Податкова політика та її економічна оцінка

p align="left">3. Сподівання на те, що зниження ставок оподаткування негайно суттєво скоротить «тіньову» економіку, можуть не виправдатися, і база оподаткування в такому разі автоматично не зросте. Справді, структури, що звикли працювати в «тіні» і налагодили відповідні схеми розрахунків та збуту, навряд чи добровільно почнуть свою легалізацію навіть за пом'якшення податкового тиску. Отже, податкова реформа повинна відбуватися в комплексі з заходами щодо стимулювання конверсії некримінального «тіньового» капіталу, надання відповідних механізмів та гарантій збереження недоторканості легалізованого капіталу та його власника.

4. Сумнівним є поширене твердження про те, що, чим меншою є кількість податків, тим ефективнішою є податкова система і тим краще виконується регулююча функція оподаткування. Реальність та досвід доводять, що господарська діяльність в сучасному світі настільки різноманітна, що невеликою кількістю засобів бюджетно-податкової політики регулювати їх неможливо. Відтак слід обережно ставитися до спрощення податкової системи. Для успішного управління економікою за допомогою податкової політики потрібен адекватний набір інструментів у вигляді податків, податкових пільг та спеціальних податкових програм.

5. Практика економічної політики в Україні засвідчила використання фіскальної системи як монетарного стабілізатора -- засобу стерилізації приросту грошової пропозиції. Тому зниження рівня оподаткування, що вестиме до зростання особистого та виробничого споживання, міститиме інфляційний потенціал і може викликати відповідні рестриктивні заходи у монетарній сфері. Тому стратегія реалізації податкової реформи потребуватиме узгодження її також зі стратегією діяльності Національного банку та запровадження заходів грошово-кредитного регулювання, здатних уникнути потенційних монетарних шоків.

6. Як відомо, стабільність умов ведення бізнесу -- одна з необхідних складових економічного розвитку. Проте, у разі безумовного прийняття мораторію на зміни у податковому законодавстві, державна влада залишиться без найважливішого важеля оперативного впливу на мінливу економічну систему. Перехідна економіка характеризується системними зрушеннями, що потребуватимуть гнучкої бюджетної та податкової політики. Тому податкова система не повинна бути статичною, її слід постійно удосконалювати, змінювати разом зі зміною економічних умов у країні. На нашу думку, слід залишити за державою право надалі вносити зміни до податкового законодавства, обмеживши, проте, механізми внесення та перелік суб'єктів, які це можуть робити.

7. У більшості випадків недоцільним видається перехід від надання пільг до адресного бюджетного фінансування. Адже, по-перше, якщо податкові преференції сприяють тому, що додаткові кошти безпосередньо залишаються у платників податку, субсидування вимагає подвійного руху коштів через державний бюджет. Це створює додаткове навантаження як на бюджетну, так і на монетарну сфери, формує додаткове підґрунтя для «тіньових» та корупційних процесів. По-друге, звичайною практикою останніх років стало бюджетне недофінансування насамперед саме таких видатків, через що задекларований принцип бюджетного стимулювання може виявитися фікцією. По-третє, хоча пряме субсидування (наприклад, сільського господарства) й поширене у багатьох розвинутих країнах світу, наслідування цього досвіду потребує розвинених адміністративної та фінансової систем.

Очевидно, що зниження податкового тиску не повинно супроводжуватися скороченням доходів бюджету. Інакше таке скорочення відбиватиметься скороченням видатків (отже, зменшенням ефективності бюджетної політики) чи спробами емісійного (інфляційного) або позичкового фінансування дефіциту. Відтак податкова реформа має неодмінно містити стимулюючі складові, які б безпосередньо сприяли пожвавленню економічного зростання та компенсації втрат податкових надходжень за рахунок зростання податкової бази вже на перших етапах реалізації цієї реформи.

Жорстка фіскальна політика, що зберігається в українській економіці сьогодні та зберігатиметься, в разі поступового здійснення податкової реформи, тривалий час, суттєво посилює відповідальність держави за використання вилучених до бюджету ресурсів у спосіб, який максимально стимулюватиме економічний розвиток та інвестиційні процеси. Отже, податкова реформа має здійснюватися у жорсткій ув'язці з підвищенням ефективності бюджетної політики. Політика пристосування бюджету під обсяги виробництва і доходів, що знижуються, безперспективна. За роки ринкових перетворень в Україні значно скоротилися державні витрати на фінансування закладів науки, культури, соціальної сфери. Тому подальше зниження сукупних видатків є неприпустимим, оскільки спричиняє як стратегічне відставання українського суспільства від прогресу світової цивілізації, так і наростання соціальної напруженості, зневіру в ринкових реформах та державній незалежності України. Існує певний оптимум розміру бюджету, що визначає його ефективність як макроекономічного регулятора, нижче якого фіскалізація бюджетної політики неминуча.

На нашу думку, і в стратегічній перспективі навряд чи слід орієнтуватися на зниження рівня перерозподілу коштів через державний бюджет. Навпаки, і це підтверджує, зокрема, досвід багатьох країн з перехідною економікою, з часом рівень фіскального навантаження на ВВП в Україні зростатиме. Реальний зміст бюджетно-податкової реформи має полягати у переорієнтації податкової системи та бюджетних видатків на стимулювання процесів розвитку.

Податкова реформа як складова стратегії інноваційного розвитку

На жаль, Програма діяльності Кабінету Міністрів України, затверджена Верховною Радою в квітні 2003 р., лише перелічує заходи щодо реформування податкового законодавства, проте жодним чином не вказує на цілі податкової політики, орієнтири, за якими впроваджуватиметься реформа, податкові стимули, що застосовуватимуться з метою структурного регулювання, розвитку визначених проектом пріоритетних видів економічної діяльності. Програма також цілком ігнорує проблему узгодження податкової реформи з необхідністю забезпечення належних податкових надходжень.

На нашу думку, впровадження елементів реформування податку на прибуток підприємств та прибуткового податку, які буде запроваджено з 2004 року, не приведе до істотних позитивних результатів. Запропоноване зниження ставок податків є недостатнім для відчутного стимулюючого впливу на економічну активність, натомість відразу негативно позначиться на обсязі податкових надходжень. Скорочення пільг через спричинене ним погіршення фінансового стану підприємств може не компенсувати зниження бюджетних доходів, що на тлі піку платежів за державним боргом у 2004 році призведе до бюджетної кризи, недофінансування соціальної сфери. Останнє зведе нанівець ефект зниження оподаткування доходів громадян, що особливо небезпечно напередодні президентських виборів.

Як відомо, зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внесені у грудні 2002 р., не містять практично жодних стимулів інвестиційного спрямування прибутку. Відтак суттєве скорочення оподаткування доходів фізичних осіб призведе лише до певної легалізації великих доходів без відповідного збільшення інвестицій, що наочно засвідчив російський досвід аналогічного реформування. Натомість зросте попит суб'єктів з високими доходами на імпортовану продукцію. Податкові пропозиції Уряду здебільшого не ґрунтуються на вичерпних економічних розрахунках, є традиційним механічним запозиченням досвіду інших країн, а отже, їх реалізація може мати непередбачувані наслідки.

Реформування податкової системи України повинне мати форму цілісної стратегії та враховувати соціально-економічне становище в країні, завдання національної економіки і бути інструментом економічної політики, а не її метою. Податкова реформа має розглядатися не як достатня умова, але як необхідна складова загальної скоординованої політики економічної трансформації і забезпечення прискореного економічного зростання.

Цілями податкової політики, а відтак -- орієнтирами податкової реформи в Україні мають стати:

- підвищення добробуту населення та розвиток людського капіталу;

- стимулювання динамічного розвитку економіки;

- структурна перебудова економіки, заохочення інвестиційної та інноваційної діяльності;

- стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості.

Однією з важливих складових оптимізації податкової системи України є радикальне посилення її стимулюючого впливу на економіку і насамперед на формування повноцінних суб'єктів ринку і всієї ринкової інфраструктури, створення конкурентного середовища як механізму реалізації найбільш ефективних господарських рішень. Податкова система має бути звернутою до виробництва, стимулюючи його зростання. Визначальним у податковій реформі має бути розуміння необхідності стабілізації фінансів мікрорівня та формування мікроекономічних передумов економічного розвитку. До речі, ще у Посланні Президента України Верховній Раді «Європейський вибір» було визначено, що «основою вирішення фінансових проблем держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств» Кучма Л . Д. Європейський вибір: Послання Президента України до Верховної Ради України. -- К.: Преса України, 2002. --С. 49-50.

Одним з актуальних завдань реформування податкової системи у напрямі стимулювання сталості економічного зростання є внесення змін, які б мінімізували «вимивання» оборотних коштів підприємств у зв'язку зі сплатою податків. Особливе місце в стратегії розвитку економічних суб'єктів посідають інвестиції, пов'язані з формуванням матеріально-технічної бази виробництва на більш прогресивних технологічних засадах. Але сьогодні існуюча податкова система стимулює «проїдання» основного капіталу та де-факто фінансово «карає» підприємства, які здійснюють вкладення у довгостроковий розвиток.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26