Теоретичнi аспекти управлiння кредитними ризиками
p align="left">- По-перше, діяльність кредитних установ залежать від монетарної політики, що проводиться урядом, від змін у фінансовому стані клієнтів, безпосередньо пов'язаному із змінами в бюджетній політиці.- По-друге, державними органами, внаслідок важливості ролі банків в економіці, створюються інструкції, в яких визначено правила дільності банків. Ці інструкції є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню з боку банків.
- По-третє, для банківського бізнесу характерний ряд обмежень в області управління, що відрізняє його від бізнесу небанківських установ і компаній, де таких обмежень нема.
Як і будь-яка юридична особа, кредитна установа повинна бути спроможною виконувати свої зобов'язання в будь-який час; наприклад, надати певну суму грошей, необхідну клієнтові. У разі неможливості зробити це, говорять про ризик ліквідності. Тобто ризик ліквідності - це відхилення, внаслідок зовнішніх і внутрішніх обставин, від запланованої можливості надавати послуги клієнтові щодо представлення йому певної суми платіжних засобів. Щоб уникнути такої ситуації, кредитна установа повинна тримати напоготові значну частину активів, щоб мати можливість швидко скористатися ними у випадку необхідності надання потрібних сум клієнтам. Так, для збереження ліквідності активів банки прагнуть не розосереджувати великий капітал. Ризик виникає внаслідок різниці між тривалістю залучення фінансових ресурсів, користування якими слід оплатити, і тривалістю процедури погашення кредиту (в середньому більш довгою).
В Казначействі банку ведеться книга із записами термінів погашення, та з вказівкою позитивних (надходження) і негативних (видачі) фінансових операцій для здійснення контролю за ними в майбутньому. Представлена таблиця дозволяє оцінити дефіцит, що зумовлений відмінностями при надходженнях та видачі коштів. Складання таблиць такого виду є досить складним.
Ризик ліквідності може також бути результатом відсутності довіри вкладників до банку. Це може статися через інформацію про погані фінансові результати, які виникли внаслідок прострочених позик. У такому випадку банк може зіткнутися:
- з масовим вилученням депозитів з боку вкладників;
- з анулюванням міжбанківських кредитних ліній.
Зміна часової тривалості між моментом залучення ресурсів і моментом повернення позик є одним з напрямків діяльності банку. Застосовуються два основні методи:
1. Банк може коригувати терміни погашення депозитів, наприклад, він може платити більш високі відсотки за довгострокові депозити. Або встановити обмеження на розмір того або іншого активу. Результати цього методу можуть бути оцінені в довгостроковій перспективі.
2. Банк повинен мати можливість рефінансування завдяки доступності до кредитних ліній та до різних ринків (міжбанківського, монетарного, фінансового). При цьому важливу роль відіграє вартість такого рефінансування, але це є вже іншою проблемою.
Процентний ризик, як і всі інші види ризику, обумовлений невизначеністю. В даному випадку невизначеність пов'язана з майбутнім напрямом руху і рівнем процентних ставок. Процентний ризик як такий зачіпає і кредиторів, і дебіторів. Процентним ризиком, як і іншими видами ризику, можна управляти, або мінімізувати його. Це можуть робити як боржники, так і кредитори, тобто і користувачі кредиту і особи, його надаючі.
Процентний ризик можна визначити як мінливість доходів або цін фінансових активів, яка викликана зміною рівня процентних ставок. Це визначення особливо точно відносно учасників грошового ринку і ринку капіталів (інвесторів, що вкладають кошти у фінансові активи, тобто інструменти ринків грошей і капіталів). Для комерційних банків, більшість активів яких звичайно існує у формі позик, визначення може бути змінено. Процентний ризик - це ризик того, що середня вартість залучених коштів банку, тобто депозитів і взятих у позику грошей, може обігнати в часі середню процентну ставку за кредитами. Цей тип ризику є невід'ємною частиною суті банківського бізнесу, який полягає в наданні позик із залученого капіталу. Ризик процентних ставок виникає, якщо раптом вартість залучених ресурсів перевищує суму, отриману від наданих кредитів. Тобто ризик процентних ставок - це відхилення, внаслідок впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, отриманої суми доходів банку, що визначається наявною маржею, від запланованої, внаслідок чого для банку змінюються умови розрахунку за залучені ресурси. Ризик процентних ставок постійно супроводить процес кредитування, особливо якщо тривалість часу, на який залучаються ресурси, і тривалість часу, на який надаються позики, не співпадають. Ризик може виникнути навіть у разі вимоги позичальників і вкладників щодо компенсації або у випадку дострокового погашення, через що порушується первинний баланс.
Ризик процентних ставок виникає у випадку:
- спроби поєднати залучені депозити (або надані кредити) під фіксовані процентні ставки з депозитами (кредитами) під змінні процентні ставки;
- наявності різниці між часовою тривалістю залучення депозитів і надання позик одного і того ж розміру.
В банку складається часовий графік погашення активів і зобов'язань з фіксованою ставкою; на його основі визначається основна ставка банку;
- короткострокова позиція має місце, якщо існує надлишок зобов'язань з фіксованими ставками в порівнянні з відповідними активами. Вона сприятлива для банку у разі підвищення процентної ставки. Вона несприятлива для банку у разі пониження процентної ставки;
- довгострокова позиція має місце при надлишку активів з фіксованою процентною ставкою в порівнянні з відповідними зобов'язаннями. Вона сприятливадля банку у разі пониження процентної ставки. Вона несприятлива для банку у разі підвищення процентної ставки.
За допомогою графіка термінів погашення в казначействі можуть визначати допустимі межі коливань процентної ставки. Існують різні методи такої оцінки такі як метод тривалості або метод оцінки на основі чистої дисконтованої вартості.
Для управління ризиком процентних ставок використовуються два методи:
- у довгостроковій перспективі банки адаптують відповідні ставки (фіксовані або змінні) і/або терміни погашення своїх активів і зобов'язань для отримання позиції, яка відповідає рівню ризику, визначеному керівництвом. Наскільки це можливо, банки стараються уникати ризику;
- інший метод полягає в покритті виявленого ризику у більш віддалені терміни за допомогою деривативних інструментів. Використання цих інструментів приводить до того, що прибуток стає нульовим. Таким чином, цей метод не може застосовуватися систематично, оскільки зводить прибуток банку до нуля і залежить, головним чином, від очікування результатів роботи.
Чи може банк повністю нейтралізувати процентний ризик в своїй діяльності при наданні кредитів? Теоретично, так, якщо зміни в доходах від активів (тобто ставка за кредитами) можна повністю збалансувати, як по термінах, так і за розміром, змінами у витратах залучення фондів. Іноді це дійсно можливо і банки можуть проводити розумну політику “збалансованого фінансування” портфелів кредитів наскільки це можливо. Проте, насправді, неможливо балансувати всі кредити у будь-який час, і банки можуть бути не завжди зацікавленими в проведенні такої політики. Банки постійно піддаються процентному ризику. Управління процентним ризиком включає управління як активами (кредитами і інвестиціями), так і зобов'язаннями (позиковими засобами) банку. Гнучкість управління обома частинами балансу, проте, обмежена. Управління активами обмежено:
1. ліквідністю і ризиком несплати, які допомагають у визначенні вмісту портфеля ризикових активів банку;
2. ціновою конкуренцією з боку інших банків, яка обмежує свободу банку у визначенні структури цін кредитів. В той же час, управління зобов'язаннями натрапляє на обмеження при фінансуванні через:
- обмеження вибору і розмірів боргових інструментів, які банк може успішно розмістити серед своїх вкладників і інших кредиторів у будь-який момент часу,
- через цінову конкуренцію з боку інших банків і інших небанківських кредитних установ, за наявні засоби.
Задача керівництва по управлінню процентним ризиком звичайно включає мінімізацію цього ризику в межах прибутковості банку і цілі ліквідності. Ризик ліквідності пов'язаний з процентним ризиком у тому, що ризикові активи є “недостатньо ліквідними”. Банки не можуть по своєму бажанню, ліквідовувати ці активи - наприклад, щоб компенсувати несподіваний відтік засобів - без того, щоб це не спричинило ризик втрат через несприятливий рух процентних ставок. Ризик ліквідності змінюється залежно від категорії активів і стану фінансового ринку. Його можна, звичайно, мінімізувати, створивши портфель з повністю або в більшості своїй ліквідних активів. Але ця свобода значно обмежена через зворотний зв'язок між прибутковістю активів і їх ліквідністю.
Активи та зобов`язання також потребують управління. Управління активами звичайно не пов'язано прямо з питанням про джерело залучення. Для менеджерів по активах кредитний ризик, встановлений фахівцем з кредитів і кредитним комітетом, не пов'язаний з отриманням залучених коштів. Ризик ліквідності також можна збільшити або скоротити, змінюючи структуру портфеля активів, не змінюючи його загального розміру. Управління пасивами засновано на розумінні того, що пасиви не є більш-менш даною сумою депозитів, одержаних від клієнтів за даною ціною, а швидше основним чинником, що визначає розмір і структуру портфеля активів. Управління активами історично було замінено на управління активами і зобов'язаннями. Відповідно до цієї концепції, зобов'язання банку більш не просто пасивна стаття балансу, а невід'ємна частина інструментів, створюючих портфель активів банку. Збільшення ролі управління зобов'язаннями в управлінні активами привела до створення команд або комітетів з управління активами/пасивами. Ці підрозділи, що складаються з представників управління “казначейськими” операціями (фінансування і ліквідністі банку), а також з представників кредитного і інвестиційного відділів ефективно поєднують управління обома сторонами балансу банку при оптимальному співвідношенні ризику і доходів.
