озвиток саморегулювання й посилення взаємодії саморегулівних організацій і державних органів є необхідними умовами підвищення якості регулювання та доступною для суб'єктів ринку альтернативою державному втручанню в економіку. В умовах інтернаціоналізації фінансових ринків і ускладнення їх структури, поряд зі створенням об'єднань саморегулівних організацій за галузевою (професійною) ознакою, виникає об'єктивна потреба у формуванні міжгалузевих, міждержавних і міжнародних союзів саморегулівних організацій.Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що наявність у системі національного регулювання діяльності фінансових установ саморегулівних організацій і розширення основ саморегулювання є обов'язковими умовами для стабільного розвитку фінансових ринків.Створення механізму саморегулювання на фінансових ринках, що розвиваються, вимагає розробки чітких принципів взаємодії державних органів і саморегулівних організацій, насамперед шляхом створення ефективної системи підзвітності.Отже, саморегулювання фінансового ринку буде ефективним при кращому розвитку, вдосконаленню та функціонуванні ринку. Саморегулівні організації фінансового ринку повинні забезпечувати діяльність професійних учасників фінансового ринку. Також розробляти і затверджувати правила та стандарти професійної поведінки. З метою посилення ролі саморегулівних організацій і професійних об'єднань на фінансовому ринку потрібно розробити і прийняти закон про саморегулювання на фінансових ринках.
3. Вдосконалення фінансової системи України в період переходу до ринкових відносинГлобалізація стала знаменням нової доби. Світовий досвід дає змогу дійти висновку про те, що вихід країни на світові фінансові ринки в умовах фінансової глобалізації є складним і небезпечним процесом. На непідготовленого новачка там чекають великі проблеми, що можуть дорого коштувати країні. Відповідно, щоб бути готовою до виходу у світовий простір Україні необхідно відлагодити механізм функціонування кожної ланки фінансової системи.Практично в даний час доволі актуалізується проблема розробки економіко-організаційного механізму формування та управління збалансованістю фінансової системи території в умовах загальноекономічної стійкості.Реформування фінансів, обумовлене переходом до ринкової економіки, являє собою досить складний, тривалий і суперечливий процес. У цілому в Україні закладені підвалини фінансової системи ринкового типу. Водночас накопичилось і багато проблем, що стосуються як фінансової системи у цілому, так і її окремих сегментів. Серед них виділяється п'ять ключових, що мають домінуючий характер.Перша - відсутність системного підходу до реструктуризації фінансової системи. Реформи у сфері державних фінансів, насамперед, у бюджетній і податковій системах, на фінансовому ринку та в організації фінансів підприємств здійснювались і продовжують здійснюватись розрізнено, без загальної їх ідеології та обґрунтованої стратегії і тактики. Досить часто вони не тільки не враховують обопільних інтересів окремих суб'єктів, а й вступають у протиріччя між собою. Причин подібного, по суті спонтанного, характеру реформ досить багато, але головна полягає у тому, що на даний час практично жоден фінансовий орган не виконує функцій координуючого всю фінансову політику центру. Міністерство фінансів, яке повинно було б відігравати дану роль, поки що зосереджено переважно на вирішенні окремих поточних проблем, а не на розробці та реалізації фінансової стратегії економічного зростання.Друга проблема, яка безпосередньо виходить з першої, - надто повільний темп реформ. Як би не оцінювались реформи, абсолютно точно, вони здебільшого здійснюються із запізненням, а в багатьох випадках тоді, коли відтягувати їх було нікуди. Крім того, реформи виступали швидше засобом усунення і ліквідації наслідків певних проблем та диспропорцій. Вони не мали упереджуючого характеру, спрямованого на забезпечення макроекономічної стабільності.Третя проблема - нечітка визначеність з конкретним напрямом реформ. У світі сформувались різноманітні типи економічної системи і моделі соціальної політики - від "шведського соціалізму" до німецької моделі "соціального ринкового господарства". Базуючись на засадах ринкової економіки, вони мають досить суттєві відмінності. Відповідно, неможливо здійснювати цілеспрямовану і системну трансформацію фінансової системи, не маючи чітко визначеного орієнтира.Четверта проблема лежить у площині управління реструктуризаційними процесами. Досі відсутня чітка стратегія і тактика реформ, яка б визначала їх напрями та складові, встановлювала послідовність, етапи і терміни, забезпечувала системність та цілеспрямованість. Хоча за минулий період було розроблено безліч різноманітних доктрин, концепцій і програм, вони мали переважно декларативний характер та так і залишились на папері.П'ята проблема пов'язана з відсутністю належної ефективності функціонування фінансової системи. На проблему нестачі фінансових ресурсів накладається ще й недостатня ефективність використання як власних, так і запозичених коштів. Тому одним із головних завдань трансформації фінансової системи є підвищення її ефективності, яке має відчути кожний громадянин. Реформи тільки заради певних змін нікому не потрібні. Головним їх спрямуванням має стати зростання добробуту на засадах цілеспрямованої політики доходів і зайнятості.Вирішення вказаних проблем можливе на основі всебічної, глибокої і докорінної реструктуризації фінансової системи, яка є одним із найскладніших завдань перехідної економіки. Вона передбачає трансформацію структури і засад функціонування фінансової системи у цілому, структурне реформування окремих складових державних фінансів та сегментів фінансового ринку, зміцнення фінансового потенціалу підприємницьких структур та фінансових інституцій. Фінансова реструктуризація має базуватись на зміні пропорцій у ВВП, насамперед, в напрямку зростання питомої ваги оплати праці.На сучасному етапі трансформаційних процесів основним вектором фінансової політики має стати поглиблення і прискорення фінансових реформ. Завдання, що були пов'язані із закладенням підвалин ринкової економіки, у цілому виконані. Але було б політичною недалекозорістю вважати, що далі реструктуризаційні процеси здійснюватимуться самі по собі. Без спрямовуючої і координуючої ролі держави цей процес може розтягнутись на декілька десятиріч, що вкрай неприпустимо.Головною ланкою, підґрунтям функціонування фінансової системи України є фінанси підприємств.Незважаючи на позитивну динаміку, проблем із фінансовим забезпеченням потреб економічного зростання ще досить багато, і вони потребують особливої уваги. Насамперед, вкрай неоптимальним є співвідношення між власними ресурсами та банківськими кредитами, які становлять лише близько 5-6%, що аж ніяк не відповідає тій ролі, яку банки повинні відігравати в умовах ринкової економіки.Негативним явищем у ресурсному забезпеченні фінансових потреб економіки є практично невідчутна роль амортизаційних відрахувань і прибутку. Зниження прибутковості в останні роки, хоча і обумовлене значною мірою обліковими чинниками (перехід до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та визначення прибутку як різниці між валовими доходами і валовими витратами), є вкрай негативним явищем. Адже прибуток, виступаючи головним мотивом підприємництва, є одночасно й основним індикатором економічної активності та ефективності.У цілому ситуація з забезпеченням реального сектору економіки фінансовими ресурсами дуже напружена, що ставить під загрозу перспективи і подальших реформ, і стабілізації економічного зростання. Це одна з ключових проблем, яку необхідно вирішувати негайно. Одним із найважливіших напрямків у вирішенні даного завдання має стати всебічне сприяння розвитку національного капіталу (не тільки за приналежністю, а й за ідеологією - відображення інтересів та пріоритетів нації і країни) та створення сприятливого інвестиційного клімату.Розглядаючи роль державних фінансів, як однієї з основних ланок фінансової системи, у трансформаційній економіці необхідно зазначити, що вони жодною мірою, і передусім за своїм функціональним призначенням, не відповідають тим завданням, які характерні для розвиненої ринкової системи. Така позиція визначається тим, що якщо у розвиненого ринкового механізму саморегулювання державні фінанси виступають орієнтиром для суб'єктів фінансової діяльності, то в умовах трансформаційної систем роль державних фінансів зводиться здебільшого до реалізації адміністративних функцій. Так, реалізуючі можливість адміністративного впливу фінансова система держави намагається коригувати діяльність окремих суб'єктів ринку. Використовуючи фіскально-бюджетні важелі, а також дію нинішні державних фінансових інститутів, держава здійснює прямий і коригуючий вплив на поведінку суб'єктів ринку. Тобто, трансформаційна економіка, у якій ринковий механізм саморегулювання ще не склався характеризується впливом держави, а не її участю у процесах ринкової конкуренції й ціноутворення2.Заслуговує уваги також вдосконалення такої складової фінансової системи України, як державний борг.На сьогодні соціально-економічна ситуація в Україні сприяє розвитку теми державного кредиту й залучення до цього процесу населення і господарювання.На це вказують такі чинники:1) стабільність гривні на кредитному ринку формує мікроклімат довіри суб'єктів господарювання до дій держави, НБУ та комерційних банків;2) відбувається процес зростання нових доходів населення і підприємницьких структур, що визначає формування спекулятивного попиту на гроші й акумуляції їх у державні цінні папери;3) приклад стабілізації банківської системи і зростання обсягів валютних рахунків комерційних банків свідчить про можливість створення функціонування в Україні системи державних внутрішніх запозичень за умов належного інституційного і правового забезпечення.Практика України засвідчила, що найважливішим для державного кредитування є не залучення коштів, а насамперед, їхнє цільове використання, що в майбутньому забезпечує стабільність функціонування фондового ринку.
Страницы: 1, 2, 3, 4
