Фінансові аспекти санац
p align="left">Рівняння фінансової рівноваги можна подати в такому вигляді:(початковий стан резервів ліквідності + виручка від реалізації продукції + надходження від інвестиційної діяльності + надходження від фінансової діяльності) = (поточні виплати в рамках операційної діяльності + інвестиції + погашення заборгованості (основна сума, відсотки) + виплата дивідендів + кінцевий обсяг резервів) - базова модель.
Нерідко у процесі фінансового аналізу використовується не базова модель рівняння фінансової рівноваги, а її модифікація, в якій на боці вхідних потоків замість виручки від реалізації враховується чистий прибуток та амортизація (CASH-FLOW), тоді як на боці вихідних потоків не враховуються поточні виплати в межах операційної діяльності:
(початковий стан резервів ліквідності + CASH-FLOW + надходження від фінансової діяльності) = (Інвестиції + погашення заборгованості (основна сума) + виплати дивідендів + формування резервів) - модифікація 1.
Амортизацію та прибуток (CASH-FLOW) можна розглядати як джерело самофінансування підприємства. Надходження від фінансової діяльності (кредити банків, акціонерний, пайовий капітал) формують зовнішні фінансові джерела. Якщо витрати на здійснення поточної операційної діяльності перевищують виручку від реалізації, то у підприємства виникне дефіцит оборотних коштів, який слід покрити за рахунок інших джерел. Враховуючи викладені аспекти, можна сформувати ще одну модифікацію рівняння фінансової рівноваги:
Мобілізація фінансового капіталу (резерви ліквідності + самофінансування + акціонерний (пайовий) капітал + позичковий капітал) = використання фінансового капіталу ( інвестиції (фінансові, реальні) + погашення заборгованості (основна сума) + виплати дивідендів + формування резервів + поповнення оборотних коштів) - модифікація 2.
Якщо фінансовий менеджер підприємства неправильно розрахував строки залучення та використання капіталу або якщо вони порушені в результаті погіршення умов діяльності підприємства (зменшення обсягів реалізації, неврахування інфляції під час формування відпускних цін, високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості, непередбачені штрафи за порушення податкового законодавства тощо), то фінансова рівновага порушується, і підприємство не в змозі виконати свої платіжні зобов'язання. Якщо неплатоспроможність стійка, то це є підставою для порушення справи про банкрутство підприємства.
Використання моделей фінансової рівноваги з метою забезпечення платоспроможності та ліквідності підприємства, що перебуває у кризі, спрямоване на збільшення вхідних грошових потоків та зменшення вихідних. Збільшення вхідних грошових потоків досягається за рахунок таких основних заходів:
1) мобілізація внутрішніх резервів самофінансування;
2) рефінансування дебіторської заборгованості;
3) стимулювання збуту основної продукції;
4) залучення додаткового акціонерного (пайового) капіталу;
5) одержання нових позик.
Вихідні грошові потоки зменшуються в результаті таких основних заходів:
1) зменшення поточних виплат у рамках операційної діяльності (зниження собівартості продукції);
2) реструктуризація кредиторської заборгованості;
3) перегляд дивідендної політики;
4) заморожування інвестицій.
Система санаційних заходів, що ґрунтується на використанні моделей фінансової рівноваги в довгостроковому періоді, формує тактичний механізм фінансової стабілізації.
2 Правила фінансування
Кредитори та інвестори, маючи на меті гарантувати свої вкладення та не припуститися порушення фінансової рівноваги, вимагають додержання певних правил під час формування структури капіталу. Щоправда, не завжди додержання чи недодержання цих правил є вирішальним критерієм під час прийняття інвестиційних рішень, але на практиці зазначені правила широко застосовуються для аналізу фінансового стану підприємств, оцінювання їх кредитоспроможності та інвестиційної привабливості. Додержання правил формування активів і пасивів є необхідною умовою забезпечення фінансової рівноваги та оптимізації структури капіталу.
Правила фінансування формують принципи, згідно з якими підприємство мобілізує фінансовий капітал для покриття потреби у фінансових ресурсах. На них слід зважати при виробленні стратегії залучення фінансових джерел санації підприємств. Розрізняють такі основні правила фінансування підприємств:
¦ „золоте" правило фінансування:
¦ „золоте" правило балансу:
¦ правило вертикальної структури капіталу.
Перші два правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та майна підприємства. Останнє стосується лише пасиву балансу. Усі три правила базуються на розрахунку низки показників, що характеризують співвідношення певних статей балансу.
2.1 „Золоте" правило фінансування
"Золоте" правило фінансування називають також "золотим" банківським правилом, або правилом узгодженості строків. Це правило вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресурси, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Це означає, що фінансовий капітал має бути мобілізований на строк, не менший від того, на який відповідний капітал заморожується в активах підприємства, тобто об'єктах основних та оборотних засобів.
Підприємство при додержанні вимог «золотого» правила фінансування забезпечує собі стабільну ліквідність та платоспроможність. Але під час застосування цього правила постає проблема порівняння окремих статей активу та пасиву балансу (окремих об'єктів інвестування та джерел інвестування). Це можна робити лише на стадії планування фінансово-господарської діяльності.
Загалом вважають, що має діяти принцип «загального фінансування», згідно з яким всі активи фінансуються за рахунок усіх пасивів. На практиці застосовуючи «золоте» правило фінансування, користуються двома умовами, що виражають його зміст:
1) відношення довгострокових активів та довгострокових пасивів менше або дорівнює одиниці;
2) відношення короткострокових активів та короткострокового капіталу більше або дорівнює одиниці.
У разі додержання "золотого" правила фінансування фінансова рівновага забезпечується за таких умов:
1) інвестований капітал своєчасно (у передбаченні строки) вивільняється в результаті господарської діяльності;
2) існує можливість субституції або пролонгації строків повернення капіталу;
3) платежі, строк оплати яких настав, можна здійснити за рахунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності.
Отже, виникає парадокс. „Золоте" правило фінансування справджується, якщо існує можливість пролонгації чи залучення нового фінансового капіталу в разі настання строків погашення попередньої заборгованості. Проте, якщо можлива субституція чи пролонгація, тоді зовсім не обов'язкова паралельність строків, на які залучається капітал, та строків інвестування.
2.2 „Золоте" правило балансу
„Золоте" правило балансу вимагає не лише паралельності строків фінансування та інвестування, а й додержання певних співвідношень між окремими статтями активів та пасивів. Загалом це правило вимагає виконання двох умов:
1) основні засоби мають фінансуватися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик;
2) довгострокові капіталовкладення мають фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви мають використовуватися не лише для фінансування основних фондів, а іі для довгострокових оборотних активів (наприклад, оборотні засоби, авансовані у стратегічні запаси сировини, ліквідні товари тощо).
Докладніше досліджуючи "золоте" правило балансу, можна виявити таку саму суперечність, як і в "золотому" правилі фінансування. Використання "золотого" правила балансу дає змогу уникнути проблем з ліквідністю, якщо списання активів у результаті господарської діяльності за обсягами і термінами збігається з погашенням залученого капіталу і якщо грошових надходжень достатньо для забезпечення розрахунків у процесі поточної операційної діяльності. У довгостроковому капіталі має також існувати можливість пролонгувати строки погашення існуючих кредитів і залучити новий капітал. Якщо ж такі можливості існують, то дотримання "золотого" правила балансу є необов'язковим.
2.3 Правило вертикальної структури капіталу
Правило вертикальної структури капіталу пов'язане з аналізом складу та структури джерел формування капіталу. Прив'язування до активів, тобто до напрямків використання фінансових ресурсів підприємства, у такому разі не здійснюється. Правило вертикальної структури вимагає додержання певного співвідношення між власним та позичковим капіталом підприємства.
Аналізуючи вертикальну структуру балансу, обчислюють два основні показники: коефіцієнт фінансової незалежності та коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт заборгованості).
Коефіцієнт фінансової незалежності, "автономії" Кавт визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу. Чим більше значення коефіцієнта, тим благополучніший фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх фінансових джерел). Якщо частка власних засобів у структурі джерел фінансування збільшується, то Кавт 1; якщо існує тенденція до фінансування за рахунок позик, то Кавт 0.
