фінансовий менеджмент як інтегральне явище з різними формами прояву
фінансовий менеджмент як інтегральне явище з різними формами прояву
20
План Вступ.............................................................................................21.Дивідендна політика підприємства...........................................3 1.1. Сутність теорій, що пов'язані з механізмом формування дивідендної політики......................................3 1.2. Підходи до формування дивідендної політики.................4 2. Поняття складних відсотків,їхні види.....................................10 2.1. Поняття дисконтування......................................................133.Лізінг.............................................................................................16 3.1. Види лізінгу...........................................................................18 3.2. Фінансовий лізінг..................................................................19Висновок..........................................................................................21Практична частинаСписок використаної літературиВступФінансовий менеджмент треба розглядати як інтегральне явище, що має різні форми прояву. З функціональної точки зору фінансовий менеджмент являє собою систему економічного управління і частину фінансового механізму. З інституційного погляду фінансовий механізм є органом управління. З організаційноправової точки зору фінансовий менеджмент -- це вид підприємницької діяльності. Фінансовий менеджмент спрямований на управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, що виникають між господарюючими суб'єктами у процесі руху фінансових ресурсів. Відповідь на питання, як правильно управляти цим рухом і відносинами, становить зміст фінансового менеджменту. Фінансовий менеджмент являє собою процес вироблення мети управління фінансами і здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму.Таким чином, фінансовий менеджмент поєднує стратегію і тактику управління. Під стратегією тут розуміють загальний напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети. Цьому способу відповідає визначений набір правил і обмежень для ухвалення рішення. Стратегія дає змогу сконцентрувати зусилля на варіантах рішення, яке не суперечить прийнятій стратегії, відкинувши всі інші варіанти. Після досягнення поставленої мети стратегія як напрям і засіб її досягнення припиняє своє існування. Нові цілі передбачають розробку нової стратегії.
Фінансовий менеджмент як система управління складається з двох підсистем: керованої підсистеми, або об'єкта управління, і керуючої підсистеми,або суб'єкта.управління.
1.Дивідендна політика підприємства.
1.1. Сутність теорій, що пов'язані з механізмом формування дивідендної політики.
Дивідендна політика пов'язана з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Проте аналізовані в даному розділі принципи і методи розподілу прибутку застосовуються не тільки до акціонерних товариств, але і до підприємств будь-якої іншої організаційно-правової форми діяльності. У цьому випадку змінюватися буде тільки термінологія. Замість термінів акція і дивіденд будуть використовуватися терміни пай, внесок і прибуток на внесок, а механізм виплати прибутків власникам залишиться таким же.
Основною метою розробки дивідендної полити є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім її ростом, що максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічний його розвиток.
Виходячи з даної мети поняття дивідендної політики може бути сформульовано так: дивідендна політика є складовою частиною загальної політики управління прибутком, що заключається в оптимізації пропорцій між споживаною і капіталізуємою її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства.
Формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах із розвиненою ринковою економікою присвячені численні теоретичні дослідження. Найбільш поширеними теоріями, пов'язаними з механізмом формування дивідендної політики, є:
1. Теорія незалежності дивідендів. Її автори - Ф. Модільяні і М. Міллер, - які згадуються звичайно у посиланнях під абревіатурою ММ підтверджують, що i вибрана дивідендна політика ніяк не впливає ні на ціну акцій, ні на добробут власників в поточному або перспективному періоді, так як ці показники залежать від суми, яка формується, а не від прибутку, що розподіляється. Відповідно до цієї теорії дивідендній політиці відводиться пасивна роль у механізмі управління прибутком. Незважаючи на всі недоліки у плані практичного використання, теорія ММ стала відправним пунктом пошуку більш оптимальних рішень механізму формування дивідендної політики.
2. Теорія переваги дивідендів або "синиця в руках". Її автори - М. Гордон і Д. Лінтнер - підтверджують, що кожна одиниця поточного прибутку, виплаченого у формі дивідендів коштує завжди більше, ніж прибуток відкладений на майбутнє, у зв'язку зі властивим йому ризиком. Виходячи з даної теорії максимізація дивідендних виплат має більшу перевагу, ніж капіталізація прибутку. Проте супротивники цієї теорії підтверджують, що в більшості випадків отриманий у формі дивідендів прибуток все одно реінвестується потім в акції своєї або аналогічної акціонерної компанії, що не дозволяє використовувати фактор ризику як аргумент на користь тієї або іншої дивідендної політики, бо чинник ризику визначається рівнем ризику господарської діяльності тієї або іншої компанії, а не характером дивідендної політики.
3. Теорія мінімізації дивідендів або "теорія податкових переваг". Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутніми прибутками власників, тому що оподатковування поточних прибутків у формі одержуваних дивідендів завжди вище, ніж майбутніх. Отже, дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно - максимізацію капіталізації прибутку з тим, щоб одержати найвищий податковий захист сукупного прибутку власників. Проте такий підхід до дивідендної політики не влаштовує численних дрібних акціонерів із низьким рівнем прибутків, що постійно потребують поточних надходжень у формі дивідендних виплат, що знижує обсяг попиту на акції таких компаній, а відповідно - і ціну цих акцій, які котируються на ринку.
4. Сигнальна теорія дивідендів або "теорія сигналізації". Дана теорія побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій у якості базисного елемента використовують розмір дивідендів, що виплачуються за нею. Таким чином, ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно - ринкової вартості акцій, що котирується. Це при їх реалізації приносить акціонерам додатковий прибуток. Крім того, виплата високих дивідендів "сигналізує" про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує суттєве зростання прибутку в наступному періоді. Дана теорія нерозривно пов'язана з високою "прозорістю" фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація суттєво впливає на коливання ринкової вартості акцій.
5. Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів або "теорія клієнтури”. Відповідно до цієї теорії компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, що відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету. Якщо основний склад акціонерів віддає перевагу поточному прибутку, то дивідендна політика повинна виходити з переважного напрямку прибутку на цілі поточного споживання. І навпаки, якщо основний склад акціонерів віддає перевагу збільшенню своїх майбутніх доходів, то дивідендна політика повинна виходити з переважної капіталізації прибутку в процесі його розподілу. Та частина акціонерів, що із такою дивідендною політикою буде не згідна, реінвестує свій капітал в акції інших компаній, у результаті чого склад "клієнтури" стане більш однорідним.
1.2. Підходи до формування дивідендної політики
Практичне використання даних теорій дозволило виробити три підходи до формування дивідендної політики - консервативний, помірний (компромісний) і агресивний. Кожному з цих підходів відповідає визначений тип дивідендної політики .
Основні типи дивідендної політики акціонерного товариства
Визначальний підхід до формування дивідендної політики | Варіанти типів дивідендної політики | |
І. Консервативний підхід | 1. Залишкова політика дивідендних виплат. 2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат | |
ІІ. Помірний (компромісний) підхід | 1. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди | |
ІІІ. Агресивний підхід | 1. Політика стабільного рівня дивідендів. 2. Політика постійного зростання розміру дивідендів |
Консервативний підхід розкриває такі варіанти типів дивідендної політики:
1. Залишкова політика дивідендних виплат припускає, що фонд виплати дивідендів утвориться після того, як за рахунок прибутку задоволена потреба у формуванні власних фінансових ресурсів, що забезпечують повною мірою реалізацію інвестиційних можливостей підприємства. Якщо за наявними інвестиційними проектами рівень внутрішньої ставки прибутковості перевищує середньозважену вартість капіталу, то основна частина прибутку повинна бути спрямована на реалізацію таких проектів, бо вона забезпечить високий темп росту капіталу (відкладеного прибутку) власників. Перевагою політики даного типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Недолік цієї політики полягає в нестабільності розмірів дивідендних виплат, повної непередбаченості їх розмірів, що формуються, у наступному періоді і навіть відмова від їх виплат у період високих інвестиційних можливостей, що негативно позначається на формуванні рівня ринкової ціни акцій. Така дивідендна політика використовується звичайно лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, пов'язаних з високим рівнем його інвестиційної активності.
2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат припускає виплату незмінної їх суми протягом тривалого періоду, при високих темпах інфляції сума дивідендних виплат коректується на індекс інфляції. Перевагою даної політики є її надійність, що створює почуття впевненості в акціонерів у незмінності розміру поточного прибутку незалежно від різноманітних обставин, визначає стабільність котирування акцій на фондовому ринку. Недоліком цієї політики є її слабкий зв'язок із фінансовими результатами діяльності підприємства, у зв'язку з чим у періоди несприятливої кон'юнктури і низького розміру формованого прибутку інвестиційна діяльність може бути зведена до нуля. Для того, щоб уникнути цих негативних наслідків стабільний розмір дивідендних виплат установлюється звичайно на низькому рівні, тому даний тип дивідендної політики належить до категорії консервативної, що мінімізує ризик зниження фінансової стійкості підприємства через недостатні темпи приросту власного капіталу.
Помірний підхід розкриває такий тип дивідендної політики, як політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди або політика "екстра-дивіденда". Її перевагою є стабільна гарантована виплата дивідендів в мінімально передбаченому розмірі й тісних зв'язках з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшувати розмір дивідендів у періоди сприятливої господарської кон'юнктури, не знижуючи при цьому рівень інвестиційної активності. Така дивідендна політика дає найбільший ефект на підприємствах із нестабільним у динаміці розміром формування прибутку. Основний недолік цієї політики полягає в тому, що при тривалій виплаті мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій компанії знижується і відповідно падає їх ринкова вартість.
