Валютна система: України, світу, та Європи
p align="left">умови взаємної конвертованості валют;уніфікація правил міжнародних розрахунків;
режим валютних ринків та ринків золота;
міжнародні валютно-фінансові організації;
міжнародне регулювання валютних обмежень.
Світова валютна система у своєму розвитку пройшла етапи, які обумовлені ступенем розвитку світового ринку, міжнародни-ми зв'язками, типами національних грошових систем.
Першою в історії світовою валютною системою була систе-ма, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася стихійно наприкінці XIX--на початку XXст. як сукупність національних валютних систем. Не Існувало ніяких міжнародних норм, що регу-лювали валютні відносини, бо в цьому не було потреби. Платіж-ний оборот обслуговувався переважно золотом. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет. Обмін національної валюти на іноземну необмежувався, існував вільний вивіз та ввіз золота з країни в країну, що сприяло стабільності ва-лютних курсів. Відхилення валютних курсів від валютних парите-тів обмежувалося вартістю витрат на пересилання золота. Ця сис-тема відповідала умовам швидкого розвитку продуктивних сил та встановленню панування капіталістичних виробничих відносин в епоху вільної конкуренції.
На зміну золотомонетному стандарту після Першої світової війни прийшов механізм золотодевізного стандарту, що було юридично оформлено рішенням Генуезької конференції (1922 р.). Це була друга світова валютна система.
У період світової економічної кризи 1929--1933 рр. з крахом зо-лотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки, які використовувалися як знаряддя валютної війни. Першим у 1931 р. з'явився стерлінго-вий блок після скасування золотого стандарту у Великобританії. До його складу увійшли країни Британської імперії та інші держави.
У 1933 р. після скасування у США золотого стандарту було створено доларовий блок, до складу якого увійшли США, Кана-да, а також країни Латинської Америки. Франція, Бельгія, Нідер-ланди, Швейцарія; а потім Італія та Польща створили у 1933 р.золотий блок. Ці країни зберегли у роки світової економічної кризи золотий стандарт. Його було скасовано лише у 1936 р.
Наприкінці Другої світової війни поряд із загальним комплек-сом проблем післявоєнного устрою виникла необхідність ство-рення нової світової валютної системи. За це насамперед висту-пали США, які були заінтересовані у розширенні свого впливу насвітовому ринку.
Ще у розпалі війни казначейства Великобританії та США за-пропонували для обговорення два плани -- англійський план Кейнса та американський план Уайта. Дж. М. Кейнс висунув ідею формування замість золота нових платіжних засобів -- «ре-гульованої валюти», створення на її основі так званого «міжна-родного клірингового союзу». Навпаки, план Уайта надавав ве-ликого значення золоту в міжнародному валютному устрої.
У ході тривалих переговорів США, що нагромадили за роки війни великі золоті запаси, відмовилися прийняти план Кейнса і з допомогою політичного та економічного тиску затвердили всі найважливіші положення плану Уайта.
На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигіт-лерівської коаліції, що відбулася у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно-фінансового устрою, відомого як третя світова, або Бреттон-Вудська, валю-тна система. Ця угода почала діяти з грудня 1945 р. після підпи-сання її 35 країнами. Радянський Союз разом з іншими країнами ан-тигітлерівської коаліції брав участь у конференції, але, керуючись політичними мотивами, відмовився ратифікувати умови угоди.
У результаті Бреттон-Вудської угоди США дістали можливість фінансувати свої величезні закордонні витрати за рахунок нагрома-дження короткострокової доларової заборгованості відносно інших країн, тобто здійснювати їх валютно-фінансову експлуатацію.
З кінця 60-х років вибухнула криза Бреттон-Вудської валют-ної системи, що привела до її розпаду. У нових умовах «доларо-вий стандарт» перестав відповідати існуючому співвідношенню сил, яке характеризувалося значним зростанням питомої ваги у світовій економіці країн «спільного ринку» та Японії. Крім того, великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені дола-рові запаси в іноземних центральних банках, зменшення золотого запасу -- все це свідчило про те, що Бреттон-Вудська система ставала дедалі обтяжливішою і для США.
До 1970 р. короткостроковий зовнішній борг США у 6 разів перевищив золотий запас. Однією з підпор Бреттон-Вудської системи, що руйнувалася, стала ідея Дж. Кейнса про створення «регульованої валюти». США були заінтересовані саме у такій валюті, щоб обмежити роль золота у міжнародній валютній системі, зберігаючи за доларом роль головної резервної валюти. Саме такою валютою стала СДР.
СДР -- спеціальні права запозичення у Міжнародному валют-ному фонді -- штучно створені міжна-родні резервні засоби для регулювання сальдо платіжних балан-сів, поповнення офіційних резервів та розрахунків з МВФ.
Випуск СДР розпочався з 1 січня 1970 р. У цій одиниці вира-жаються курси національних валют, оцінюються валютні резер-ви. Технічно випуск СДР забезпечувався у вигляді спеціального запису на рахунках країн -- членів МВФ. Спочатку ця одиниця мала золотий вміст, що становив 0,888671 г, і прирівнювалася до долара США. Після девальвації долара в 1971 і 1973 рр. курс одиниці СДР підвищився до 1,2 дол. З переходом до «плаваю-чих» курсів вартість СДР визначається на основі середньозваже-ної величини -- «валютного кошика» -- через ринкові курси ва-лют, які мають найбільшу питому вагу у міжнародній торгівлі.
З 1 січня 1999 р. до складу стандартного «кошика» входять чотири валюти з питомою вагою: долар США -- 39%, євро -- 32% (замість німецької марки -- з 21% та французького франка із 11%), єна -- 18% та фунт стерлінгів -- 11%.
Протягом 1971--1973 рр. розвалювалася Бреттон-Вудська си-стема. Початок цьому поклала заява тодішнього президента США Р. Ніксона 15 серпня 1971 р. про припинення розміну дола-ра на золото та вжиття «надзвичайних заходів» щодо врятування валюти. Це означало фактичний крах Бреттон-Вудської системи.
Угода, що була досягнута на нараді країн--учасниць МВФ у м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р., стала основою створення че-твертої світової, або Ямайської, валютної системи. Ця система набула чинності 1 квітня 1978 р. З її ратифікацією було внесено змі-ни у статут МВФ. Формування Ямайської валютної системи, яка юридично закріплювала демонетизацію золота, розпочалося з кри-зою Бреттон-Вудської валютної системи. Сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної (девізної) системи, її визначальними рисами є:
визнання міжнародними резервними та розрахунковими валютами поряд, із доларом США валют інших країн та СДР. Пі-сля краху Бреттон-Вудської системи виявилася тенденція пере-ходу до полівалютної резервної та розрахункової систем. Як ре-зервні валюти використовували німецьку марку, швейцарський франк, а з 1975 р. уперше в цій ролі почала використовуватися японська єна, після чого питома вага американського долара у валютних резервах центральних банків значно скоротилася. Ба-зою Ямайської валютної системи було проголошено СДР -- спеціальні права запозичення у МВФ. Ця міжнародна розрахункова одиниця мала стати основою валютних паритетів та курсів, про-відним міжнародним платіжно-розрахунковим засобом. СДР отримала статус альтернативи не лише золота, а й долара як між-народних грошей. Проте фактично зберігається доларовий стан-дарт, бо ця валюта продовжує займати важливе місце у міжнарод-них розрахунках (2/3 усіх розрахунків), офіційних валютних ре-зервах, у валютному «кошику» СДР (39%);
витіснення золота з міжнародних розрахунків скасуванням золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото. МВФ було доручено повернути країнам-членам 1/6 частину золотого запасу, яку було внесено раніше у вигляді оплати квот, та реалізувати через аукціони частину золотих запасів. МВФ припинив прийма-ти золото як оплату квот та як проценти за кредит. Це означало повну демонетизацію золота у сфері міжнародних валютних від-носин. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота. Водночас золото залишається у складі офіційних золотовалютних резервів країн як високоліквідний товар;офіційне визнання «плаваючих» валютних курсів, тобто тих, які встановлюються на валютному ринку залежно від попиту та пропозиції. Це не означає відсутності будь-якого втручання держав у валютний ринок. Центральні банки через валютну інтервен-цію обмежують коливання курсів своїх валют, але не навколо ра-ніше фіксованих паритетів, а навколо ринкових курсів, що стихій- но складаються. Водночас посилюється міждержавне валютне регулювання та контроль за функціонуванням світової валютної системи через МВФ. Фонд має повноваження щодо нагляду за ва-лютною політикою країн-учасниць. З метою валютної стабілізації розширені масштаби взаємних кредитів через МВФ для покриття дефіцитів платіжних балансів, посилена координація діяльності міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій.
Ямайська угода фактично зафіксувала відносини, що вже склалися у світі, для яких давно було характерним домінуюче становище долара США. Разом з тим Ямайська угода узаконюва-ла тенденцію до валютного поліцентризму. 3. Єврропейська валютна система. Міжнародні платіжні розрахунки в Євро
Щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі, в березні 1979 р. було створено міжнародну (регіональну) валютну си-стему -- Європейську валютну систему (ЄВС) -- форму міждержа-вного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу. Вона має риси регіональної валютної сис-теми і є одним із полюсів поліцентричної валютної системи.
