Інвестиційна діяльність
p align="left">Велику роль у залученні інвестицій в економіку країни відіграє приватизаційний процес і, в першу чергу, "велика приватизація". За 6 років конкурсної приватизації підприємств загальний обсяг інвестицій, внесених покупцями в розвиток цих підприємств, становив 1,88 млрд. грн. та 450,9 млн. дол..З поглибленням процесу приватизації зростав й обсяг інвестиційних надходжень до приватизованих підприємств, передбачених умовами договорів з інвесторами. У 2000 р. власники приватизованих підприємств вклали в них 6,8 млн.грн. та 3,5 млн.дол., у 1996 р. - 68,7 млн. грн. та 70,8 млн. дол., у 2003 р. - 109,3 млн. грн. та 108,4 млн. дол., у 2004 р. - 147,1 млн. грн. та 116,6 млн. дол., у 2005 р. - 399,9 млн. грн. та 78,3 млн. дол., у 2006 р. внесено 669,7 млн.грн. та 24,4 млн. дол. За 9 місяців 2007 р. обсяг інвестування склав 484,6 млн.грн. і 47,8 млн. дол.
Всього умовами договорів з період 2000-2006 рр. передбачено внесення інвестицій на загальну суму (в трьох валютах) майже 3,7 млрд. грн., понад 1 млрд. дол. та 19,3 млн. євро. Найбільші внески спрямовані на підприємства чорної, кольорової металургії, енергетичної і паливної промисловості, машинобудування та металообробки. Головним напрямами є технічне переозброєння підприємств, поповнення їх обігових коштів, погашення заборгованості з заробітної плати.
Прикладом вдалої приватизації за участі іноземного інвестора є придбання у 2006 р. голландською компанією "Дамен шіппердс груп" суднобудівного підприємства "Океан" (78% акцій), яке входить до складу підприємств ВЕЗ "Миколаїв". На підприємстві, яке з початку 90-х років практично простоювало, тепер майже кожен місяць закладають судно. Бізнес-планом передбачено, що підприємство має будувати майже 20 судів на рік, що виведе його у лідери суднобудування у Європі.
В цілому ж накопичений в економіці України обсяг ПІІ (на 01.01.2008 р. він становить лише 4406,2 млн. дол.) не можна вважати задовільним. На душу населення України - це близько 90 дол., що є найменшим показником серед країн ЦСЄ. Для порівняння: цей показник на 01.01.2007 р. в Бєларусі складав 99 дол., у Молдові - 116 дол., в Росії -139 дол., в Румунії - 307 дол, у Болгарії - 374 дол., у Латвії - 958 дол., у Польщі - 1047 дол., в Естонії - 1643 дол.
Чистий приріст ПІІ в економіку України у 2007 р. склав 531,2 млн. дол., що на 62 млн. дол. менше, ніж у 2006 р. Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є такі галузі української економіки, як харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції (18,1% від накопиченого обсягу ПІІ), оптова торгівля (14,7%), хімічна та нафтохімічна промисловість, включаючи виробництво коксу та продуктів нафтопереробки (9,4%), фінансова діяльність (8,2%), машинобудування (7,8%), транспорт (7%). Тобто, інвестиції спрямовуються переважно у галузі із швидким оборотом капіталів. Частка спрямованих у ці галузі ПІІ складає біля 55%.
Аналіз показує, що всі прямі інвестиції виробничого спрямування вкладаються у виробництва, які належать до четвертого (автомобілебудування, органічна хімія, переробка нафти), третього (електротехнічне та важке машинобудування, неорганічна хімія) та другого (чорна металургія, вугільна промисловість) технологічних укладів.
Найбільшими інвестиційними донорами України за станом на 01.01.2008 р. лишалися США (16,6% накопиченого обсягу ПІІ), Кіпр (10,8%), Сполучене Королівство (9,5%), Нідерланди (8,4%), Росія (6,7%), Німеччина (5,7%). Як свідчить аналіз, частка ПІІ з офшорних зон займає в економіці України близько 22% всього їх обсягу. З великою долею вірогідності можна стверджувати, що цей потік іноземних інвестицій має українське походження: раніше в силу різних причин (для ухилення від сплати податків, відмивання коштів кримінального походження) його було вивезено за межі держави і тепер він повертається назад вже в якості іноземного інвестиційного ресурсу.
Однією з головних причин низького рівня прямого іноземного інвестування в Україні є поки що несприятливий порівняно з іншими країнами інвестиційний клімат. До негативних рис інвестиційного клімату на сьогодні слід віднести:
відсутність Податкового, Господарського та Цивільного кодексів України, прийняття яких невиправдано затягнулося;
нестабільність наявної нормативно-правової бази;
неврегульованість корпоративних відносин, що виявляється, зокрема, у наявності проявів зневаги з боку менеджменту підприємств до прав акціонерів (використання тіньових механізмів у боротьбі за контроль над підприємством; відчуження високоліквідного майна без відома акціонерів; укладання свідомо збиткових угод);
непрозорість фондового ринку та приватизаційних процесів, небажання мати зайвих конкурентів у розподілі прибутку через відмову від емісії цінних паперів, що призводить до стагнації виробництва та фондових ринків;
низька купівельна спроможність населення - серед двадцяти шести країн з перехідною економікою Україна посідала 19 місце за рівнем ВВП в розрахунку на душу населення за паритетом купівельної спроможності (2348 дол.). Перше місце з показником 14267 дол. посідала Словенія, Чехія - третє (9472 дол), Польща - сьоме (7232 дол), Росія - десяте (4539 дол );
висока частка тіньового сектору економіки, що робить неконкурентоспроможною продукцію офіційної економіки (за окремими експертними оцінками тіньовий сектор досяг розміру офіційного ВВП);
тенденція щодо поширення гучних скандалів, судових процесів тощо, які супроводжують процес "великої приватизації" в Україні і які відлякують солідних промислових інвесторів (ця тенденція пов'язана з намаганням національного капіталу будь за що, в тому числі й протизаконно, здобути перемогу у протиборстві з іноземним капіталом за набуття контролю над привабливими українськими підприємствами);
високий рівень корумпованості в органах влади - у 2007р.міжнародною організацією Transparency International Україну за рівнем корумпованості було віднесено до найбільш корумпованих країн світу (83 місце у списку, де останнє 91 місце належить Бангладеш).
Саме усунення цих негативних рис інвестиційного клімату може стимулювати інвестиційну активність в Україні та її регіонах. На макрорівні необхідно вирішувати питання вдосконалення правовідносин в інвестиційній сфері, забезпечення стабільності нормативно-правової бази; прийняття Податкового, Господарського, Цивільного та нового Митного кодексів. Проте, провідна роль у створенні механізму залучення, сприйняття та ефективного використання інвестицій належить місцевій владі.
Основні принципи поводження з інвестиціями у регіоні полягають у наступному: створення прозорого регіонального інвестиційно-підрядного ринку; поєднання інвестицій з інноваціями завдяки вибору найбільш прогресивних проектів; раціональне розміщення інвестиційних проектів з урахуванням економічних інтересів усіх його учасників. Загальним критерієм при цьому є скорочення сукупних витрат фінансових, матеріально-технічних та енергетичних ресурсів і збереження довкілля в регіоні при досягненні прийнятних показників щодо якості й термінів реалізації інвестиційних проектів.
Існує багато теоретичних робіт щодо обгрунтування доцільності інвестиційних проектів. Проте необхідно напрацьовувати методологію узгодження окремих інвестиційних проектів із середовищем, яким є регіональна соціо-еколого-економічна система. Дослідження доводять, що інвестиційний проект, що визнаний ефективним за критерієм інвестора, може виявитися неефективним у загальному балансі економічних інтересів, ресурсних можливостей та обмежень певного територіального ареалу.
Створення ефективного механізму залучення та ефективного використання інвестицій дозволяє з урахуванням особливостей трансформації регіональної економіки та регіональних соціально-економічних програм узгоджувати інтереси інвесторів із інтересами і ресурсним потенціалом території. На територіальному рівні необхідно здійснювати маркетинг інвестиційного ринку, розробляти інвестиційні програми і, проводити тендери, системно вирішувати задачі економічної та науково-технічної експертизи окремих проектів, а також задачі розміщення та освоєння інвестицій в регіоні.
При цьому слід враховувати, що кожен інвестор має власні пріоритети. Наприклад, політика російського інвестування визначається такими обставинами: по-перше, від постачання її енергоносіїв на 75 % залежить економіка України, по-друге Україна має розвинуті потужності з нафтопереробки, по-трете територією України експортується біля 80% російських енергоносіїв. Тому Росія зацікавлена у використанні української інфраструктури переробки і транспортування енергоносіїв. Слід враховувати, що іноземні інвестори не завжди пропонують іншій країні прогресивні проекти, намагаються розміщувати тут лише складальні або екологічно небезпечні виробництва.
Регіональна й галузева спрямованість інвестицій визначає коло учасників інвестиційної діяльності, структуру проектних рішень, застосування тих чи інших будівельних матеріалів, розміщення будівельних потужностей. Підготовка до освоєння інвестицій у регіоні одночасно здійснюється представниками інвесторів, територіальними органами самоуправління, підприємствами територіального будівельного комплексу. Кожен з цих суб'єктів має свої критерії, але повинен враховувати інтереси контрагентів, територіальні умови і обмеження.
В межах такого підходу виникає комплекс логічно та інформаційне пов'язаних між собою задач, основними з яких є:
вибір інвестиційних проектів для реалізації їх на даній території і в даному інтервалі часу (задача вирішується на рівні замовника);
оптимальне розміщення інвестицій у регіональній соціо-еколого-економічній системі (задача вирішується на рівні територіального органу самоврядування);
оптимізація територіальної будівельної програми (задача вирішується на рівні територіального будівельного комплексу із залученням інших учасників будівництва).
Сумісне вирішення цих задач потребує створення просторово розподіленої мережі баз даних, системи оперативного обміну інформацією між всіма рівнями управління проектами, вдосконалення маркетингових досліджень інвестиційного ринку. Даний підхід дозволяє підвищити рівень обгрунтованості інвестиційної програми, забезпечити її реальність за рахунок гармонізації економічних інтересів інвесторів з економічними інтересами, ресурсами й обмеженнями відповідного регіону.
Висновки
З проведеного дослідження випливає, що інвестиції являють собою найважливішу економічну категорію розширеного відтворення, що грає ключову роль у реалізації структурних зрушень в економіці і формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватних ринковим формам господарювання.
Сформована в даний час в Україні кризова ситуація фактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро- так і макрорівні. Це проявилося в абсолютному скороченні об'єму капітальних вкладень і деформації джерел їхній формування, різкому зниженні реального виробничого нагромадження. Тому пошук шляхів стабілізації економіки, у першу чергу, припускає активізацію інвестиційної діяльності, що, насамперед, повинна бути зорієнтована на корінні структурні перетворення. Це, у першу чергу, стосується такої основної пропорції відтворення як співвідношення між фондами нагромадження і споживання в складі національного доходу. Якщо виходити з фактичних даних, то можна зробити висновок, що нинішній спад в економіці, породив значне підвищення норми нагромадження, але цей висновок є помилковим, тому що до нагромадження прилічені величезні запаси готової нереалізованої продукції.
З аналізу інвестиційної діяльності, у сфері виробництва, випливає наступний висновок: метою інвестиційних програм повинна стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, що задовольняють споживчі запити населення. При цьому необхідно в перелік пріоритетних напрямків включити і галузі соціальної інфраструктури.
Аналіз також показує, що в даний час капітальні вкладення, в основному, робляться в сфері основного виробництва. Відсутність розвитої сфери послуг виробничого характеру негативно позначається на ефективності виробничої діяльності. Тому інвестиційна стратегія в даний час повинна бути орієнтована на першочергове задоволення потреб у розвитку тих галузей, що доповнюють і обслуговують основне виробництво.
В останні роки відбулося різке скорочення витрат на соціально-культурні потреби, а також науку і наукове обслуговування, що привело до прямого занепаду даної сфери.
З проведеного аналізу випливає, що основними напрямками підвищення ефективності інвестиційної діяльності, у даний час і в найближчій перспективі, будуть:
поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;
удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;
зміна галузевої структури капітальних вкладень із погляду значного підвищення життєвого рівня населення, на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, що переробляють галузі, легка і харчова промисловість), сфера обслуговування;
пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсоємкості виробництва і підвищенню якості продукції;
збільшення об'ємів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;
збалансованість інвестиційного циклу.
Приплив інвестицій для України можна вважати першою і найнеобхіднішою умовою виходу з кризи. А тому розглядання питання інвестицій є дуже актуальним для стану перехідної економіки України, адже це буде запорукою ефективності управління вітчизняною економікою.
Література
1. Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії // Урядовий кур'єр.-1997.-19бер.-с.8
2. Герасимчук М. Джерела і структура капітальних вкладень // Економіка України.-1998.-№12.-с.16
3. Діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній // Економіка. Фінанси. Право.-2000.-№8
4. Дорошенко Т.В. Сутність інвестицій як економічної категорії // Фінанси України.-2000.-№11.-с.114
5. Заощадження громадян як джерело внутрішніх інвестицій // Діловий вісник.-2000.-№2.-с.20
6. Інвестиції в Україні - засіб виходу України із кризи // Ukranian Market Review (Огляд українського ринку).-2006.-№2.-с.23
7. Клименко И. Зона роста: регионы// Компаньон. - №48.-2001.- С. 38-39
8. Колодко Г. Глобализация и сближение уровней экономического развития: от спада к росту в странах с переходной экономикой//Вопросы экономики, 2000, №10, С. 4-26
9. Кузьмін О.Є. Проблеми регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Регіональна Економіка.-2006.-№4.-с.165
10. Побудко Я.А. Оцінка ефективності і напрями інвестиційних процесів в Україні // Регіональна Економіка.-2006.-№2.-с.223
11. Экономическая безопасность: Производство-Финансы-Банки/ Под ред. В.П.Сенчагова. - М.: ЗАО «Финстатинформ, 1998.- С. 53.
