Розвиток саморегулювання фінансового ринку в Україн

сновними цілями Стратегії є досягнення стійкості, відкритості та конкурентоспроможності фінансового сектора України. Стійкість фінансового сектора передбачає його здатність до самодостатнього розвитку, протидії негативному впливу інших країн на внутрішню фінансову політику України, а також нейтралізації загроз світових фінансових криз та діяльності вітчизняних кримінально-тіньових структур.

Відкритість фінансового сектора передбачає інформаційну прозорість фінансових установ щодо власників, послуг та результатів діяльності, а також відкритість державних регуляторних органів щодо: цілей регулювання та нагляду, (політична відкритість); розкриття інформації про орієнтири, моделі та прогнози розвитку (економічна відкритість); механізмів прийняття рішень (процедурна відкритість); інформації про заходи впливу, досягнуті результати та помилки ринкового регулювання (ринкова відкритість).

У свою чергу, конкурентоспроможність фінансового сектора визначається як його здатність забезпечувати доступ вітчизняних економічних агентів до світових фінансових ресурсів і ринків та можливість належним чином конкурувати з міжнародними фінансовими агентами за внутрішні та зовнішні інвестиційні ресурси в умовах глобалізації економічного життя.

Стратегія передбачає вирішення до 2015 року низки пріоритетних завдань. Серед них, зокрема, такі: проведення реформи державного регулювання, спрямованої на ліквідацію правових перешкод для розвитку фінансового ринку та максимального урахування інтересів його професійних учасників, інвесторів, емітентів цінних паперів та споживачів послуг; суттєве підвищення ефективності нагляду та його максимальне наближення до стандартів ЄС, а також створення умов для розбудови єдиного регуляторного органу; посилення конкурентоспроможності вітчизняних фінансових установ шляхом підвищення рівня їх капіталізації, диверсифікації та якості активів, професіоналізму кадрів, впровадження сучасних технологій і принципів інвестування, стандартів діяльності та управління; забезпечення інформаційної прозорості фінансових установ щодо власників, продуктів, послуг та результатів діяльності; переорієнтація попиту вітчизняних суб'єктів господарювання на внутрішні джерела фінансових ресурсів та активізація діяльності інституційних інвесторів; забезпечення зменшення транзакційних витрат залучення капіталу шляхом розбудови зручної та ефективної інфраструктури фінансового ринку зокрема його торговельно-розрахункової та облікової складової.

До інших пріоритетних завдань слід віднести такі: формування сприятливих передумов для появи нових фінансових інститутів, інструментів та послуг, у тому числі шляхом застосування відповідних податкових стимулів; впровадження дієвих механізмів захисту прав і законних інтересів споживачів фінансових послуг та інвесторів; забезпечення суттєвого зростання доходів потенційних споживачів фінансових послуг шляхом активізації соціальної політики держави та посилення підтримки розвитку підприємницької діяльності; створення сприятливого інвестиційного клімату, у тому числі шляхом досягнення політичної стабільності, запровадження чітких правил ведення бізнесу, передбачуваного правозастосування, посилення захисту приватної власності; поширення практики врегулювання правових конфліктів за допомогою діяльності третейських судів та запровадження інституту фінансового омбудсмена.

Враховуючи зазначені пріоритетні завдання, державна політика щодо подальшого розвитку фінансового сектора України має здійснюватись за такими напрямками: підвищення ефективності державного регулювання та посилення уніфікації регуляторних вимог; реформування системи державного нагляду шляхом його відокремлення від інших регуляторних функцій та запровадження пруденційного нагляду на основі оцінки ризиків в усіх сегментах фінансового ринку; забезпечення переходу від екстенсивних шляхів розвитку фінансового ринку до інтенсивних; створення передумов для підвищення рівня капіталізації фінансових установ, забезпечення їх надійності та платоспроможності; збільшення інформаційної прозорості фінансових інститутів та відкритості регуляторних органів; посилення рівня захищеності прав та законних інтересів усіх учасників фінансового ринку; здійснення виваженої та поступової інтеграції вітчизняного фінансового сектора до світового фінансового простору шляхом впровадження міжнародних стандартів професійної ринкової діяльності та процедур державного регулювання і нагляду.

Ключовими складовими проекту Стратегії є розділи, присвячені аналізу проблем та основних напрямків розвитку банківської системи, ринку кооперативного кредитування, ринку страхових послуг, ринку цінних паперів, ринку спільного інвестування, ринку недержавного пенсійного забезпечення та ринку лізингових послуг.

Як зазначається у документі, український фондовий ринок продовжує залишатися нестійким та непривабливим для інвесторів, і не виконує своєї головної функції - забезпечення підприємств та національної економіки необхідними інвестиційними ресурсами. Він характеризується низькою капіталізацією, недостатньою прозорістю, обмеженою ліквідністю, нестачею фінансових інструментів з високими інвестиційними якостями.

Торговельна активність ринку значною мірою залежить від присутності на ньому іноземного спекулятивного капіталу. На фондовому ринку практично відсутня торгівля похідними цінними паперами та строковими контрактами, зокрема, фінансовими та товарними ф'ючерсами.

Виходячи з цього, основними напрямками державної політики щодо розвитку ринку цінних паперів визначаються такі: перетворення фондового ринку на один з головних механізмів фінансування інвестиційних потреб українських суб'єктів господарювання; підвищення конкурентоспроможності вітчизняного ринку цінних паперів та його професійних учасників; модернізація торговельно-розрахункової та облікової інфраструктури ринку цінних паперів; посилення захисту прав інвесторів та інших власників цінних паперів, зниження ризиків інвестиційної діяльності на ринку; зменшення спекулятивної складової у торгівлі цінними паперами та посилення присутності на ринку вітчизняного капіталу; удосконалення нормативно-правової бази функціонування ринку, державного регулювання та саморегулювання; інтеграція ринку цінних паперів України до єдиного ринку фінансових послуг Європейського Союзу.

Державна політика, пов'язана з розвитком індустрії спільного інвестування, має бути спрямована на збільшення масштабів діяльності ІСІ із залучення заощаджень домашніх господарств та інвестиційних ресурсів підприємницьких структур, створення необхідних законодавчих та організаційних передумов для більш активної участі цих інститутів у фінансуванні пріоритетних галузей національної економіки та реалізації інноваційних проектів і державних програм. Одночасно вона повинна посилити захист інвесторів особливо в умовах фінансових криз.

До найбільш суттєвих проблем, що стримують розвиток ринку недержавних пенсійних послуг, Стратегія відносить такі: призупинення пенсійної реформи у частині запровадження обов'язкової накопичувальної пенсійної системи та персоніфікованого обліку її учасників; існування недостатніх податкових стимулів для розвитку недержавного пенсійного забезпечення; дефіцит надійних фінансових інструментів для інвестування коштів пенсійних фондів та існування необґрунтованих обмежень щодо інвестування; недостатню інформаційну прозорість діяльності НПФ та компаній, що їх обслуговують; низький рівень довіри до цих інститутів з боку потенційних учасників пенсійних фондів.

Окрема увага у проекті Стратегії приділена вдосконаленню державного регулювання та саморегулювання фінансового сектора. У документі зазначається, що з огляду на світові тенденції реформування регулювання та нагляду на фінансовому ринку України повинне здійснюватися за чотирма основними напрямками.

По-перше, це уніфікація норм та правил державного регулювання на фінансовому ринку з поступовою концентрацією регуляторних функцій в одному державному органі.

По-друге, відокремлення наглядових функцій від регуляторних та впровадження системи пруденційного нагляду в усіх основних сегментах фінансового ринку та поступовий перехід до системи нагляду, що базується на урахуванні ризиків.

По-третє, підвищення ролі саморегулівних організацій професійних учасників та встановлення їх більш тісного зв'язку з регуляторними органами.

По-четверте, суттєве поліпшення фінансування державних регуляторів, переведення його на фінансування за рахунок платежів з ринку.

Для посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об'єднань на фінансовому ринку пропонуються такі заходи: розробка та прийняття базового закону "Про саморегулювання на фінансових ринках", в якому мають бути закріплені основні принципи діяльності СРО; визначення процедури делегування саморегулівним організаціям повноважень щодо нагляду за добросовісністю конкуренції на фінансових ринках, у тому числі шляхом розробки та впровадження кодексів професійної етики, права на застосування заходів впливу; сприяння створенню за участю СРО страхових та гарантійних фондів, що мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг.

Висновки

Розвиток фінансового ринку значною мірою відображає гнучкість фінансової системи та швидкість, з якою вона може пристосовуватися до змін в економічному та політичному житті країни, а також до різноманітних процесів, які відбуваються за її межами. Розвинуті фінансові ринки стимулюють і посилюють фінансові потоки в економіці та зменшують суспільні витрати, в тому числі й кожного учасника ринку.

Досконалий фінансовий ринок - це ринок, який може точно й своєчасно відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими затратами звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і споживачів грошей або капіталу.

Фінансовий ринок це також певний фінансовий барометр економіки. Він ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному розвиткові економіки, стабільний законодавчій базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві. Ці умови не завжди можливі навіть у економічно відносно розвинутих державах, тому фінансові ринки дуже часто потрясають кризи, що спричиняє ще радикальніший та економічно не завжди виправданий перерозподіл фінансових ресурсів як всередині країни, так і в міждержавних масштабах.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Закони України: В 12 т. - Т.10. - С.5-40.

2. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків: Затв. постановою правління НБУ від 28 серпня 2001р. № 368.

3. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23.02.2006 № 3480-IV.

4. Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів: Наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.12.1996 № 329.

5. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (із змінами та доповненнями) вiд 12.07.2001 № 2664-III. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, №1, ст.1.

6. Офіційний сайт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку [www.ssmsc.gov.ua].

7. Про затвердження Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами: Рішення ДКЦПФР від 12.12.2006р., № 1449.

8. Положення про депозитарну діяльність: Затв. рішенням Держ. комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 жовт. 2006 p., № 999.

9. Положення про функціонування фондових бірж: Затв. рішенням Держ. комісії з цінних паперів і фондового ринку від 19 груд. 2006 p., № 1542.

10. Положення про придбання, реалізацію та анулювання акціонерними товариствами власних акцій: Затв. рішенням Держ. Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19 квіт. 2000 p., № 42 // www.ndu. gov.ua.

11. Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України: Затв. Указом Президента України від 4 квіт. 2003 p., №292/2003.

12. Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів: Затв. наказом Держ. комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11 листоп. 1997 р. № 45 // www.ssmsc. kiev.ua.

13. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 p., № 2121-ІП, // Уряд, кур'єр від 17 січня 2001 року.

14. Про господарські товариства: Закон України від 19 верес. 1991 р., № 1576-ХП // Закони України: В 12 т. - Т.2. - С.189-212.

15. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30 жовт. 1996 p. № 448/96-ВР // Закони України: В 12т. - Т. ІІ. - С.177-188.

16. Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку: Указ Президента України // Уряд, кур'єр. - 1995. - 20 черв.

17. Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): Закон України від 15 берез. 2001 p. № 2299-ІІІ. // Цінні папери України. - 2001. - № 18. - С.11-22.

18. Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України: Постанова Верховної Ради України від 22 верес. 1995 р. № 342/95-ВР // Голос України. - 1995. - 31 жовт.

19. Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг: Закон України від 12 серп. 2001, № 9742 // Офіц. вісник України. - 2001. - № 10.

20. Про цінні папери і фондовий ринок: Закон України від 23 лют. 2006 p. - № 3480-IV.

21. Внукова Н.М., Грачов В.І., Кузьминчук Н.В. Ринок фінансових послуг: Навч. - метод, посіб. для самост. вивч. дисц. - X.: ВД "ІНЖЕК", 2004 - 243с.

22. Еш CM. Фінансовий ринок. Курс лекцій. - К.: НУХТ, 2007. - 131с.

23. Колісник М.К., Маслак О.О., Романів С.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - Л.: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2004 - 243с.

24. Маслова CO., Опалов OA. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - 2-е вид., випр. - К.: Каравела, 2003. - 422с.

25. Міщенко С.В., Проблеми вдосконалення системи саморегулювання на фінансовому ринку // Фінанси України. - 2009. - №9. - С.43-52.

26. Хьюїт М. Саморегулівні організації (СРО) / М. Хьюїт // Проект ЄС "Посилення сектору фінансових послуг України". - 2009. - №7. - С.10

Страницы: 1, 2, 3, 4