Быстрый поиск

Історія села Порик

Історія села Порик Хмільницького району Вінницької області з найдавніших часів до 1917 року

На лівому березі річки Південний Буг ось уже кілька століть розкинулось село Порик. За адміністративно-територіальним поділом Порик знаходиться у Хмільницькому районі Вінницької області; село знаходиться також у історико-географічній одиниці під назвою Поділля.

Назву «Порик» соло отримало в 1964 році за указом президії Верховної ради УРСР від 30 липня. В цьому указі села Клітища і Соломірка об'єднані під однією назвою - Порик. Щодо «винуватця» назви Василя Васильовича Порика, уродженця села Соломірка, то він лише 27 липня 1964 р. отримав посмертно Героя Радянського Союзу, після присвоєння йому ще зразу ж після ІІ світової війни Національного Героя Франції у Франції. На цей час село живе і творить свою історію.

Територія Поділля, де знаходиться село, була заселена ще з кам'яного віку Наш край. Вінниця, 1997. с. 6. . Про те чи були на території села або ж біля нього стародавні поселення людей археологічних матеріалів немає. В період пізнього палеоліту кількість населення, що проживає на Поділлі, збільшується. Свідченням цього є значно більша, в порівнянні з раннім палеолітом, кількість стоянок Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 6. . Можливо в місцевості, де розташоване село, була стоянка якогось племені.

В пізніший час, а саме в час Буго-дністровського неоліту, було знайдено поселення біля міста Хмільник Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 9., відстань, від якого до села становить біля 10 км. З цього можна зробити припущення, що племена буго-дністровської культури мали місце і на території села.

Подільський край здавна славився родючими землями та працьовитими людьми. У сиву давнину тут жили племена, які ми називаємо трипільськими Арсен Зінченко. Наш край - Поділля. Вінниця, 1992 с. 12. . Це були умілі хлібороби, гончарі, тваринники. Виходячи з того, що до пізнього етапу трипільської культури на території краю належить сусіднє село Сандраки Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 12., можна припустити, що землеробські племена трипільської культури проживали й на території Порика. В добу бронзи біля Сандрак також відкрите поселення білогрудівської культури Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 16. .

У скіфський час VIII-III ст. до н. е. на території Поділля місцеві протослов'янські землеробські племена жили в основному на відкритих, неукріплених поселеннях Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 19.. Кургани скіфського часу знайдені і досліджені біля сусіднього (через річку Південний Буг) села Курилівка, що дає підстави говорити про можливу наявність скіфів на території села Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 21.. Про подальше існування людського життя можна лише здогадуватись. Адже в той час через територію як Поділля, так і України, рухалися в різні сторони різноплемінні групи. В тій місцевості, де розташоване село, могли б бути і поселення цих різноплемінних груп, але відомостей про це, та й про поселення по-сусідству немає.

У середині І тис. н. е. Поділля населяли слов'янські племена, які входили до Антського (східнослов'янського) військово-політичного союзу державного типу Приходню О.М. Слов'яни на Поділлі (VI-VII ст. до н. е.) - К., Наукова думка, 1975. . З часу утворення Київської Русі територія Поділля, де проживали племена тиверців і уличів, понад 200 років входила до її складу. Місцеве населення обробляло землю при допомозі дерев'яного рала з залізним наральником. Серед сільськогосподарських культур значне місце займали пшениця, жито та просо. Зернові культури збирали залізними серпами, обмолот хліба здійснювали за допомогою палки і ціпа. Перемелювання зерна та борошна здійснювали при допомозі круглих кам'яних ротаційних жорн. Розвивалось також тваринництво і ремесло. Населення також займалося полюванням, рибальством і бортництво. Територія Пониззя, або ж Поділля в середині XII ст. входить до складу Галицької Русі, а з 1199 року - до Голицько-Волинського князівства. Літописні джерела характеризують Південно-Західну Русь як регіон з високо розвинутою, як на ті часи, економікою. У верхів'ї Південного Бугу, в басейні річок Случі і Тетерева, було розташоване Болохівське князівство (в його територію входив і сучасний Хмельницький район). XII-XIII ст. болохівські князі вели боротьбу проти галицько-волинських князів. В 1238 році Данило Галицький поширив свою владу на більшу частину Південно-Західної Русі. Дальшому поширенню завадило монголо-татарське нашестя. На змову з ординцями пішли болохівські князі Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 47.. Увірвавшись у 1241 році на Правобережжя монголо-татари змовились з боярством болохівської землі, татари зобов'язали постачати населення військо зерном: «Оставили бо их татарове, де им орють пшеницю и просо». У зв'язку з цим галицько-волинський князь організував каральну експедицію проти болохівських бояр-зрадників Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 48..

Після спустошення в 40-50-х роках ХІІІ ст. подільських земель монголо-татарами розпочався складний і важливий процес відродження економічного і культурного життя краю. На середину XIV ст. литовські князі, використовуючи сприятливіші зовнішньополітичні обставини, захопили землі Північно-Західної і значну частину Південно-Західної Русі і добилися перетворення князівства в серйозну політичну силу в Східній Європі. Експансія литовських феодалів на Південь призвела до загострення стосунків з ханом Подільського улусу, які з 1356 року вступили в союз з Польщею. Влітку 1362 литовський князь Ольгерд з великими силами виступив проти них і в битві на річці Синюха (ліва притока Південного Бугу) Наш край. Вінниця 1997, с. 23. розбив татар і відкинув їх до берегів Азовського моря. Вся територія між Дніпром і Дністром ввійшла до складу Великого князівства Литовського. Ольгерд віддав Поділля у володіння синам свого брата Коріата Олександру, Костянтину, Юрію і Федору. Після смерті князя Вітовта представник Свидригайла князь Федір Корибутович Несвіцький присягнув на вірність польському королю, за що отримав в 1434 році в пожиттєве володіння кілька замків, в тому числі і Хмільник з навколишніми землями, в 1447 році Хмільник ще литовський Труды Подольського епархиального историко-статистического комитета. Под ред. Е.Сицинського. Выпуск 9. Приходы и церкви. Каменец-Подольск, 1901, с. 736. . З приходом литовців почався подальший соціально-економічний розвиток Поділля. Відроджувалися села, будувалися замки. За Ольгерда був побудований замок і у Хмільнику, де ховалось під час татарських нападів населення навколишніх сіл. Землі навколо Хмільника спустошувалися в 1500 (сини хана Менглі-Гірея), в 1524, 1534, 1584, 1613 роках, не рахуючи багато дрібних нападів, адже поблизу Хмільника пролягав сумнозвісний «Чорний шлях». Включення Поділля до складу Литовської держави не внесло суттєвих змін в характер соціально-економічних відносин, тут і далі існувало феодальне землеволодіння. Захоплюючи селянські землі, світські і духовні феодали зверталися до литовського князя з проханням видати жалувані грамоти на них. Основна маса селян належала до категорії державних селян, за користування землею вони змушені були відробляти повинності і виплачувати податки. В житті селян значну роль відігравала і далі община, яка несла відповідальність за їх користування землею. Основною галуззю виробництва залишається землеробство, хоча і набуває важливого характеру тваринництво.

З утворенням в 1369 р. Речі Посполитої на Поділля хвилями ринули польські магнати, заради власного збагачення. Селяни почали зубожіти і обезземелюватися, а польські князі закладати фільварки і утворювати латифундрії. В XVI ст. починає стрімко розвиватися фільварково-панщинна система господарства, яка передбачала обробіток панської землі закріпаченими селянами. Цьому сприяла і економічна реформа 1557 року відома під назвою «Статуту на волоки», що встановлювала співвідношення між фільварковою і селянською землею. Число малоземельних та безземельних селян досягло у Брацлавському воєводстві до 50%. Одночасно різко посилюється експлуатація селян - панівною формою стає рента, яка в 40-х роках XVIІ ст. досягла 4-6 днів на тиждень. Крім денщини селяни ще виплачували державний податок - подимне давали десятини від бджіл та худоби, виконували багато різноманітних повинностей Киевская старина. 1888. т. 21 (июль). . У відповідь на посилення феодального та іноземного гніту народні маси Поділля посилюють боротьбу за своє визволення з панського ярма. В королівських володіннях селяни і міщани скаржилися до короля і сейму на дії старост Історія України. Підготовка до іспиту. К., 1993 с. 17-18. .

В період польського панування на Україні вперше згадуються села Клітища і Соломірка. «Деревня Клитыщи, получившая своё название отъ владельцевъ Клитынскихъ, которые получилъ отъ польского короля привилегии на эти земль въ 1610 г.… Соломирка - село которое находится въ 10 верствах на ю.-в. отъ г. Хмъльника. Мъсность сдъсь совершенно степная; весенніе и осенніе розливы Буга образуют здъсь болота; которыя долго не просыхаетъ и своимъ гниениемъ заражаютъ воздохъ, вслъдствіе чего лихорадки и грудные болъзни составляютъ обычное явление.» Є. Сецинский. Приходы и церкви.с. 640-641. Незважаючи на погані природні умови села були зручно розташовані на торговому шляху Хмільник-Вінниця. Навколишні ліси допомагали переховуватися під час антифеодальних повстань і татаро-турецьких нападів. За підрахунками дослідників на землях, що піддавалися нападам татарів, селянська хата не стояла довше 10 років Наш край. Вінниця, 1997, с. 29. . За панування братів Клітинських північні райони Поділля у 1615-1618 рр. зазнали особливо спустошливих нападів. Отже, можна здогадуватись, як жилось селянам на той час, в тих умовах яка кількість їх була. Брати Клітинські - Теодор, Дейян, Паулюс, Алексіс А. Яблунівський. Zrodva dzijowe t. v. 1871, Warshawa. розуміли, що наближеність степу відлякувала мешканців села, які втікали на Волинь і Лівобережжя. Королівська влада, після того як в 1434 році Хмільник і 28 навколишніх сіл відійшли до Польщі, не подавала допомоги братам у боротьбі і захисту від татар. Клітинські надавали більшу свободу всім селянам на відміну від шляхтичів у сусідніх селах. Кути в ті часи ще перебували в лісі і належали до королівських володінь. Населенню Кутів було безпечніше жити через оточення лісу і те, що воно було в державній власності. Населення обох сіл залучалося також на будівництво оборонних споруд у прикордоні і Хмільницькому старостві, на захист від нападів татарських орд Киевская сторона 1899 т. 27 (октябрь). .

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8