Доля династії Романових

поклала початок деяким реформам. 17 квітня 1905 року був виданий Маніфест

про віротерпимість, що дозволяв російським переходити з православ'я в інші

християнські релігії і визнавав релігійні права розкольників. 17 жовтня

1905 року вийшов Маніфест, по якому признавалися основи цивільної свободи:

недоторканість особи, свобода слова, зборів і союзів. Була заснована

Державна дума (1906 р.), без схвалення котрої жодний закон не мог ввійти в

силу. По проекті П.А.Столипіна проводилася аграрна реформа: селянам був

дозволений вільно розпоряджатися своєю землею, створювати хутірські

господарства. Була зроблена спроба скасування сільські общини, що мало

величезне значення для розвитку капіталістичних відношень у селі. У

області зовнішньої політики Микола II почав деякі кроки по стабілізації

міжнародних відношень. У 1898 році російський імператор звернувся до урядів

Європи з пропозиціями підписати угоди про зберігання загального миру і

встановленні меж постійного росту озброєнь. У 1899 і 1907 роках відбулися

Гаагскі конференції миру, окремі рішення яких діють і донині. У 1904 році

Японія оголосила Росії війну, що закінчилася в 1905 році поразкою

російської армії. За умовами мирного договору Росія сплатила Японії біля

200 млн. рублів за утримання російських військовополонених і уступила їй

половину острова Сахалін і Квантунську область із фортецею Порт-Артуром і

містом Дальнім. У 1914 році Росія на стороні країн Антанти проти Німеччини

вступила в першу світову війну. Невдача на фронті в першій світовій

війні, революційна пропаганда в тилу й у військах, розруха, міністерська

чехарда і т.д. викликали різке невдоволення самодержавством у різноманітних

колах товариства. На початку березня 1917 року голова Державної думи

М.В.Родзянко заявив Миколі II, що зберігання самодержавства можливо тільки

за умови передача трону царевичу Олексієві при регенстве брата імператора

великого князя Михайло. 2 березня 1917 року Микола II, з огляду на слабке

здоров'я свого сина Олексія, зрікся від престолу на користь свого брата

Михайло Олександровича. Михайло Олександрович також підписав Маніфест про

зречення від престолу. У Росії почалася республіканська ера. З 9 березня

по 14 серпня 1917 року колишній імператор і члени його сім'ї утримувалися

під арештом у Царському Селі, потім їх переправили в Тобольск. 30 квітня

1918 року в'язнів привезли в Єкатеринбург, де в ніч на 17 липня 1918 року

по постанові СНК і ВЦІК колишній імператор, його дружина і діти й і слуги,

що залишилися при них доктор, були розстріляні чекістами.

2. Микола ІІ – останній імператор з династії Романових

Виховання й освіта Миколи II проходило під особистим керівництвом його

батька на традиційній релігійній основі. Вихователі майбутнього імператора

і його молодшого брата Георгія одержали таку інструкцію: "Ні я, ні Марія

Федорівна не бажаємо робити з них оранжерейних квітів. Вони повинні добре

молитися Богу, учитися, грати, пустувати в міру. Вчите гарненько, спуску не

давайте, запитуйте по всій строгості законів, не заохочуйте ліні особливо.

Якщо що, те адресуйтеся прямо до мене, а я знаю, що потрібно робити.

Повторюю, що мені порцеляни не потрібно. Мені потрібні нормальні російські

діти. Поб'ються - будь ласка. Але донощику - перший батіг. Це - сама моя

перша вимога". Навчальні заняття майбутнього імператора велися по старанно

розробленій програмі протягом тринадцятьох років. Перші 8 років були

присвячені предметам гімназичного курсу. Особлива увага приділялася

вивченню політичної історії, росіянкою літератури, французького, німецького

й англійського мов, який Микола Олександрович опанував у досконалості.

П'ять наступних років присвячувалися вивченню військової справи, юридичних

і економічних наук, необхідних для державного діяча. Викладання цих наук

велося видатними російськими вченими-академіками зі світовим ім'ям:

Бекетовим.Н., Обручевим Н.Н., Кюи Ц.А., Драгомировим М.И., Бунге Н.Х. і ін.

Щоб майбутній імператор на практиці познайомився з військовим побутом і

порядком стройової служби, батько направив його на військові збори. Перші 2

року Микола служив молодшим офіцером у рядах Преображенського полка. Два

літніх сезони він проходить службу в рядах кавалерійського гусарського

полка ескадронним командиром, і, нарешті в рядах артилерії. У той же час

батько вводить його в курс справи управління країною, запрошуючи брати

участь у засіданнях Державної Ради і Кабінету Міністрів.

У програму освіти майбутнього імператора входили численні подорожі по

різноманітних губерніях Росії, що він здійснював разом із батьком. У

довершення освіти батько виділив у його розпорядження крейсер для подорожі

на Далекий Схід. За 9 місяців він із почтом відвідав Грецію, Єгипет,

Індію, Китай, Японії і далі сухим шляхом через усю Сибір повернувся в

столицю Росії. До 23-х років свого життя Микола Романов - високоосвічена

молода людина із широким кругозіром, що прекрасно знає історію і літературу

й у досконалості володіюча основними європейськими мовами. Блискуча освіта

сполучилося в нього з глибокою релігійністю і знанням духовної літератури,

що було нечасто для державних діячів того часу. Батько зумів уселити йому

беззавітну любов до Росії, почуття відповідальності за її долю. З дитинства

йому стала близька думка, що його головне призначення - слідувати

російським основам, традиціям і ідеалам.

Зразком правителя для Миколи II був цар Олексій Михайлович (батько

Петра-I), що бережно беріг традиції старовини і самодержавства, як основи

могутності і добробуту Росії.

У однім із перших своїх привселюдних виступів він проголосив: "Нехай

же усі знають, що я, присвячуючи всі сили благу народному, буду охороняти

початки самодержавства так само твердо і неухильно, як охороняв його мій

покійний незабутній батько". Це були не тільки слова. "Початки

самодержавства" Микола II відстоював твердо і неухильно: жодної істотної

позиції за роки правління він не здавав аж до трагічного для долі Росії

його зречення від престолу в 1917 році.

Офіційне святкування 300-річчя почалося зі служби в Казанським Соборі

Санкт-Петербурга. Ранком у день служби Невський проспект, по якому рухалися

царські карети, був битком набитий збудженим натовпом. Незважаючи на

шеренги содат, що стримували народ, натовп, несамовито репетуючи вітання,

прорвав кордони й оточив екіпажі імператора й імператриці. Собор був

набитий до відмови. Попереду знаходилися члени імператорського прізвища,

іноземні посли, міністри і депутати Думи. Наступні дні після служби в

Соборі були заповнені офіційними церемоніями. З усіх кінців імперії

прибували делегації в національних одягах, щоб піднести царю дари. На честь

монарха, його дружини і усіх великих князів Романових знать столиці дала

бал, на який були запрошені тисячі гостей. Царське подружжя відвідало

представлення опери Глинки "Життя за царя" ("Іван Сусанін"). Коли

з'явилися їх величства, весь зал підвівся й улаштував їм палку овацію.

У травні 1913 р. царська сім'я відправлялася в паломництво по

пам'ятним для династії місцям, щоб простежити шлях, пророблений Михайло

Романовим, із місця його народження до престолу.

У царській сім'ї ювілей знову воскресив віру в нерушимий зв'язок царя і

народу і безмежної любові до помазаника Божія.

Здавалося б, усенародна підтримка царського режиму, виявлена в

ювілейні дні, повинна була зміцнити монархічний будуй. Але, насправді, і

Росія, і Європа вже стояли на краї фатальних змін. Колесо історії вже

готово було повернутися, накопив критичну масу. І воно повернулося,

вивільнюючи некеровану енергію мас, що накопичилася, що викликала

"землетрус". За п'ять років зазнали краху три європейські монархії, три

імператори або померли, або утекли у вигнання. Повалилися найстарші

династії Габсбургів, Гогенцолернів і Романових.

Чи міг хоч на мить уявити Микола II, що бачив у дні ювілею натовпи

народу повні ентузіазму і поклоніння, що очікує його і його родину через 4

роки?

Царювання Миколи II співпало з початком бурхливого розвитку

капіталізму й одночасного росту революційного руху в Росії. Щоб зберегти

самодержавство і, головне, забезпечити подальший розвиток і процвітання

Росії, імператором були прийняті міри, що забезпечують зміцнення союзу з

буржуазним класом, що народжувався, і переведення країни на рейки

буржуазної монархії при зберіганні політичного всевладдя самодержавства:

заснована Державна Дума, проведена аграрна реформа.

Виникає питання: чому, незважаючи на досягнення в економічному

розвитку країни, у Росії перемогли не реформаторські, а революційні сили,

що призвели до падіння монархії?

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12