Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
Вихід незалежної України на історичну авансцену поставив її державних і
політичних діячів перед необхідністю самостійного розв’язання багатьох
складних проблем. Першою і чи не найголовнішою з них було ставлення до
перспектив СРСР. 25 листопада парафування нового Союзного договору не
відбулося. А на початку грудня 1991 р. лідери України, Росії та Білорусі
проголосили у Мінську утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).
За рік незалежності Україну визнав увесь цивілізований світ: понад 120
країн, а з 87 з них на різних рівнях було встановлено дипломатичні
відносини. Вона набула основних ознак державності: кордони, прикордонні
війська та митна служба, сформувала власне військо.
Але якщо із зовнішніми атрибутами державності було все (або майже все)
гаразд, то проблемою проблем залишалося створення
самостійної структурно збалансованої та ефективної національної економіки,
наявність власної фінансово-кредитної і банківської системи.
В умовах гострої соціально-економічної та політичної кризи 24 вересня 1993
р. Верховна Рада України ухвалила рішення про проведення дострокових
виборів до парламенту — 27 березня — і Президента України — 26 червня 1994
р.
За два з половиною роки, що минули після перших президентських виборів в
Україні, бажаючих балотуватися істотно поменшало: якщо 1991 р. майже 100
висуванців розпочинали боротьбу, то 1994 р. — лише 11, з яких 7 (Л.Кравчук,
В.Бабич, Л.Кучма, В.Лановий, О.Мороз, І.Плющ та П.Таланчук) були
зареєстровані кандидатами у Президенти України.
26 червня 1994 р. за результатами голосування визначилися два
претенденти, які набрали найбіль-шу кількість голосів і вийшли у другий
тур: Л.М.Кравчук (37,68%) та Л.Д.Кучма (31,25% голосів).
10 липня відбувся другий тур виборів. А вже о 5-й ранку 11 липня із
Адміністрації Л.Кравчука зателефонували до виборчого штабу Л.Кучми й
привітали суперників із перемогою. За Л.Кучму проголосувало понад 52% тих,
хто прийшов на виборчі дільниці, за Л.Кравчука —45%.
Леонід Кравчук передав естафету влади Леонiду Кучмi.
Але пригадаймо Фрідріха Ніцше, який стверджував, що величним для історії є
той, хто задав напрямок. Усвідомлює це і сам Леонід Макарович, який в
одному із своїх постпрезидентських інтерв’ю наголосив, що усі його
наступники на президентській посаді — «п’ятий, десятий, сороковий — лише
продовжуватимуть робити те, що розпочав я. Добре чи погано, але лише
продовжуватимуть».
З іменем першого Президента незалежної України традиційно пов’язують
прийняття Акта про незалежність України, проведення референдуму 1 грудня
1991 р., ліквідацію СРСР, нові державні атрибути, дистанціювання від СНД,
перші кроки щодо інтеграції України до європейських структур.
Погодьмося зі словами його наступника на нелегкій президентській
посаді — Л.Кучми, який сказав про свого попередника: «Я віддаю належне
Леоніду Макаровичу Кравчуку, який зробив перші нелегкі кроки на шляху
становлення української державності».
Діючий президент України - Леонід Данилович Кучма
Народився Л.Д.Кучма на Чернігівщині, в селі Чайкине Новгород-
Сіверського району. Батько, Данило Прокопович, загинув на фронті у 1944 р.
Мати, Параска Трохимівна, залишилася з трьома малими дітьми на руках.
У невеликому Чайкиному була лише початкова школа, тому Леонід закінчує
десятилітку в селі Костобобрiв. Однокласники згадують феноменальну пам’ять,
завдяки якій він буквально всотував знання безпосередньо на уроках, зі
слуху.
Любов до точних наук, мрія стати учителем фізики і математики привели
у 1955 р. сiмнадцятилітнього Л.Кучму до Дніпропетровського державного
університету. З першої ж спроби Леонід вступає на фізико-технічний
факультет. Факультет був особливим. У ті часи (доба хрущовської «відлиги»),
що позначилися в СРСР певною лібералізацією, відмовою й офіційним
засудженням «крайнощів» тоталітарного сталінського минулого, на міжнародній
арені рівночасно набирала обертів «холодна війна», а відтак — гонка
озброєнь. Радянський Союз гарячково створював власний ракетно-ядерний щит.
Однією з складових його інфраструктури і став новий факультет
Дніпропетровського університету, заснований лише за три роки до вступу
Л.Кучми.
Мрії вчорашнього сільського хлопця підігрівала атмосфера таємничості
та елітності, що оточувала фізтех, а ще, безперечно, стипендія у 450
тогочасних рублів (студенти інших факультетів одержували лише 190 руб.).
Вступникові пощастило: у нього взагалі могли не взяти документів, адже
бракувало ледь не головного із них — паспорта. По-кріпосницьки прикутим до
колгоспів селянам їх тільки (і то вкрай неохоче) почали видавати. Але він
як син фронтовика мав пільги…
На фізтеху вирувало інтелектуальне і культурне життя, тут працювали
чудові викладачі, на факультетські вечори потрапити було неможливо — у
залі зазвичай бракувало місць. Два роки поспіль студенти навiть не могли
здогадуватися, кого саме з них готують, — вони отримували тільки
загальнотехнічну освіту. Лише по закінченні другого курсу всіх зібрали за
зачиненими дверима й оголосили, що вони — майбутні конструктори ракет.
Студентам надали право вибирати одну з трьох можливих спеціалізацій. Леонід
віддав перевагу проектуванню ракетних двигунів.
1958 р. студенти-старшокурсники поїхали працювати на цілинні землі.
Леонід Кучма з однокурсниками потрапив у село Купіно Новосибірської
області, навколо якого простягалися неозорі поля. Призвичаєний до важкої
сільської роботи, юнак залюбки працював трактористом-комбайнером, за що й
отримав першу у своєму житті нагороду — медаль «За освоєння цілини».
1960 р. Леонід Кучма успішно закінчує Дніпропетровський державний
університет ім. 300-річчя возз’єднання України з Росією, отримавши диплом з
відзнакою і розподіл на КБ «Південне», один із основних осередків розробки
радянської ракетної техніки. Це був передній, «фронтовий» край науки,
технології, промисловості, організаційної роботи. «Південмаш» був ядром
велетенського утвору загальносоюзного масштабу. На ньому були «зав’язані»
десятки й сотні розробників: інститути, конструкторські бюро, підприємства
Києва, Москви, Ленінграда, Харкова, Воронежа, Бійська, Єревана тощо.
Флагман відповідав за результати своєї роботи тільки перед найвищим
партійно-державним керівництвом України.
Леонід Кучма прийшов на унікальне підприємство молодим дипломником і
відразу почав працювати на дуже відповідальній ділянці Конструкторського
бюро — у секторі розробки елементів автоматики ракет. На кожному
працівникові сектора лежала величезна відповідальність: відмова будь-якого
елемента автоматики в кращому разi перетворювала ракету на металобрухт, у
гіршому — коштувала людських життів.
У ці роки сформувалися прикметні риси характеру Л.Кучми — ретельність,
виваженість, бажання все припасувати і прилагодити аж до оптимальної
надійності. Й до сьогодні на українських ракетах стоять розроблені молодим
інженером піроклапани.
Чотири покоління стратегічних ракет, розроблених на КБ «Південне», —
СС-24, СС-18, космічні носії «Космос», «Інтеркосмос», «Циклон», «Зеніт»,
понад 400 супутників — успішно конкурували з витворами команди славетного
С.П.Корольова. І в цьому є частка заслуги Л.Кучми, наполеглива праця якого
невпинно піднімала його службовими сходами: інженер (1960—1964), старший
інженер (1964—1966), провідний конструктор групи комплексу КБ «Південне»
(1966—1972), помічник головного конструктора (1972—1975), секретар парткому
КБ (1975—1980), секретар парткому ВО «Південмаш» (1980—1982), перший
заступник начальника і генерального конструктора КБ «Південне» (1982
—1986), генеральний директор ВО «Південмаш» (1986—1992).
І в конструкторській, і у виробничій, і в громадській роботі Леонід
Данилович учився підбирати команду однодумців, уважно прислухатися до
їхньої думки й був готовий брати на себе відповідальність за вироблене
спільними зусиллями рішення. Високо цінував конструктора Л.Кучму
славнозвісний академік М.К.Янгель (1911—1971), з 1954 р. — головний
конструктор СКБ «Південне». Саме з його «подачі» Л.Кучма став заступником
начальника КБ.
Л.Кучма ніколи не любив «потьомкінщини» і волів мати власний
неупереджений погляд на речі. За це його не завжди любили в «рідному»
міністерстві і в апараті ЦК КПУ. До того ж він ніколи не мовчав, якщо був
переконаний у своїй правоті. Коли бюрократичні рогатки не дали змоги
створити підсобне господарство на «Південмаші», Кучма привселюдно заявив,
що «цю гнилу систему потрібно міняти». Тодішньому голові КДБ СРСР Г.
Крючкову про таке вільнодумство доповідали неодноразово.
