Быстрый поиск

Іспанія та Греція - єропейські країни

Іспанія - батьківщина конкістадорів

Територія та географічне положення. Королівство Іспанія -- держана на південному заході Європи, що посідає 4/5 території Піренейського півострова. На заході вона межує з Португалією (1), на північному сході -- із Францією (2) та Андоррою (3). Територія Іспанії включає також Балеарські й Канарські острови й три невеликі групи островів біля узбережжя Африки (Велес-де-ла-Гомера, Алусенас і Чафаринас). Під управлінням Іспанії перебувають Сеута й Мелілія -- дві невеликі території на півночі африканської держави Марокко. На півдні Піренейського півострова поблизу Ґібралтарської протоки розташований Ґібралтар -- володіння Великої Британії з 1718 р. Питання про управління Ґібралтаром залишається суперечливим між Іспанією та Великою Британією.

На півночі й північному заході Іспанію омивають води Атлантичного океану, а на півдні й сході -- Середземного моря. Від Північної Африки країну відокремлює вузька Ґібралтарська протока, де з південного краю Іспанії в ясну погоду можна побачити береги Африканського континенту. Від європейських сусідів Іспанія відгороджена гірським бар'єром Піренеїв.

Природа. Іспанія вважається найвисокогірнішою країною Європи після Швейцарії. Плоскогір'я й гори займають майже 90 % її території. У центрі Іспанії простягається велике плоскогір'я Месета, на північному сході піднімаються Піренеї, уздовж Атлантичного узбережжя простягнулися Кантабрійські гори, південніше розміщені Іберійські гори, а південь і південний схід країни зайнятий Анда-лузькими горами.

Клімат Іспанії -- один із її головних природних ресурсів. Для більшої території характерний субтропічний середземноморський клімат із сухим і жарким літом і м'якою дощовою зимою. У Південній Іспанії до 200 днів на рік середньодобова температура не опускається нижче за 25 С. У центральних і південних районах країни так багато сонця, що в їхніх жителів стало звичкою перечікувати жаркі денні години вдома, у прохолоді (знаменита іспанська сієста). Клімат Північної Іспанії значно відрізняється від посушливої Месети й жаркого Середземномор'я. Там набагато прохолодніше, і часто йдуть дощі, принесені вітрами з Атлантики. Кліматичні відмінності визначили й відмінності в природній рослинності. На середземноморському узбережжі переважають вічнозелені чагарники, у центральних областях -- рослинність напівпустельного типу, а на півночі поширені широколисті ліси помірного поясу Західної Європи.

Через посушливість південних і центральних територій в Іспанії існує проблема забезпеченості водою. Головні річки -- Ебро, Хукар, Сеґура, Тахо, Дуеро, Гвадіана, Гвадалквівір -- мають пороги, улітку міліють. Озера розташовані переважно в горах.

Історичний розвиток. У давнину Іспанія була заселена іберами й називалася Іберією. Протягом багатьох століть цією територією по черзі володіли Карфаґен, Римська імперія, вестготи. У 711 р. майже весь Піренейський півострів був захоплений арабами-мусульманами (маврами), які утворили Кордовський халіфат із центром "у Кордові. Чотири століття знадобилося корінному населенню півострова, щоб звільнити свої землі (Реконкіста). Наприкінці XV ст. під час правління королеви Ізабелли й короля Фердінанда Іспанія стала єдиною державою. Реконкіста завершилася, почалася конкіста -- захоплення заморських колоній (звідси й назва "конкістадор" -- загарбник, завойовник). Прагнучи розширити свої володіння, іспанські монархи почали фінансувати далекі морські подорожі, поклавши тим самим початок епосі Великих географічних відкриттів. У 1492 р. почалася знаменита подорож мореплавця Христофора Колумба. Незабаром багато збіднілих ідальго (дворян), що звикли жити війною та розбоєм, почали завойовувати Новий Світ. У 1519--1526 рр. іспанські конкістадори на чолі з Кортесом підкорили Мексику, у 1532--1534 рр. на чолі з Пісарро -- імперію інків у Південній Америці. У 1600 р. Іспанія володіла великими територіями в Північній, Центральній і Південній Америці, низкою Карибських островів. Пограбування колоній гальмувало розвиток метрополії, її економіка майже не розвивалася. У результаті війн і внутрішніх конфліктів до кінця XIX ст. Іспанія втратила більшу частину володінь і перестала бути колоніальною імперією. Протягом XIX ст. країна пережила п'ять буржуазно-демократичних революцій, але жодна з них не була завершена. Початок

XX ст. ознаменувався зміною диктаторських і республіканських режимів, а в 1936 р. почалася кровопролитна громадянська війна, що закінчилася в 1939 р. установленням воєнно-фашистської диктатури генерала Ф. Франко. Після його смерті в 1975 р. в Іспанії була відновлена монархія. її очолив Хуан Карлос І -- онук останнього іспанського короля з династії Бурбонів.

Сучасна Іспанія -- це парламентська монархія, у якій влада короля обмежена конституцією. Законодавчу владу здійснюють Генеральні кортеси (парламент), що складаються з двох палат: Сенату (256 осіб) і Конгресу депутатів, що обираються терміном на чотири роки. Автономні області Каталонія, Країна Басків, Галісія й Андалузія мають свої парламенти, які розв'язують питання охорони здоров'я, культури, освіти, економіки. Під гаслами негайного відділення від Іспанії ииступає підпільна збройна організація басків ЕТА, яка заявляє про себе терористичними актами в іспанських містах.

Населення. Іспанці як народ сформувалися з представників різних історичних областей та етнічних груп, основними з яких є каталонці (15,6%), андалузійці (15,6 %), кастильці (11,1 %), валенсійці (9,7 %), Галісійці (7,4 %), баски (5,6 %). За межами країни проживають більше ніж 2,7 млн іспанців (Північна й Південна Америка, Західна Європа). У зв'язку зі зміною в країні економічної й політичної ситуації зріс потік іспанців, що повертаються на батьківщину. Крім того, за останні два десятиліття збільшилася кількість іммігрантів з арабських країн Північної Африки. Густота населення становить 79,8 особи/км2, тобто є однією з найнижчих серед країн ЄС. Спостерігаються значні розбіжності в густоті населення окремих регіонів країни: найбільш висока концентрація населення поблизу середземно морського узбережжя, на островах (Балеарських і Канарських), у ве ликих містах і їхніх передмістях, що багато в чому пов'язане з роз витком індустрії туризму.

У зв'язку з переходом у 80-х рр. XX ст. на більш високий рівень розвитку виробництва й розширенням сфери послуг відбувається відтік іспанців із сільської місцевості в міста й курортні райони. Зараз у містах проживає близько 78 % населення.

Найбільше місто Іспанії -- Мадрид (4,9 млн осіб) -- столиця й ре зиденція уряду країни, центр культури, науки, освіти й туризму. Місі то розташоване в центрі плоскогір'я Месета, удалині від великих рі чок і морського узбережжя, що досить незвичайно для європейської столиці. Несподіваний розквіт міста почався в 1561 р., коли тут про живало менше ніж 10 тис. осіб. Причина несподіваного розквіту була простою. Філіппу II, королю Іспанії, набридло переїжджати зі своїм двором з одного міста Кастилії до іншого. Він був завзятим мислив цем і захотів, щоб двір улаштувався в такому місці, ізчякого було б зручно добиратися до його мисливських угідь. Таким вимогам повніс тю відповідав Мадрид, до того ж у його околицях були родючі землі. У XVII ст. Мадрид став найбільшим містом Іспанії.

Сьогодні Мадрид -- головний культурний і науковий центр країни, що має світове значення. У місті налічується більше ніж 100 музеїв, у тому числі всесвітньо відомий музей Прадо, де зібрані видатні витвори живопису іспанських та іноземних художників, театри, бібліотеки. У місті дуже багато гарних архітектурних пам'яток.

Барселона (5 млн осіб) -- столиця Каталонії, друге за розмірами місто Іспанії, із яким Мадрид постійно змагається за першість у всіх сферах життя, є найбільшим середземноморським портом і центром великого, густо заселеного промислового регіону. Барселона з'явилася на початку нової ери на місці римської колонії, у XIX ст. стала центром текстильної промисловості Іспанії. Барселону часто називають "сухопутними воротами" Іспанії до Європи, оскільки вона розташована в годині їзди до французького кордону. Вигляд міста відбиває вплив різних культур. Пам'ятки ґотики й античності поєднуються з вигадливими витворами видатного архітектора Антоніо Ґауді. Саме йому належить безліч будівель початку XX ст., виконаних у стилі модерн. Серед них такі шедеври, як будинки Каса Міла й Каса Батло, недобудований собор Саграда Фамілія (Святої родини), парк Ґюель.

У 1992 р. Барселона була столицею літніх Олімпійських ігор.

Культура. Багатство й стародавність іспанської культури, різноманіття її джерел визначили незвичайність й оригінальність традицій країни, самобутність й унікальність її народу.

Говорячи про Іспанію, не можна не сказати про кориду. Корида -- дійсно іспанське видовище, що лякає багатьох іноземців своєю жорстокістю. Кориду вважають одночасно й мистецтвом, і спортом, і своєрідним ритуалом. Розрізняють два основні види: перший -- усім м і доме видовище, що закінчується вбивством бика або тореадора; другий -- кінна корида. Іспанці обожнюють кориду, й ідеї про її заборону є дуже непопулярними. У країні налічується близько 400 арен, які наповнюються дуже швидко. Найбільшим центром кориди вважається Севілья.

Іспанці -- дуже музичний народ. Країна подарувала світу великих композиторів, співаків і музикантів, таких, наприклад, як М. де Фаль (1876-1946), І. Альбеніс (1860-1909), Е. Ґранадос (1867-1918), П. Ка- зальс (1876-1973) та ін.

Іспанська музика -- суміш культур іберів, арабів, циган та деяких народів Близького Сходу Танцювальне мистецтво народів Іспанії славилося в сивій давнині -- ще до епохи еллінізму й римського панування. Особливо цікавим є стиль фламенко, що виник на півдні Іспанії у XVIII ст.,-- пристрасний танець під акомпанемент гітари й кастаньєт. Музика й танці супроводжують усі іспанські свята й карнавали, вражаючи вишуканістю фарб. Музика, веселощі, багато яскравих убрань і квітів приваблюють величезну кількість туристів з усього світу.

Страницы: 1, 2