кв. км. і складалася згідно указу 1804 р. з 12-и повітів. З цим указом Хмільник - позаштатне місто Літинського повіту, до якого ввійшли села Соломірка і Клітища. Адміністративні функції губернії знаходилися в руках губернатора, який очолював губернське управління, що містилося у Кам'янці-Подільському. Йому були підпорядковані губернська судова палата, повітові справники, станові пристави та інші установи. На початку ХІХ ст. в губернії проживало близько 1258 тис. осіб. Порівнюючи з іншими районами російської імперії, на Поділлі залишався найбільший відсоток залежних селян. Майже усі кріпаки виконували панщину, лише 3,7% селян сплачували оброк.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8