Лизинговые операции коммерченских банков
правлінням НБУ №182 від 23.07.96р. сказано, що “ліцензія на прво придбання
за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг)
надається банку при умові наявності відповідного внутрішнього документу,
строку діяльності протягом двох років та наявності зареєстрованого та
фактично сплаченого статутного фонду у сумі не мешої 1 млн. ЕКЮ”[2].
2. Етапи здійснення лізингового процесу комерційними банками України.
З самого початку розгляду етапів здіснення лізингового процесу
комерційними банками України треба відмітити, що на практиці українські
банки частіше виступають засновниками власних лізингових компаній-
Фінансово-лізинговий Дім банку «Україна», Укрексімлізинг, Аваль-лізинг та
ін. Окремі банки реалізують лізингові проекти як кредитори, рідше як
лізингодавці.
Треба відмітити, що проведення лізингових операцій банками (при
використанні безпосередньої форми участі банку у лізингових операціях) у
своїй структурі відрізняється від проведення таких операцій лізинговими
компаніями тим, що при цьому особа лізингодавця і банку “злита в одну” (за
виключенням випадків особливо складних угод, коли у їх фінансуванні
приймають участь декілька банків), отже, є відсутніми відносини кредиту
лізингодавця та фінансуючої банківської установи, та відповідними
випливаючими з цього особливостями сплати лізингових платежів (величина
плати за використані кредитні ресурси відсутня, є тільки комісійні
виплати).
Трохи нище ми дамо і загальну схему проведення лізингових операцій.
Далі ж ми більш детально розглянемо етапи процесу підготовки і реалізації
лізингових положень, що їх проходять суб’єкти лізингу, серед яких
лізингодавцем виступає банк.
Ці етапи такі:
- підготовка та обгрунтування лізингової угоди;
- юридичне оформлення лізингової угоди;
- моніторинг виконання лізингової угоди.
На першому етапі здійснюється необхідна підготовча робота для
укладання юридичних договорів. Це важливий етап, який вимагає детального
вивчення всіх умов і особливостей кожної угоди. Лізингові операції, що
здійснюються на даному етапі, оформляються у таких документах:
- заявка про надання лізингових послуг, яку отримує банк-
лізингодавець від майбутнього лізингоодержувача[3];
- висновки про платоспроможність лізингоодержувача та ефективність
лізингової угоди;
- замовлення-наряд, що подається постачальникові банком-
лізингодавцем[4].
Процес закріплення лізингової угоди здійснюється на другому
етапі. При цьому лізингові процедури оформляються у таких документах:
- лізинговий договір банку з підприємством (чітко регламентованої
форми такого договору, звісно, нема, але у додатку №3 наведений
приблизний зразок такого договору);
- договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг;
- акт прийняття об’єкта лізингу у експлуатацію[5];
- договір про технічне обслуговування переданого в лізинг майна;
- договір про страхування об’єкту лізингу.
На третьому етапі здійснюється експлуатація об’єкта лізингу.
Лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, утримання його у
робочому стані, здійснює лізингові платежі. На даному етапі лізингові
операції відображаються у бухгалтерському обліку та звітності, а після
закінчення строку лізингу оформляються відносини щодо подальшого
використання майна.
Отже, для здійснення лізингових операцій банк-лізингодавець проводить
попередню організаційну роботу з вивчення лізингового ринку, його основних
тенденцій, виявлення попиту на певні види устаткування, проведення
рекламної кампанії про свою діяльність.
Ініціатива в укладанні лізингової угоди надходить, як правило, від
лізингоодержувача. Разом з тим лізингоодержувач може звернутися до
лізингодавця з проханням підібрати постачальника майна, хоча останнє слово
залишається за лізингоодержувачем. Подальші відносини між сторонами
базуються на основі заявки від лізингоодержувача на купівлю майна і
передачу його у тимчасове користування. Заявка повинна містити назву
підприємства, технічні характеристики, кількість одиниць обладнання, його
економічні параметри, назву підприємства-виробника (постачальника) об’єкта
лізингу, пропозиції по сплаті та ін. Одночасно із заявою потенційний
лізингоодержувач надає банку-лізингодавцю копію свого статуту та всю
необхідну інформацію про свій економічний стан та перспективи його
розвитку. В свою чергу лізингодавець здійснює перевірку платоспроможності
свого ймовірного клієнта та аналіз лізингового проекту з точки зору
можливості повторної здачі майна у лізинг чи його продажу у випадку
дострокового розірвання угоди.
При оцінці платоспроможності лізингоодержувача банк може
користуватися загальною схемою, прийнятою для оцінки платоспроможності
своїх клієнтів; але його передусім цікавить здатність лізингоодержувача
виконувати свої зобов’язання на перспективний період, що ускладнює цей
аналіз, включаючи до нього крім коефіцієнтів покриття, ліквідності та
додаткових показників кредитоспроможності аналіз загальної економічної
стійкості підприємства, можливості технічного переозброння, оновлення
асортименту продукції і т.ін.
Далі у випадку прийняття позитивного рішення про укладання лізингової
угоди банк-лізингодавець заключає з постачальником договір купівлі-продажу
і направляє постачальникові замовлення-наряд на поставку об’єкта угоди. У
ньому повинна бути вказана назва, місце розташування та номер
розрахункового рахунку лізингодавця, опис обсягів робот, строків їх
виконання, вартість робіт, порядок їх здачі-прийняття та ін. Як правило,
паралельно відбувається і юридичне оформлення лізингової угоди.
Основним документом лізингової угоди є договір лізингу. Він
укладається між лізингодавцем та лізингоодержувачем про надання останньому
в тимчасове користування за плату для підприємницької діяльності об’єкта
лізингу. Цей договір має бути укладений у письмовій формі і містити дані
про:
- найменування сторін;
- об’єкт лізингу;
- строк, на який укладається договір;
- доставку і прийом в експплуатацію об’єкта лізингу;
- розмір та порядок сплати лізингових платежів;
- використання та утримання обладнання;
- умови повернення об’єкта лізингу;
- умови страхування об’єкта лізингу;
- права та обов’язки сторін;
- відповідальність сторін;
- порядок вирішення спірних питань;
- форс-мажорні обставини;
- різне та додатки.
Лізинговий договір вступає в силу тільки з дати підписання акту
прийому обладнання як об’єкта угоди в експлуатацію (додаток №4). Після
підписання акту прийняття обладнання в експлуатацію банк-лізингодавець
зобов’язується провести загальну оплату вартості поставки. У разі наявності
дефектів, що не підягають усуненню, лізингоодержувач має право відмовитися
від прийняття обладнання і повинен у письмовій формі сповістити про це
лізингодавця, що дасть можливість останньому вимагати заміни обладнання або
розірвати договір купівлі-продажу.
Після підписання акту на лізингоодержувачач переходять такі права та
обов’язки:
- лізингодавець звільняється від відповідальності перед
лізингоодержувачем за якість і придатність майна, за гарантійні
зобов’язання постачальника, за втрати, що виникають в результаті
використання майна;
- ризик випадкової втрати, псування, крадіжки майна тощо переходить
на лізингоодержувача;
- всі права лізингодавця по відношенню до постачальника, що дають
можливість прямо пред’являти претензії щодо якості майна, ремонту
і його гарантійного обслуговування, переходять до
лізингоодержувача.
Лізинговий договір має обов’язково містити розділ (чи підрозділ) про
страхування. Договір страхування лізингових операцій укладається за участю
трьох сторін: страхової компанії, власника (банку) та лізингоодержувача,
при цьому останній виступає як страхувальник (із відповідною сплатою
страхових внесків), а банк- як застрахований, або правонаступник.
Спеціальний розділ договору має бути присв’ячений лізинговим
платежам. У ньому вказується загальна сума лізингових платежів, порядок
сплати, строки, спосіб, санкції при затриманні платежів.
3. Методичні основи розрахунків лізингових платежів.
Відмітимо, що в залежності від форми платежу розрізняють: грошові,
