Чернігів як визначна пам'ятка України
лан церквиОснову церкви становить центральна найвища частина, так званий четверик, до якої прилягають по осях північ-південь і захід-схід трохи нижчі восьмигранні в плані об'єми -- восьмерики, як це робили в дерев'яних культових будовах. Центричність і баштоподібність пам'ятки підкреслюють низькі приміщення між гранчастими частинами-восьмериками. Завдяки цьому створено струнку і компактну п'ятибанну споруду, пірамідальний, динамічно зростаючий догори об'єм якої чудово завершує високий пагорб на схід стародавнього Подолу (Лісковиці), де йшов шлях на Київ і звідки з перемогою верталися чернігівські козаки.Катеринінська церква (головний вигляд)Рух вгору, втілений у побудові загальної композиції Катеринінської церкви, підкреслюється пануванням вертикальних ліній лопаток-пілястр по кутах восьмериків, віконних отворів з витягнутими тоненькими колонками та стрункими порталами входів -- західного, північного та південного. Головним був західний вхід, найбільш пишно прикрашений багатопрофільними декоративними деталями аж до карнизу. Вертикальні лінії основного об'єму лише вгорі зупиняються багатопрофільною горизонтальною лінією карнизу, переходячи вище нього через мальовничі лінії головних барочних бань до барабанів.
Головною рисою інтер'єра є розкриття внутрішнього простору вгору. Цьому сприяє відсутність хор (за винятком західного восьмерика) І горизонтальних ліній, як і на фасадах. Своєрідність інтер'єра створюється завдяки використанню нової форми куполів і склепінь, притаманних дерев'яному будівництву. Це так звані склепіння з заломом, коли на зрізане на дві третини висоти восьмигранне пірамідальне склепіння ставиться вертикальний восьмерик-барабан, восьмигранний пірамідальний купол якого в свою чергу також зрізається на дві третини і завершується ще меншим восьмериком. Так поступово створювалися на Україні багатоярусні мальовничі верхи дерев'яних та кам'яних споруд-храмів як вияв найвищих досягнень народного будівельного мистецтва другої половини XVII -- початку XVIII сторіч.
На основі археологічних досліджень поблизу Катеринінської церкви в післявоєнний час, коли були знайдені фрагменти плінфи та інші матеріали давньоруського часу, вченими зроблено висновок, що цей храм споруджено на місці храму періоду Київської Русі. Характерно, що в споруді ХУІІ-ХУІІІ сторіч -- Катеринінській церкві також, як і в інших пам'ятках того часу, продовжувалося використання давньоруського прийому декоративної цегляної кладки. Але декоративні деталі в цей час робили з цегли у вигляді різноманітних заглиблень в стіну або виступів, які створювали світлотіньові ефекти. Основним і єдиним будівельним матеріалом фундаментів, стін, склепінь стає червона цегла великого розміру (28-н 34x164- 18х хб-^9 сантиметрів), яка стала основним модулем споруд. Для декоративних деталей, крім звичайної, виготовляли спеціальну так звану лекальну цеглу. Але, на відміну від давньоруських споруд, в XVII--XVIII сторіччях площини стін і всі деталі вкривали тиньком і білили вапном і, таким чином, об'єднані єдиним художнім рішенням, фасади перетворювалися на чудові яскраво білі килими.За час існування Катеринінська церква не зазнала значних перебудов, за винятком прибудови у XIX сторіччі до західного фасаду одноповерхового притвору та дерев'яного тамбура до північного входу. Під час відбудови і реставрації пам'ятки за проектом архітектора І. Л. Шмульсона їх розібрали. Відроджена в первісному вигляді Катеринінська церква -- унікальна архітектурна пам'ятка початку XVIII сторіччя -- органічно пов'язує розміщені поруч архітектурні комплекси Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника в єдиний неповторний ансамбль.
Успенський монастирНа захід від колишнього Дитинця над давньоруським Подолом-Лісковицею розташований ансамбль архітектурних споруд-пам'яток Єлецького монастиря. Коли виник цей монастир, точно невідомо. Але за літописом його заснування відноситься до 1060 року.
Ансамбль монастиря складався поступово на протязі XI--XVIII сторіч. Найбільш давньою з споруд, що збереглися, є величний суворий Успенський собор, споруджений у XII сторіччі майже в геометричному центрі нагірної частини -- головного двору монастиря. Навпроти західного фасаду собору на відстані близько 35 метрів знайдено залишки якоїсь іншої споруди того часу.
В архітектурі Успенського собору закріплені ті нові архітектурні прийоми і принципи періоду феодального дроблення Русі та утворення місцевих архітектурних шкіл, які притаманні також і Борисоглібському собору, розміщеному на території Дитинця: відхід від мальовничих споруд XI ст. до строгих за формами і менших за розмірами. За об'ємно-просторовим рішенням та за конструкціями Успенський собор ідентичний Борисоглібському собору.
Він також тринефний, шестистовпний з чітко визначеним розміщенням могутньої бані над центром перетину середнього поздовжнього та майже такої самої ширини поперечного нефа -- трансепта. Сходи також вбудовані в товщу стіни, щоправда, не в західну, а в північну. Тут бачимо і хрестові склепіння. В архітектурно-композиційному відношенні Успенський собор, хоча і має багато спільного з Борисоглібським, все ж характеризується притаманними лише йому рисами -- всередині більш прості хори, чітке виділення західної частини -- нартексу. Урочисто спокійні пропорції інтер'єра, де на стінах подекуди збереглися фрагменти чудових фресок, співзвучні строгим пропорціям фасадів, з яких лише північна та південна стіни розчленовані півколонами зі спрощеними завершеннями-капітелями.
Та сучасна статично сувора композиція споруди оманлива. Спочатку Успенський собор був з трьох боків оточений просторими притворами-папертями, які закривали північний, південний та західний портали входів і доходили до половини висоти стін. Цим Успенському собору було надано рис пірамідальності, що особливо чітко видно зі сходу, де середня апсида значно вища за бокові. Динаміку композиції східного фасаду дуже вміло використали і підкреслили невідомі будівничі XVII сторіччя, які надбудували нові бані з багатоярусними верхами і завершили подібним верхом стародавню центральну баню. Успенський собор -- один з кращих творів архітектури XII сторіччя, головним художнім достоїнством якого є ясність архітектурних форм, пафос їх спокійної урочистості. Архітектура Успенського собору правила за приклад будівничим XII сторіччя в інших землях Київської Русі. Собори тієї ж назви в Каневі, Володимирі-Волинському, церква в Старій Рязані (що не збереглася), побудовані під впливом чернігівської архітектури XII ст. На початку XIII ст. (1239 рік) собор пошкоджений татарами, а на початку XVII ст. польська шляхта, захопивши Чернігів, розмістила в Єлецькому монастирі єзуїтів.
Єлецький монастир. З «Єлецької ікони»Успенський собор. Реконструкція.
У 1670 році після звільнення міста від польської шляхти собор було поновлено, а у 1698 році до нього з півдня на місці паперті прибудовано усипальню героя Азовського походу полковника Якова Лизогуба. На стіні усипальні праворуч від входу мармурова дошка з красномовним написом про «сего града градителя Азова и многих мест крепкого победителя» (Лизогуба). Архітектура цієї усипальні близька до архітектури будинку Лизогуба, але значно скромніша.Простір навколо собору обмежують неодмінні монастирські будівлі: одноповерхові житлові приміщення -- келії ченців, їдальня-трапезна з церквою Петра і Павла та корпус настоятеля. З них до нашого часу без значних змін зберігся східний корпус келій та північний палатний корпус XVI--XVII сторіч, відбудований у післявоєнний час після ретельних архітектурно-археологічних досліджень архітектора І.В. Ільєнка в первинному вигляді зовні і всередині.План монастиря:
1 -- Успенський собор; 2 -- усипальниця Лизогуба; 3 -- палатний корпус; 4 -- дзвіниця; 5 -- келії (східний корпус); в -- трапезна і Петропавловська церква; 7 -- келії (південно-західний корпус); 8 -- руїни корпусу настоятеля; 9 -- вхід до печер XI--XVIII ст.; 10 -- будинок Феодосія; 11 -- курган «Чорна могила».Тут відроджені також старовинні печі, вкриті чудовими килимами полив'яних кахлів різного кольору та малюнка. Келії побудовані з великорозмірної цегли на вапняному розчині, а для завершення стін у північному палатному корпусі келій будівничі застосували збірні керамічні деталі -- карнизні блоки ступінчастої форми. Поставлені вертикально, вони увінчують площини стін без будь-яких рельєфів на відміну від східних келій та розміщеної майже поруч з півночі восьмигранної у плані двоярусної надворітної дзвіниці.
Ця дзвіниця висотою 36 метрів -- найбільш рання висотна споруда Чернігова, побудована у другій половині XVII сторіччя на місці дерев'яної.
В оздобленні фасадів дзвіниці підкреслена її ярусність за допомогою горизонтальних профілів, які оперізують восьмерик дещо важкуватих пропорцій, а по кутах його знизу вгору тягнуться неширокі пілястри, що імітують виступаючі вінця зрубу в дерев'яних вежах-восьмериках.
Поруч з дзвіницею стоїть найдавніша на Лівобережжі пам'ятка дерев'яної архітектури -- житловий будинок 1688 р., який згодом буде реставровано.
Історія Єлецького монастиря цікава тим, що за даними дослідників, ймовірно, саме тут знаходився до XI сторіччя княжий двір легендарного князя Чорного, могила-курган якого височить на північ від монастиря, а також на території монастиря в XI сторіччі знаходилась відома бібліотека Святослава, загадкова історія зникнення якої і досі хвилює. Тут у 1646 році було надруковано першу книгу в Чернігові. Історія Єлецького монастиря цікава й тим, що саме в печерних лабіринтах Єлецької гори під час Великої Вітчизняної війни у 1941 році перебував Чернігівський підпільний обком Комуністичної партії України. Архітектурний ансамбль Єлецького монастиря у 1967 році включено до складу архітектурно-історичного заповідника.
