Італія
p align="left">Найважливішим верстатобудівним центром Італії є м. Брешіа (корпорація "Даніелі").Спеціалізацією італійської хімічної промисловості є виробництво полімерів (поліетилен, поліпропілен та ін.) і синтетичних волокон (особливо поліакрилових, що дуже важливі для трикотажної промисловості). Багато виробляється мінеральних добрив, синтетичного каучуку (Венеція, Равенна). Географія хімічної промисловості зазнає суттєвих змін на користь Півдня (Бріндізі, Кальярі та ін.). Саме на Півдні збудовано нафтохімічний комплекс Аугуста-Сіракузи, який здатен переробляти 50 млн. тон нафти щорічно. Серед найвідоміших хімічних концернів Італії - "Монтедісон" (? вартості виробленої хімічної продукції країни) та "Піреллі" (гумотехніка, автошини).
Текстильна промисловість зберігає важливе експортне значення. Міланський старопромисловий текстильний район - єдиний у Західній Європі, що зберіг свою спеціалізацію (Ліонський у Франції, Бірмінгемський у Великобританії переструктуризувалися досить давно), що пов'язано з відносною дешевизною робочої сили у Південній Європі ("текстильним цехом" Європи зараз стала Португалія). Більша частина текстилю, зробленого у Мілані, Бергамо, Туріні - із синтетичних волокон. Вовняна підгалузь представлена підприємствами у Флоренції і Прато.
Дуже важливою галуззю спеціалізації Італії традиційно залишається шкіряно-взуттєва промисловість, що виробляє близько 550 млн. пар на рік, у тому числі 400 млн. пар шкіряного взуття. За вартістю виробленого та експортованого взуття країна займає 1-е місце у світі. Італія є законодавицею мод у цій галузі (наприклад, корпорація "Geox" першою почала виробляти підошву, що "дихає"). Виробництво носить переважно деконцентрований характер.
Швейна і трикотажна промисловість також мають великий експортний потенціал. Найбільш відома торгова марка "Бенеттон" (названа так на честь міста Понцано-Бенетто, хоча штаб-квартира зараз перенесена у м. Тревізо), яка має фірмові магазини у 110 країнах світу. З нових компаній на світовому ринку відомі "Rifle" та "Diesel".
Багатогалузеве сільське господарство дозволяє мати розгалужену харчову промисловість. Її спеціалізація - це виготовлення макаронних виробів (особливо - спагеті), оливкової олії, виноградного вина, овочевих і фруктових консервів, соків. Всі ці виробництва відносяться до трудомістких з невисокою зарплатою, тому вони широко представлені у сільській місцевості всієї країни у вигляді дрібних підприємств.
У сільському господарстві Італії зайнято близько 9% економічно активного населення. Природні умови сприятливі для широкого набору культур помірного і субтропічного поясів. Але стійке рослинництво в умовах середземноморського типу клімату можливо лише при зрошенні (Італія поділяє 1-2 місце в Європі з Іспанією за площею зрошуваних земель).
Незважаючи на порівняно високу зайнятість у сільському господарстві, країна не забезпечує себе зерном та м'ясом. За врожайністю основних сільськогосподарських культур та продуктивністю тварин Італія поступається багатьом країнам ЄЕС. Причиною цього є парцелярне (дрібне) землеволодіння (? господарств мають площу менше 5 га). Дрібні господарства низькопродуктивні й малотоварні.
Показник розораності території Італії - 41% є найвищим у Західній Європі та найбільшим для всіх постіндустріальних країн (для порівняння: Франція - 35%, ФРН - 31%, Швеція - 7%).
Співвідношення між рослинництвом і тваринництвом за вартістю виробленої продукції становить 60 : 40, тобто Італія має яскраво виражений південноєвропейський тип сільського господарства (середземноморський підтип), який відрізняється переважанням рослинництва та збереженням докапіталістичних укладів (наявністю сімейних ферм, які часто працюють тільки для забезпечення власного споживання).
Провідною галуззю рослинництва є овочівництво (15 млн. тон овочів на рік, з них 5 млн. тон помідорів). Овочів (ранніх та пізніх) Італія вирощує більше, ніж Великобританія, Франція та Німеччина разом узяті.
Зернове господарство неспроможне забезпечити потреби країни. Цінні і тверді сорти пшениці, потрібні для макаронних виробів, вирощуються переважно на Півдні, мають низьку врожайність. На Паданській рівнині м'яка пшениця і кукурудза дають по 50 ц/га. Італія є найбільшим виробником риса в Європі (близько 1 млн. тон), він навіть експортується.
Високий рівень розвитку має садівництво. В країні вирощується близько 6 млн. тон яблук, груш, персиків щорічно. На Півдні переважають цитрусові, валові збори яких перевищують 3 млн. тон (4-е місце у світі після США, Бразилії та Іспанії). Острів Сицилія взагалі вважається головним "лимонарієм" світу. Експортуються також волоські горіхи.
Основними технічними культурами є цукровий буряк (самозабезпечення) і тютюн (експортується). Провідним регіоном по їх вирощуванню є Паданська рівнина. У південній частині країни спеціалізація змінюється, тут переважають олійні культури. За виробництвом маслин (оливок) Італія поділяє 1-2 місця в світі з Іспанією. Оливкова олія є переважно продуктом внутрішнього споживання, цікаво, що виробляється вона безпосередньо на фермах.
Дуже важливою галуззю сільського господарства Італії є виноградництво. За масштабами його розвитку Італія поділяє 1-2 місця в світі із Францією.
Тваринництво розвинуто недостатньо. ? поголів'я припадає на великі капіталістичні господарства північної частини країни (представлені молочний напрямок в скотарстві та свинарство). По мірі просівання на південь зростає значення м'ясного напрямку скотарства. Велика рогата худоба поступово витісняється дрібною (вівці, кози). Найвищим рівнем розвитку вівчарства відзначається Сардинія.
Італія - приморська країна, але масштаби розвитку рибальства порівняно невеликі. Моря, що оточують її територію, небагаті на біологічні ресурси (у тому числі й у зв'язку із погіршенням екологічної ситуації). Виловлюється близько 600 тис. тон риби на рік. Натомість починає розвиватися марікультура.
Серед інших галузей господарства країни потужний розвиток отримав міжнародний туризм. Італія приймає близько 36 млн. туристів на рік, поступаючись за цим показником в Європі лише Франції та Іспанії. Туризм забезпечує роботою 1 млн. італійців та приносить щорічно до 8 млрд. $ прибутків. За часткою туризму у ВНП Італія поступається лише деяким "малим привілейованим націям" (Швейцарія, Австрія) або карликовим державам (Ліхтенштейн, Мальта чи Сан-Марино). В Італії наявні туристські райони всіх типів:
· гірські в Альпах (найвідоміший зимовий курорт - Кортіна-д'Ампеццо);
· приморські на Лігурійській Рив'єрі (Сан-Ремо, Діано-Марина та ін.) й Адріатиці (Ріміні, Монфальконе та ін.);
· приозерні (навколо озер Лаго-Маджоре, Гарда, Комо та ін.);
· суто міські, в яких поруч з природними комплексами туристів приваблюють "старі камені Європи": Рим з його Колізеєм, Венеція із Замком Дожів та площею Святого Марка, Неаполь із розкопками Помпеї та Геркулануму, врешті-решт Ватикан з його всесвітньо відомою пінакотекою та собором Святого Петра.
Загалом Італія має сучасну туристичну інфраструктуру та стабільну клієнтуру. Порівняно з іншими західноєвропейськими країнами італійський туризм "дешевший".
Транспортний комплекс Італії високорозвинений, має збалансований взаємодоповнюючий характер. У внутрішніх перевезеннях автотранспорт поступово витісняє залізничний (для Італії характерні полімагістралі), не дивлячись навіть на те, що більше половини залізниць електрифіковані. Велике значення має трубопровідний транспорт, у тому числі й для доставки прісної води.
У 1925 році в Італії була побудована перша в світі автострада "Мілан - Варезе". Зараз за протяжністю автошляхів вищого класу Італія в Європі поступається тільки ФРН. Найвідоміша з італійських автострад простягається за маршрутом "Мілан - Болонья - Флоренція - Рим - Неаполь - Реджо-ді-Калабрія" та називається "Автострадою Сонця". За цим же маршрутом проходить основна за вантажо- та пасажирообігом швидкісна залізниця.
Зовнішні зв'язки країни на 90% реалізуються морем. Найбільші італійські порти - Генуя (вантажообіг у 50 млн. тон на рік) і Трієст (35 млн. тон) є воротами у зовнішній світ не тільки для Північної Італії, але й для Швейцарії, Австрії та навіть Півдня Німеччини. Головним центром каботажних зв'язків виступає Неаполь. Працюють поромні переправи на Сицилію (Реджо-ді-Калабрія - Мессіна) та Сардинію (Чивітавеккья - Гольфо-дельі-Аранчі), а також до Греції (Бріндізі - Патри).
Для зовнішніх пасажирських зв'язків важливим є авіаційний транспорт. Авіакомпанія "Аліталіа" - серед найбільших у світі.
5. Зовнішні зв'язки
Вони здавна мають велике значення для Італії, тому що її енергетика та ціла низка галузей промисловості функціонують на імпортному паливі, сировині та напівфабрикатах. Країна є залежною й від імпорту іноземних технологій. Не вистачає їй зернових і продукції тваринництва.
"Обличчя" Італії в міжнародному поділі праці визначає вивіз готових промислових виробів (80% вартості експорту), особливо автомобілів, оргтехніки та побутової електротехніки, а також труб. Частка продукції високої технології є незначною. Міцні позиції Італія утримує на світовому ринку одягу і взуття.
В імпорті частка готових виробів невелика, переважають енергоносії, продовольство, мінеральна сировина. Італія найбільший в Європі імпортер скрапу (металобрухту). Самі італійці кажуть: "Міняємо машини на брухт, туфлі на нафту". Але в цілому зовнішньоторговельний баланс дефіцитний (через великі обсяги купівлі нафти), частково цей дефіцит покривається доходами від міжнародного туризму і грошовими переказами робітників-емігрантів.
