Загальна характеристика емоцій дітей дошкільного віку
p align="left">Тілесні зміни при емоціях, за Кенноном, мають важливе біологічне значення. Основне їх завдання - попереднє на лаштування організму до ситуації, коли від нього потрібна підвищена трата енергії.В зв'язку з цим більша група психологів схильна розглядати емоцію не як психічний стан, а як відповідь організму на ситуацію. Такий підхід ми бачимо вже у Ч. Дарвіна (1809-1882), який вважав, що більша половина емоційних реакцій пояснюється двома типами явищ: або тим, що вони корисні (гнів лякає ворога, а страх збирає додаткові запаси при втечі), або просто тим, що вони є рухами, що ще не зникли і залишились від попередньої стадії еволюції (рудиментами). Якщо від страху руки стають вологими, то це означає, що колись у наших мавпоподібних попередників така реакція при небезпеці полегшувала схоплювання гілок дерев. Ч. Дарвін показав, що зовнішні емоційні вираження у тварин еволюціонують так, як і будова їх тіла. В подальшому цю теорію розглядав Э. Клепаред, який писав: “Емоції виникають тільки тоді, коли по тій чи іній причині забруднена адаптація. Якщо людина може втекти, вона не відчує емоції страху”. Кожний спостерігав, що один і той самий проступок, скоєний в ситуації, коли про це хтось знає чи коли про це ніхто ніколи не дізнається, викликає різні переживання.
Окремо стоїть група теорій, які пояснюють природу емоцій через інтелектуальні чи, як ще їх називають, когнітивні фактори. Серед них слід відмітити теорію когнітивного дисонансу, запропоновану американським дослідником Л. Фестингером в 1957 році.
Початкове положення: дисонанс з заперечливим станом, що виникає в ситуації, коли людина має різні, суперечливі одна одному відомості, думки, знання про цей самий об'єкт. Коли про вашого кращого товариша хтось говорить погано, ви відчуваєте негативні емоції і хочете довести, що це не так.
Позитивні емоції людина відчуває, коли реальні результати діяльності співпадають з запланованими чи очікуваними. І якщо вашого товариша похвалять, то ви відчуваєте гордість за нього. Стан дисонансу суб'єктивно переживається, як дискомфорт, внутрішня незадоволеність, якої людина бажає позбутися. Для цього у кожної людини є два виходи: змінити свої очікування так, щоб вони відповідали реальності, чи спробувати отримати нову інформацію, яка б скасувала протиріччя і співпадала з попередніми очікуваннями. Тому, виникаючі емоційні стани розглядаються як основна причина відповідних дій і вчинків.
До подібного типу підходів може бути віднесена й інформаційна концепція емоцій психофізіолога П.В. Симонова. Згідно з його концепцією, емоційні стани людини визначається його (її) бажанням чи, як говорить П.В. Симонов, силою актуальної потреби, з одного боку, й оцінкою, яку вона дає імовірності задоволення, - з другої. Цю оцінку ймовірності людина вибирає на основі вродженого й раніше набутого нею досвіду. Причому емоція виникає тоді, коли є розходження між тим, що необхідно знати для задоволення бажання, і тим, що насправді відомо. Тобто ми постійно вільно чи невільно порівнюємо необхідну нам інформацію (про засоби, час, ресурси). Яка необхідна нам для задоволення бажання, з інформацією, яку ми маємо в даний момент. Наприклад, емоція страху розвивається при недостачі відданостей, необхідних для захисту. На цій основі була розроблена формула емоцій:
Е = -П (Іп - Іс),
Де Е - емоція (її сила і якість);
П - потреба (в формулі вона береться з від'ємним знаком);
Іп - інформація, яка потрібна для задоволення важливої потреби;
Іс - інформація існуюча, тобто відомості, які людина має в даний момент (те, що відомо).
Результати, які отримаємо з формули: якщо у людини нема потреби (П=0), то емоції вона не відчуває (Е=0); емоція не виникає втому випадку, коли людина, яка відчуває якесь бажання, має повну можливість для його реалізації. (Іп = Іі).
Якщо імовірність задоволення потреби велика, проявляються позитивні відчуття (Іі > Іп). Негативні емоції виникають, якщо людина негативно оцінює можливість задоволення потреби. (Іі < Іп).При цьому максимум негативних і позитивних емоцій при постійній силі потреби людини відчуває, коли Іп=0 чи Іі=0.
Таким чином, в середині нас ніби знаходиться манометр, показники якого залежать від того, яка інформація є про те, що необхідно для задоволення потреби, і про те, що ми маємо, і в залежності від їх співвідношення ми відчуваємо різні емоції.
1.3 Особливості розвитку емоційної сфери дітей дошкільного віку
Особливості емоційного розвитку у немовлячому віці.
Пізнання людини спрямоване на відображення об'єктивних властивостей і закономірностей дійсності. В результаті виникають образ, думка, знання.
По-іншому відображається дійсність в емоційно-вольових процесах. Своєрідність полягає у тому, що почуття відображають значення об'єктів для життя людини у формі переживання (приємного і неприємного, задоволення і незадоволення).
Вони пов'язані з потребами і виступають показником того, як відбувається їх задоволення.
Враховуючи значення об'єктів, людина регулює свою діяльність за допомогою волі уникає шкідливого та засвоює корисне.
Емоційно-вольові процеси іноді називають афективною сферою особистості.
Емоції - психічне відображення у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого сенсу явищ та ситуацій, зумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.
Емоції (лат. eтovere - хвилювати, збуджувати) - психічні стани і процеси, виражені у формі безпосереднього переживання ставлення людини до світу, до того, що вона почуває і робить.
Вищий продукт емоцій людини - стійкі почуття до предметів, що служать задоволенню й вищих потреб. Почуття носять предметний характер, оскільки пов'язані з яким-небудь конкретним об'єктом.
Період від двох до шести років називають віком афективності, який характеризують бурхливі, нестійкі емоції, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого.
Афективність (лат. affectus - пристрасть, хвилювання) - бурхливе реагування на ситуацію, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого, емоційна імпульсивність, що виявляється у неприродних інтонаціях, міміці, жестах, позах, мовних зворотах тощо. Дитину легко налякати, розсердити, зацікавити, викликати у неї задоволення, радість. Вона відкрита до сприйняття і впливу емоцій, які переживають інші діти й дорослі («емоційна заражуваність»).
Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ. Проведені спостереження показують, що перші емоції - негативні, вони викликані дією різних для новонародженого подразників: яскравого світла, дотиками одягу до ніжного тіла, гучних звуків. Низка дослідників розглядає момент народження як емоційний стрес: «Подивіться на новонародженого у перші хвилини його життя. Ця трагічна мaска на обличчі, заплющені напружені до максимуму» (Є.В. Субботський, Ф.Лабуайє). Негативні переживання переважають у перші тижні після народження дитини і пов'язані з фізіологічними причинами. Через крик, плач, рухові реакції емоції виконують захисну функцію, сигналізуючи про якесь неблагополуччя малюка: голод, хворобу, мокрі пелюшки, потребу спати тощо. (Н.Л. Фігурін, М.П. Денісова). Тепер від уважності й догляду дорослого залежить емоційне благополуччя дитини. Задоволення всіх органічних потреб дитини сприяє швидкому зростанню організму, збільшенню періоду активності порівняно зі сном. Під час активності малюк перебуває у постійному контакті з дорослим, який адресує йому свої посмішки, радість, ласкаві слова. Дорослий стає особливо значущим фактором оточення дитини, його поява у полі сприймання малюка викликає в останнього пожвавлення, увагу, а наприкінці першого місяця життя і першу посмішку. Реакції малюка, що свідчать про його позитивні емоції при контакті з близьким дорослим, до трьох місяців ускладнюються, охоплюють все тіло дитини (ручки, ніжки, обличчя). Систему таких емоційних реакцій Н.Л. Фігурін та М.П. Денисова назвали «комплексом пожвавлення».
Найсильніше і найважливіше джерело переживань дитини - її взаємини з іншими людьми. Якщо дорослі ласкаво ставляться до неї, визначають ЇЇ права, виявляють увагу, то у неї переважає бадьорий, життєрадісний настрій, вона переживає емоційне благополуччя - почуття впевненості, захищеності, яке сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню у неї позитивних якостей, доброзичливого ставлення до людей. Прояви ставлення до дитини викликають у неї відповідні почуття - радість, гордість, співчуття, страх, образу, гнів, заздрість та ін. Вона гостро переживає як ласку, похвалу, так і розчарування, несправедливість.
У сім'ях, де батьки не вважають за потрібне приділяти увагу емоційно позитивним контактам з дитиною, де дорослі реагують тільки на негативні переживання дитини, росте вередливий і плаксивий малюк.
Дитина не тільки реагує на виражені стосовно неї особисто емоції дорослого, але й заражається його емоційним станом, чутливо реагує на нього. У роздратованої мами малюк плаче, у засмученої й виснаженої - малюк тривожний, страждає безсонням, у нього знижена зацікавленість оточуючим. Як дослідила М.І. Лісі , у малюка формується певне ставлення до оточуючого під впливом дорослого. Якщо дорослий надмірно охороняє дитину від зовнішнього світу, намагається викликати у дитини страх перед всім новим, невідомим, то це значно знижує пізнавальну активність малюка, замість зацікавлення оточуючим у неї виникає страх і недовіра, прагнення уникнути, заховатися. Страх малюка перед сторонніми людьми виникає після 8 місяців, який при чуйному ставленні до малюка проходить приблизно в 1,5-2 роки.
