Доля династії Романових

правління Миколи Павловича було улаштовано до 10 тис. верст шосейних доріг,

біля 1 тис. верст залізничної колії (перша залізниця від Санкт-Петербурга

до Царського Села була відкрита в 1836 році, а до Москви - у 1851 році).

Було проведено 2 тис. верст електричного телеграфу. В роки царювання

Миколи I зросла роль таємницею політичної поліції - Третього відділення

Власної його імператорського величства канцелярії. Кращі представники

суспільної думки - історики, письменники, журналісти - були стиснуті у

своїй літературній діяльності й особистому житті. Так поступово

створювалася відчуженість між урядом і передовою частиною суспільства.

Основним питанням зовнішньої політики Миколи I був східний. У перший же рік

його правління Росія початку війну з Персією, по закінченні якої, у 1828

році, до Росії були приєднані Єриванськая і Нахічеванська області. Війна

Росії з Туреччиною (1827 р.) закінчилася визнанням незалежності Греції.

Продовжувалося завоювання Кавказу і посилювалося рух росіян у Середню Азію.

Війна, що почалася в 1853 році на Дунаї і Кавказі, була перенесена в

Крим, де супротивники Росії (Англія, Франція, Туреччина, Сардинія) осадили

Севастополь, що служив базою російського Чорноморського флоту. Кримська

війна закінчилася поразкою Росії. По Парижському трактату 1856 року Чорне

море було оголошено нейтральним і право мати на ньому флот Росія повернула

собі лише в 1871 році. Не бажаючи визнавати хибність своїх поглядів і

переконань, що призвели країну не тільки до військової поразки, але і до

катастрофи всієї, здавалося б, чітко налагодженої системи державної влади,

імператор Микола I, як вважають, свідомо прийняв отруту і раптово помер18

лютого 1855 року.

1.16 Олександр II Миколайович

17.04.1818.- 1.03.1881)

Олександр Миколайович, старший син імператора Миколи I і імператриця

Олександри Федорівни, зійшов на престол після смерті Миколи I.

Вихователями спадкоємця престолу були генерал К.К.Мердер і поет

В.А.Жуковський. Олександр Миколайович, щоб ознайомитися з державними

справами, із 1834 року був присутній на засіданнях Сенату, а з 1835 року -

і Синоду. При Олександрові II у Росії було скасовано кріпосне право

(Положення 19 лютого 1861 року), за що імператора прозвали царем-

визволителем. Було звільнено більш 22 млн. російських селян і встановлений

новий порядок суспільного селянського управління. По Судовій реформі 1864

року судова влада була відділена від влади виконавчої, адміністративної і

законодавчої. У цивільних і карних процесах були введені початки гласності

і суд присяжних, об'являлася незмінюваність судів. У 1874 році вийшов указ

про усестанову військову повинність, що зняла тяготи військової служби з

нижчих станів. У цей час були створені вищі загальноосвітні установи для

жінок (у Петербурзі, Москві, Казані і Києві), засновані 3 університету -

Новоросійськ (1865 р.), Варшавський (1865 р.) і Томский (1880 р.). У 1863

році було прийняте положення про звільнення від попередньої цензури

столичних періодичних видань, а також деяких книг. Проводилося поступове

скасування що виключають і обмежують законів стосовно розкольників і

євреїв. Проте після придушення Польського повстання 1863-1864 р. уряд

поступово перейшов до курсу обмеження реформ поруч тимчасових правил і

міністерських циркулярів. Слідством цього явився підйом демократичного руху

в країні, приведший до революційного терору. Імператор Микола I лишив

своєму спадкоємцю Кримську війну, що закінчилася поразкою Росії і

підписанням світу в Парижі в березні 1856 року. У 1864 році було кінчене

скорення Кавказу. По Айгунському договорі з Китаєм до Росії був приєднаний

Амурський край (1858 р.), а по Пекінському - Уссурійський (1860 р.). У 1864

році росіяни війська почали похід у Середню Азію, у результаті якого були

захоплені місцевості, що утворили Туркестанський край (1867 р.) і

Ферганську область (1873 р.). Російське панування поширилося аж до вершин

Тянь-Шаню і до підніжжя Гімалайського хребта. У 1867 році Росія продала США

Аляску й Алеутськие острови. Найважливішою подією в зовнішній політика

Росії в царювання Олександра II явилася російсько-турецька війна 1877-1878

р., що завершилася перемогою російських військ. Результатом цього явилося

проголошення незалежності Сербії, Румунії і Чорногорії. Росія одержала

частину Бессарабії, відірваної в 1856 році (крім островів дельти Дунаю) і

грошову контрибуцію в розмірі 302,5 млн. рублів. Крім того, до Росії були

приєднані Ардаган, Карс і Батум із їхнього округа. 1 березня 1881 року

імператор Олександр II був смертельно поранений кинутої в нього терористом

Гриневіцьким бомбою. Олександр II похований у Петропавловськом соборі.

1.17 Олександр III Олександрович

(26.02.1845 - 20.10.1894)

1 березня 1881 року, після убивства терористами імператора Олександра

II, на престол вступив його син Олександр III. Старший брат Олександра III

Микола помер у 1865 році і після його смерті спадкоємцем престолу став

Олександр Олександрович. Вирослий в офіцерському середовищі, Олександр був

гордовитим і грубим, до людей він ставився як до підпорядкованих йому

солдатів. Він не одержав тієї освіти, що вважалося необхідним спадкоємцю

престолу. Вихователем Олександра III був теоретик самодержавства, обер-

прокурор Святійшого Синоду К.П.Победоносцев, що перший час після сходження

на престол свого вихованця був самою впливовою особою в уряді. Імператор

мав величезну працездатність і надзвичайну фізичну силу. На відміну від

батька Олександр III не був хороброю людиною. Боючись замахів, він пішов у

Гатчину, у палац свого прадіда Павла I, спланований як стародавній замок,

оточений ровами і захищений сторожовими вежами. У умовах капіталізму, що

розвивається, Олександр III, висловлюючи інтереси найбільше консервативних

кіл дворянства, зберігав поміщицький уклад життя. Проте в області

економічної політики імператор змушений був рахуватися з ростом

капіталістичних елементів у країні. У перші місяці царювання Олександр

III проводив політику лавірування між лібералізмом і реакцією, що визначало

боротьбу угруповань усередині урядового табору (М.Т.Лорис-Меліков,

А.А.Абаза, Д.А.Мілютін - з одного боку, К.П.Побєдоносцев - з інший). 29

квітня 1881 року Олександр III виступив із маніфестом про затвердження

самодержавства, що означало перехід до реакційного курсу у внутрішній

політиці. Проте в першій половині 1880-х років під впливом економічного

розвитку і сформованої політичної обстановки уряд Олександра III був

змушений провести ряд реформ (скасування подушної податі, введення

обов'язкового викупу, зниження викупних платежів). З відставкою міністра

внутрішніх справ графа Н.И.Ігнатьєва (1882 р.) і призначенням на цю посаду

графа Д.А.Толстого почався період відкритої реакції. В роки царювання

Олександра III значно посилилася адміністративна сваволя. З метою

освоєння нових земель при Олександрові III швидкими темпами йшло

переселення селянських сімейств у Сибір. Усього в царювання Олександра III

у Сибір було переселено до 400 тис. селян, а в Середню Азію - 60 тис. Уряд

до деякої міри піклувалося про поліпшення побуту робітників - були введені

правила про наймання на сільські і фабричні роботи, нагляд за який був

увірений фабричним інспекторам (1882 р.), була обмежена робота малолітніх і

жінок. В зовнішній політиці в ці роки спостерігалося погіршення російсько-

німецьких відношень і відбувалося поступове зближення Росії і Франції, що

закінчилося укладанням франко-російської союзу (1891-1893 р.). Олександр

III помер восени 1894 року від хвороби нирок, що посилилася через забиті

місця, отриманих під час залізничної катастрофи під Харковом, і постійного

вжитку спиртного. Він похований у Петропавловськом соборі.

1.18 Микола II Олександрович

(6.05.1868 - 17.07.1918)

Микола II, старший син імператора Олександра III і імператриця Марії

Федорівни, зійшов на престол після смерті свого батька. Коронація Миколи II

ознаменувалася катастрофою на Ходинськом полі в Москві, у якій загинули

декілька сотень людин. Микола II одержав гарну освіту, він володів

французьким, англійським і німецьким мовами. У жовтні 1890 року великий

князь Микола Олександрович учинив подорож на Далекий Схід, прямуючи через

Відень, Грецію і Єгипет в Індію, Китай і Японії. Зворотний шлях Миколи

Олександровича лежав через усю Сибір. Імператор був простий і легко

доступний. У його характері сучасники відзначали два недоліки - слабку волю

і мінливість. Все царювання Миколи II пройшло в обстановці революційного

руху, що наростало. На початку 1905 року в Росії спалахнула революція, що

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12