RSS    

   Регулювання прямих іноземних інвестицій

Регулювання прямих іноземних інвестицій

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи прямих іноземних інвестицій міжнародних корпорацій

2. Засади здійснення прямих іноземних інвестицій

3. Роль і значення прямих іноземних інвестицій та їх активи

4. Розрахункова частина

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Динамічний розвиток світової економічної системи характеризується подальшим посиленням процесів глобалізації та інтернаціоналізації, всебічним поглибленням міжнародного поділу і кооперації праці, транснаціоналізацією виробничої діяльності, посиленням взаємозалежності між окремими країнами та інтенсифікацією процесів інтеграції різних національних економік у світове господарство. Все це зумовлює як зростання цілісності та внутрішньої єдності світового господарства, так і водночас його подальшу диференціацію та регіоналізацію міжнародних економічних процесів.

Однією з головних особливостей інтенсифікації процесів глобалізації, інтернаціоналізації та транснаціоналізації світового господарства є постійне зростання обсягів прямого іноземного капіталу, поява нових особливостей його руху. У зв'язку з цим все більш вагомого та актуального значення набуває дослідження проблем регулювання прямих іноземних інвестицій (ПІІ) на національному, двосторонньому, регіональному і міжнародному рівнях.

Поглиблення господарських взаємозв'язків та зростання взаємозалежності держав об'єктивно вимагають підвищення ролі багатостороннього (міжнародного) регулювання руху ПІІ. Проте масштаби і напрями розвитку цього виду регулювання ПІІ в значній мірі залежать та визначаються особливостями їх регулювання на регіональному і національному рівнях.

1. Теоретичні основи прямих іноземних інвестицій

В умовах глобалізації національний економічний розвиток залежить від здатності ефективно використовувати не тільки традиційні, але й, особливо, інтернаціоналізовані ресурси і чинники виробництва постіндустріального суспільства. Це, своєю чергою, забезпечується за умов реалізації моделей відкритої економіки, адаптованих до внутрішніх особливостей та зовнішнього еволюційного середовища. Міжнародне інвестування відіграє при цьому провідну роль, формуючи канали передачі фінансових і матеріальних ресурсів, науково-технологічних і організаційно-економічних інновацій на новітній інформаційній основі. Матеріальною основою процесу глобалізації підприємницької діяльності стає міжнародний рух прямих іноземних інвестицій (ПІІ) як складової міжнародного руху капіталу.

Аналіз визначень прямих іноземних інвестицій, пропонованих сучасною економічною думкою, ілюструє кілька дещо відмінних підходів. Але всі вони окреслюють ту саму сутність феномену ПІІ.

Основне визначення прямих іноземних інвестицій сформулювали експерти Міжнародного валютного фонду (МВФ) у 1977 р. та Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 1983 р.: "інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довготермінових міжфірмових позик". Неважко помітити, що таке визначення акцентує на кінцевій меті здійснення прямих інвестицій і формулює мету як виробництво товарів (надання послуг) та їх переміщення між країнами. У цьому визначенні за критерій береться той факт, що ПІІ за своєю природою передбачають здійснення підприємницької діяльності.

З іншого боку, для здійснення підприємницької діяльності інвестору необхідним є контроль над підприємством. Тому найбільшого поширення набув підхід до визначення ПІІ, який ставить за критерій наявність контролю інвестора над підприємством. Прикладом цього підходу є такі визначення.

На думку ж російського вченого А.П. Кирєєва, ПІІ - це вкладення капіталу з метою придбання довготермінового економічного інтересу в країні - прикладення капіталу, яке забезпечує контроль прямого іноземного інвестора над об'єктом розміщення капіталу. Тобто, ПІІ практично повністю пов'язані з вивозом приватного підприємницького капіталу, не враховуючи при цьому відносно невеликі за обсягом закордонні інвестиційні фірми, які належать державі.

В Організації промислового розвитку ООН використовується таке визначення: "ПЗІ (ПІІ) є чистим притоком інвестицій з метою придбання довготермінового впливу на управління підприємством (10 % від акцій або паїв з правом голосу або кількох голосів), яке знаходиться у країні, відмінній від держави-інвестора. Вони становлять суму інвестицій в акції, реінвестицію прибутків, інші довготермінові та деякі короткотермінові капітальні потоки". Наведене визначення носить макроекономічний характер і відповідно до цього визначає категорії потоків капіталу, які належать до ПЗІ. У цьому контексті характерним є звертання уваги саме на чистих капітальних потоках.

В українській економічній літературі наведено різні визначення ПІІ.

Наприклад, А.А. Пересада визначає їх так: "Прямі інвестиції зазвичай здійснюються без фінансових посередників у виробничі фонди з метою одержання доходу і участі в управлінні виробництвом. Іноді інвестор послідовно збільшує прямі інвестиції з метою заволодіння контрольним пакетом акцій (паїв)". У цьому визначенні, яке насамперед зорієнтовано на національні (внутрішньодержавні) інвестиції, характерним є акцентування уваги на меті інвестора: отримання контролю над підприємством. Негативним є обмеження можливих форм та шляхів здійснення прямих інвестицій (зокрема, ПІІ). Треба також відзначити певний мікроекономічний характер визначення.

Б.В. Губський визначає термін "прямі інвестиції" як " вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку (доходу), та вкладення, які зумовлені довготерміновим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування". Характерним моментом цього визначення є його лаконічність і концентрація на найістотніших, на наш погляд, особливостях досліджуваної категорії.

За визначенням Міжнародного валютного фонду, іноземні інвестицій є прямими в тому випадку, коли іноземний власник володіє не менше ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства. Держкомстат України зараховує до прямих іноземних інвестицій ті, що дають інвестору право на участь в управлінні підприємством і мають обсяг не менше ніж 10 % у власному капіталі підприємства, враховуючи внески до статутних фондів спільних підприємств. Відповідно до класифікації ЮНКТАД, до прямих іноземних інвестицій належить придбання іноземним інвестором пакета акцій підприємства, у яке він вкладає свій капітал, у розмірі не менше ніж 10-20 % від сумарної вартості оголошеного акціонерного капіталу.

У практиці більшості країн десятивідсоткова (і вища) акціонерна участь у статутному капіталі іноземної компанії кваліфікується як прямі іноземні інвестиції. У США цей поріг становить 10 %, у країнах Європейської співдружності - 20-25 %, а в Канаді, Австралії і Новій Зеландії - 50 %. Через ці розходження міжнародна статистика щодо прямих іноземних вкладень не завжди відображає їх реальний стан.

В українському законодавстві визначення іноземних інвесторів дає Закон України "Про режим іноземного інвестування". Кількісний критерій у визначенні прямих іноземних інвестицій у Законі запозичений із господарсько-правової практики розвинених країн. Подібне визначення (10 % від статутного капіталу) цілком відповідає економічній дійсності індустріальних держав з добре розвиненим фондовим ринком і великою розпорошеністю акціонерного капіталу. Відповідно до західних стандартів розподілу акціонерного капіталу в публічних акціонерних товариствах десятивідсотковий пакет акцій здебільшого є або контрольним, або близьким до нього, що дає його власнику реальні можливості впливу на процес прийняття рішень у рамках такого товариства.

За суб'єктами інвестування виділяють такі найпоширеніші групи прямих іноземних інвесторів:

– приватні інвестори-підприємці;

– транснаціональні корпорації (ТНК);

– інституційні інвестори (зокрема, міжнародні фінансові організації, такі, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародна фінансова корпорація (МФК)).

Інвестори-підприємці (приблизно 15 % від загального обсягу) - найризикованіша та найактивніша у вкладанні капіталу група. У своїх інтересах вони використовують, насамперед, недоліки у законодавстві, галузі або підприємства тієї чи іншої країни. У виборі суб'єктів інвестування надають перевагу малим і середнім підприємствам, діяльність яких легко контролювати.

Головною метою цих інвесторів є отримання швидких і ризикових прибутків. Причиною такої поведінки є висока вартість використовуваного капіталу та його обмеженість. Близько 80 % від загальної кількості інвестицій, зроблених приватними інвесторами-підприємцями, становлять інвестиції у негрошовій формі. Цей тип інвесторів імпортує у країну своє обладнання і технології виробництва, віддаючи перевагу створенню нового підприємства, а не купівлі вже наявного.

Транснаціональна корпорація є підприємством, до якого входять материнська компанія, її дочірні підприємства та асоційовані підприємства за кордоном. Іноземна дочірня компанія - це підприємство, де інвестор, що є резидентом іншої країни, володіє значною, вагомою часткою капіталу, яка дає змогу йому протягом тривалого часу впливати на управління цим підприємством. Як доводить світова практика, ТНК є довготерміновими інвесторами, які мають свої власні технології. Здійснюючи інвестування в країну, вони ставлять за мету своєї діяльності здобути новий ринок для своєї продукції, отримати доступ до ресурсів, досягти більшої ефективності виробництва.

Страницы: 1, 2, 3, 4


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.