Управління фінансами в Україн

ринцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності. Реалізується у зведеному бюджеті. Окрім того, залежно від періоду, який охоплюється плануванням, виділяють:

- стратегічні (декілька років) плани;

- тактичні (квартал-рік) плани;

- оперативні (до одного місяця) плани.

Оперативні плани розробляються стосовно конкретних функцій; тактичні - у відповідності до поставлених завдань; стратегічні - у відповідності до поставленої мети.

Принцип обґрунтованості полягає в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні завдання й потреби ринку.

Принцип реальності ґрунтується на врахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки.

Принцип інтегрованості обумовлюється необхідністю тісного взаємозв'язку між різними видами планів (бюджетів) з тим, щоб виконання планів нижчого рівня найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня. Реалізація цього принципу забезпечується тим, що кожний наступний план розробляється виходячи із завдань попереднього плану. Так, тактичні плани (бюджети) розробляються па базі стратегічних, оперативні - на базі тактичних і є їх продовженням і деталізацією. Даний принцип передбачає взаємозв'язок зведеного і функціональних планів.

Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві. Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійними активними змінами зовнішнього середовища та потребою своєчасної адаптації планів до них. Особливо важлива така адаптація в умовах трансформації економіки. В Україні одним із найяскравіших проявів цього є нестабільність нормативно-законодавчої бази, наявність інфляції, розбудова податкової, бюджетної, фінансової системи. Для забезпечення реалізації принципу гнучкості необхідно використовувати систему змінного планування, створення резервів, перегляд планів з урахуванням змін зовнішнього середовища.

Принцип економічності полягає в тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами. Виконання цього принципу важливе, якщо врахувати, що планування - це досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу, ресурсів тощо. Реалізація даного принципу забезпечується розробкою раціональних форм планів, виключенням дублюючої та не релевантної інформації, ефективної організації всього процесу.

Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й завдань і визначення засобів їх досягнення та вирішення.

На рівні держави фінансове програмування передбачає:

- встановлення пріоритетів державних видатків за напрямками;

- підвищення ефективності використання державних коштів;

- припинення фінансування у відповідності з вибором альтернативного варіанта.

Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мети, але й обсяг ресурсів, які є очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети.

Фінансове програмування використовується в розвинутих країнах з 60-х р ж і в. Суть його полягає у складанні "плаваючих" планів видатків на п'ять років. Кожний рік план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року. Показники при ньому пересуваються за п'ятирічною шкалою на рік вперед. Планові показники першого майбутнього року с директивними, а наступні чотири роки - орієнтованими.

Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мети збалансування по ресурсах та виконаннях.

В сучасних умовах різноманітні фінансові відносини перебувають під впливом досить складного механізму державних та ринкових регуляторів прямої та зворотної дії. У високорозвинутих країнах такий регулюючий механізм об'єднує ринкову кон'юнктуру і регулюючі функції держави через банківську, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, податкову, тощо. Тобто держава взяла на себе найважливіші функції управління соціально-економічними процесами за допомогою регулювання.

Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об'єктами - доходи і видатки учасників суспільної системи.

Враховуючі різні рівні управління фінансами (держава, підприємство, ринок), система фінансового регулювання складається з наступних підсистем: підсистема державного регулювання, підсистема саморегулювання, підсистема ринкового регулювання.

Державне регулювання в сфері фінансів здійснюється за допомогою цілого ряду методів, які залежать від застосування засобів впливу. А саме: правових, адміністративних, фінансових.

Фінансові інструменти регулювання зводяться до наступного:

1) державного оподаткування і державних витрат у таких пропорціях, які б забезпечували рівномірний розвиток економіки;

2) безпосереднього регулювання цін;

3) регулювання процесу грошового обігу: конвертованість та підтримка валютного курсу, створення резервних фондів, емісія грошей і цінних паперів, формування безготівкового і готівкового обігу, його структурних змін тощо;

4) системи пільг;

5) системи санкцій.

При цьому головний принцип підсистеми державного фінансового регулювання - визначення тієї частини господарства, яка потребує управління й регулювання з боку держави, і частини, що забезпечується саморегулюванням.

У практиці розвинутих країн таке співвідношення перебуває в пропорції в середньому 7/3, тобто 70% фінансових відносин управляється і регулюється безпосередньо виробниками на основі добре налагодженої правової бази. Решту господарської системи різними методами регулює держава.

Саморегулювання здійснюється на рівні підприємницьких структур і не означає, що вони регулюють свої економічні інтереси на власний розсуд. Усі методи фінансового регулювання розподілу, обміну і споживання здійснюються через ринок.

Необхідно пам'ятати, що фінансове регулювання має певні обмеження. Об'єктивними обмеженнями виступають обсяг та темпи зростання валового внутрішнього продукту, економічно обґрунтована максимальна межа державного стягнення, рівень політичної стабільності, продумана загальна стратегія (поточна й довгострокова).

Слід наголосити, що державне регулювання фінансами зумовлене загальнодержавними й суспільними інтересами і має здійснюватись державними органами на всіх рівнях вертикальної системи управління. Водночас управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на виконання поставлених завдань.

Отже, фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління фінансами.

Сутність фінансового контролю як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітнім, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою с контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії. (3)

Висновок

Управління фінансами в умовах становлення та розвитку ринкової економіки потребує посиленого наукового обгрунтування управлінських рішень по фінансах. В цих умовах треба враховувати досвід як країн Східної Європи, так і розвинутих капіталістичних країн. В нашій країні надто довго використовувались одні й ті самі методи впливу, які в силу їх консерватизму вже не забезпечують потрібного ефекту. Негативне відношення к позитивному досвіду минулого погано відбилося на розвитку фінансів та управлінні ними: слабо використовувались податкові форми платежів господарства в бюджет; не розвивались форми державного кредиту; відмовились від застосування субвенцій (цільових дотацій) з бюджету. Через ці та інші причини відбулося зниження ролі фінансів. Перебудова управління економікою вимогала розробки та здійснення нової фінансової політики, переходу на нові методи управління фінансами. Вони повинні забезпечити посилення регулюючого впливу фінансів на економіку, сприяти росту ефективності загального виробництва, розвитку соціальної сфери.

Література

О.Д. Василик, К.В. Павлюк. Державні фінанси України: Підручник - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 608с.

М.М. Александрова, С.О. Маслова. Гроші. Фінанси. Кредит.: Навчально-методичний посібник. - 2-ге видання, перероблене і доповнене. - К.: ЦУЛ, 2002. - 336с.

Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник/ КНЕУ. - К.: КНЕУ, 1999. - 164с.: іл. .

4. http: // www. readbookz. com/ http: // www. readbookz. com/cat/2. html

http: // www. readbookz. com/books/145. html http: // www. readbookz. com/book/145/4069. html

5. http: // portal. rada. gov. ua; http: // zakon1. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi; http: // zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=888-2007-%F0

Страницы: 1, 2, 3, 4