Прямі податки з підприємств у системі фінансового регулювання ринкових відносин

p align="left">До сільськогосподарських товаровиробників, що мають право на сплату фіксованого сільськогосподарського податку, відносяться:

- сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції;

- рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Не можуть бути платниками фіксованого сільськогосподарського податку суб'єкти господарювання, які:

- реалізують інвестиційні або інноваційні проекти у спеціальних (вільних) економічних зонах, на територіях пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, в умовах технологічних парків;

- реалізують інноваційні проекти відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність»;

- зареєстровані платниками єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва.

Об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,15;

- для багаторічних насаджень - 0,09;

- для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, - 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим.

4) Державне мито

Державне мито (State Duty) - загальнодержавний прямий податок, що стягується з юридичних і фізичних осіб при вчиненні дій та видачі документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» [27].

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Об'єктом оподаткування державним митом є вчинення уповноваженими органами дій та видача документів, що мають юридичне значення.

Розміри ставок державного мита наведено у статті Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.93 №7-93 [27].

5) Рентні платежі

Рентні платежі (Rental Payments) - загальнодержавний прямий податок, що сплачується з вартості обсягів нафти, природного газу і газового конденсату, видобутих у межах території України або транспортованих через її територію згідно Закону України «Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат» [23], дія якого зупинена на 2005-2007 роки законами України про державний бюджет на відповідний рік.

Платниками рентних платежів є юридичні особи і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють видобуток нафти, природного газу чи газового конденсату в межах території України, транзитне транспортування природного газу, нафти, аміаку.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- видобування нафти, природного газу, газового конденсату;

- транзитного транспортування природного газу;

- транспортування нафти магістральними нафтопроводами;

- транзитного транспортування аміаку.

Ставки рентних платежів щорічно встановлюються законом про бюджет на поточний рік.

6) Податок на землю

Податок на землю (Land Tax) - загальнодержавний прямий податок, що стягується з осіб, які мають у володінні або користуванні земельні ділянки або замельні частки (паї) згідно з Законом України «Про плату за землю» [19].

Платниками податку на землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі, у тому числі орендарі.

Об'єктом оподаткування податком на землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Ставки земельного податку залежать від виду земель, що є об'єктом оподаткування, та наявності їх грошової оцінки. Для земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, ставка податку складає 1% від їх грошової оцінки. Для земель населених пунктів, грошову оцінку яких не встановлено, податок стягується за середніми ставками, розмір яких наведено у статті 7 Закону України «Про плату за землю» від 3.07.92 №2535XII [19].

Для сільськогосподарських угідь ставку податку встановлено у відсотках до їх грошової оцінки у таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

- для багаторічних насаджень - 0,03.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Податково-бюджетна політика - це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів [43]. На рис. 1.1 наведені основні грошові потоки в ринковій економіці відкритого типу, в якій державним регулятором потоків є державний бюджет ринкової держави та зовнішньоекономічний платіжний баланс експортно-імпортних грошових потоків.

Державний бюджет ринкової держави (рис. 1.1) містить чотири основні статті надходжень: 1) податкові надходження (включаючи митно-тарифні податки регулювання зовнішніх грошових потоків); 2) неподаткові надходження; 3) надходження від діяльності бюджетних підприємств; 4) займи на фінансовому ринку (внутрішній та зовнішній державний борг);

Державний бюджет ринкової держави (рис. 1.1) також містить шість основних напрямів видатків: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг.

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика в перехідній економіці. Це пов'язане передовсім із тим, що уряд вже не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування та централізоване ціноутворення.

Розрізняють два види фіскальної політики: стимулююча та стримуюча. Стимулююча політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує обидва заходи. Це збільшує інвестиції та зменшує безробіття. За стримувальної політики уряд прагне знизити рівень інфляції через підвищення податків, скорочення державних видатків чи поєднуючи обидва ці заходи.

У податково-бюджетній (дискреційній, фіскальній) політиці під терміном «чисті податки» розуміють доходи уряду і місцевих органів влади від збору податків за винятком трансферних платежів, тобто часткового повернення податків джерелам їх надходження. Зміна структури оподатковування і трансферних виплат впливає на економічну систему, впливаючи на такий важливий економічний параметр, як споживання.

Дискреційна (фіскальна) політика - це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, для контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Термін «дискреційна» означає, що зміни в податках і державних видатках залежать від рішень парламенту чи уряду.

При побудові фіскальної політики, звичайно, припускається, що вона впливає лише на сукупний попит і не впливає на сукупну пропозицію [69]. Скорочення чистих податків робить менший мультиплікативний ефект, ніж рівне йому по абсолютній величині підвищення державних планових інвестицій і витрат. Відношення величини індукованого зсуву сукупного попиту до величини заданої зміни реальних чистих податків називається мультиплікатором чистих податків. Іншими словами, мультиплікатор чистих податків (net tax multipler) - це відношення зміни реального сукупного попиту до визначених змін реальних чистих податків, що вплинули на сукупний попит. Фіскальна податкова політика також може зіграти позитивну роль у боротьбі з інфляцією (чи навпаки - викликати ріст інфляції в економічній системі у випадку неправильного її застосування).

Щоб обчислити ефект гальмування ВВП з боку автоматичних чистих податків, потрібно акцентувати увагу на тому, що будь-які автоматичні вилучення з економіки впливають на ВВП виключно через зміну мультиплікатора. Іншими словами, автоматичні чисті податки, як і заощадження.

Відношення між зміною автоматичних чистих податків і зміною ВВП як доходу вимірюється статистичним коефіцієнтом, який називається граничним коефіцієнтом податків ГКП (орієнтовно ГКП=0,2 [66]). З урахуванням цього, формула складного мультиплікатора дорівнює

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24