Шляхи удосконалення податкової політики підприємства
p align="left">Формула розрахунку податку на землю (З) в залежності від площі земельної ділянки:З1 = Пл С / 100%, (1.6)
де Пл - площа земельної ділянки;
С - ставка на 1 га.
Формула розрахунку податку на землю в залежності від грошової оцінки земельної ділянки:
З2 = Г В С / 100%, (1.7)
де Г - грошова оцінка земельної ділянки;
С - ставка на 1 грн. вартості.
Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
7. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є видом майнового оподаткування.
Він справляється для забезпечення фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування. Платниками податку є юридичні і фізичні особи, у власності яких є відповідні транспортні засоби. Об`єктом оподаткування - потужність двигуна легкових і вантажних автомобілів, мотоциклів, моторолерів та мотоблоків.
Податок (Т) сплачується за ставками залежно від потужності двигуна: з кожної кінської сили; з кожного кіловата потужності:
Т = О С / 100, (1.8)
де О - об'єм двигуна;
С - ставка на 100 см3 (100 см).
Податок зараховується до бюджету адміністративно-територіальної одиниці місцевого самоврядування за місцем розташування підприємств і місцем проживання громадян. З цієї суми 90% використовуються для шляхового господарства, а 10% надходять на рахунок органів Державної автомобільної інспекції.
8. Збір за забруднення навколишнього середовища.
Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.
Територіальні органи Мінприроди подають до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів.
Нормативи збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення та скиди, а також нормативи збору за розміщення відходів встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів, наведених у таблицях постанови Кабміну [10].
Суми збору, що стягуються за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюється, виходячи з кількості фактично використаного пального і його виду, на підставі нормативів збору за ці викиди і коригувальних коефіцієнтів.
Сума збору за забруднення навколишнього середовища обчислюється за формулою:
Пл = V С Кн Кч / 100, (1.9)
де V - обсяг випуску;
С - ставка податку;
Кн - коригувальний коефіцієнт в залежності від народногосподарського значення;
Кч - коригувальний коефіцієнт в залежності від чисельності населення [8, с.98].
8. Торговий патент.
Закон "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" визначає, що торговий патент придбавається при провадженні: торговельної діяльності за готівкові кошти, діяльності з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу, діяльності з надання побутових послуг.
Так, вартість торгового патенту на провадження торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів і за календарний місяць становить, зокрема, на території м. Києва від 60 до 320 гривень. Плата за спеціальний торговий патент встановлюється диференційовано залежно від площі. Шкала ставок плати за квадратний метр площі може бути пропорційною або регресивною чи прогресивною.
9. Податок на рекламу.
Об'єктом податку з реклами є вартість послуг з встановлення та розміщення реклами. Податок з реклами сплачується з усіх видів реклами під час оплати послуг з її встановлення та розміщення і перераховується не безпосередньо до бюджету, а надавачеві послуг за встановлення і розміщення реклами. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5% за розміщення реклами на тривалий час (0,3% для реклами на майні, товарах народного споживання та одязі). Отже, у разі безоплатного надання рекламних послуг відсутня (нульова) база обкладення податком з реклами, тому цей податок у такому випадку не нараховується і не сплачується. До об'єкта обкладення податком з реклами ПДВ не включається [10].
Сума податку на рекламу (Пр) обчислюється за формулою:
Пр = Р С / 100, (1.10)
де Р - вартість реклами;
С - ставка податку.
10. Збір за право використання місцевої символіки.
Збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати: з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Сума збору за право використання місцевої символіки (Зм) обчислюється за формулою:
Зм = V С / 100, (1.11)
де V - обсяг виробленої продукції;
С - ставка податку.
11. Комунальний податок.
Комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Сума комунального податку (Кп) обчислюється за формулою:
Кп = Ч Н С / 100, (1.12)
де Ч - чисельність працюючих;
Н - неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
С - ставка податку.
12. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.
Плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції. Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в день - за одноразову торгівлю.
13. Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей [10].
Платниками збору за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є підприємства, які були створені після травня 1999 року, всі інші підприємства не сплачують цей податок. Об'єктом збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея.
Граничний розмір збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея. Збір за право на проведення місцевих аукціонів і конкурсного розпродажу справляється за три дні до їх проведення.
1.2 Податкова політика підприємства та її структурні елементи
За змістовно-процедурними позиціями податкова політика складається з декількох неоднорідних за своєю суттю етапів. Градація діяльності по розробці податкової політики виходячи зі специфічних особливостей тих або інших процедур, застосовуваного наукового апарата, логічній погодженості і послідовності діяльності, суб'єктивного й об'єктивного складу на визначені укрупнені етапи, має велике теоретичне значення і практичний зміст.
З теоретичної точки зору розукрупнення податкової політики як цілісної діяльності на окремі складові дозволяє в найбільш повній мері вивчити конструкцію даної економічної категорії, за допомогою застосування індуктивного логічного апарата, а також виявити місце податкової політики в комплексі загальноекономічного планування діяльності підприємства. На практиці поетапна розбивка процесу розробки податкової політики покликана додати послідовність операціям, визначити чітку організаційну структуру, виконавців і відповідальних за реалізацію тих або інших податкових заходів; здійснювати контроль над реалізацією прийнятих управлінських рішень. Процес розробки податкової політики підприємства складається з чотирьох взаємозалежних етапів єдиного циклу (рис. 1.3) [79, с.325].
Рис. 1.3. Етапи розробки податкової політики підприємства.
Знання податків - точне знання поточного податкового законодавства, його подальшого розвитку; розуміння того, які позитивні або негативні сторони воно має для підприємства.
Дотримання податкових законів - своєчасна і чітка підготовка податкових декларацій, звітів, повідомлень і інших документів, повна сплата всіх належних податкових платежів.
Представлення в податкових установах - відправлення податкових декларацій, звітів, повідомлень і інших документів у податкові органи, надання допомоги податковим органам під час податкових перевірок і на інших етапах дотримання податкових законів, переговори з податковими й іншими органами з питань порушення податкового законодавства, зниження податків і списання податкової заборгованості, представлення підприємства в судових органах по справах про податкові правопорушення.
Податкова оптимізація - планування і управління господарськими операціями для досягнення найбільш вигідної податкової позиції у стратегічній перспективі.
Процесу розробки податкової політики підприємства властива наступна структура:
- аналіз господарської діяльності;
- визначення основних податкових проблем;
- розробка і планування податкових схем;
- підготовка і реалізація податкових схем;
- включення результатів у звітність і очікування реакції контрольних органів.
Наведені характеристики змісту процесу розробки податкової політики ґрунтуються, насамперед, на визначенні податкового планування - як практичної діяльності щодо оптимізації податкового портфеля підприємства.
Перший етап процесу податкового планування полягає у виборі основних інструментів реалізації податкового планування, а також виконавців. Серед основних внутрішніх нормативних актів, що регулюють даний етап, необхідно виділити, насамперед, наказ про облікову політику підприємства, а також наказ про план виробництва.
Під обліковою політикою підприємства розуміється обрана їм сукупність способів ведення бухгалтерського обліку - первинного спостереження, поточного вартісного виміру, групування і підсумкового узагальнення фактів господарської діяльності на основі застосування принципів бухгалтерського обліку.
План виробництва (виробнича програма) є основним документом, на базі якого здійснюються виробничі відносини підприємства. План виробництва містить дані щодо передбачуваної інвестиційної політики підприємства, випуску продукції, чисельності працівників тощо. Така інформація прямо і безпосередньо впливає на податкове навантаження підприємства.
Інструментарій, що застосовується при розробці податкової політики, різноманітний. У літературі звичайно називаються: експертні правові системи, бази даних по податковій тематиці (у тому числі ЗМІ); формування запитів у податкові інспекції, Міністерство фінансів і інші державні органи; спеціальна наукова і періодична література; арбітражна і загальногромадянська судова практика; роз'яснення і розробки спеціалізованих консалтингових і аудиторських компаній.
Інструментарій розробки податкової політики формується в залежності, по-перше, від рівня прийняття управлінських рішень (оперативних, тактичних або стратегічних), а по-друге, від заходів, що використовуються в плануванні податкових відрахувань, що, у свою чергу, диференціюються виходячи з ваги податкового навантаження в тієї або іншій податковій юрисдикції (таблиця 1.1). Податкове навантаження розраховується як сумарна частка податкових платежів підприємства за розглянутий період у доданій вартості продукції, зробленої підприємством за той же період, при цьому додана вартість знаходиться шляхом вирахування з вартості зробленої продукції вартості спожитих матеріальних засобів виробництва (сировини, енергії тощо) і послуг інших організацій [11, с.45-46].
