Теорії особистост
Теорії особистост
ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ
1. ЗАГАЛЬНЕ УЯВЛЕННЯ ПРО ОСОБИСТІСТЬ
У сучасній психології виділяють цілу низку підходів до вивчення особистості. Кожен підхід має свою теорію, свої уявлення про властивості і структуру особистості, свої методи їхнього виміру. От чому можна запропонувати лише наступне схематичне визначення: особистість - це багатомірна і багаторівнева система психологічних характеристик, що забезпечують індивідуальну своєрідність, тимчасову і ситуативну стійкість поведінки людини.
Теорія особистості - це сукупність гіпотез чи припущень про природу і механізми розвитку особистості. Теорія особистості намагається на тільки пояснити, але і передбачати поведінку людини.
Розглянемо основні підходи до вивчення особистості більш докладно.
2. ПСИХОДИНАМІЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ З.ФРЕЙДА
Теорія З.Фрейда являє собою приклад психодинамічного підходу до вивчення особистості. При такому підході вважається, що неусвідомлювані психологічні конфлікти контролюють поведінку людини. Фрейд вірив у те, що дійсно значимі аспекти поведінки людини оформляються і направляються імпульсами і мотивами, що цілком знаходяться поза сферою свідомості. Ці впливи не тільки не усвідомлюються, але, більш того, якщо вони починають усвідомлюватися чи відкрито виражатися в поведінці, це зустрічає сильний внутрішній опір індивідуума.
З.Фрейд виділяв в особистості три структурних компоненти: „Воно”, „Я” і „Над-Я”.
„Воно” функціонує цілком у несвідомому і тісно зв'язане з інстинктивними біологічними потребами (їжа, сон, дефекація, копуляція), що наповняють нашу поведінку енергією. Відповідно до Фрейда, „Воно” - щось темне, біологічне, хаотичне, що не знає законів, не підкоряється правилам. „Воно” зберігає своє центральне значення для людини протягом усього її життя і підкоряється принципу задоволення, який являє собою негайну розрядку психічної енергії, виробленої біологічно обумовленими спонуканнями (особливо сексуальними й агресивними). Останні, коли вони стримуються і не знаходять розрядки, створюють напругу в особистісному функціонуванні. Оскільки „Воно” не відає страху чи тривоги, то не прибігає до обережностей у вираженні своєї мети - цей факт може, як думав Фрейд, становити небезпеку для індивідуума і для суспільства.
Фрейд розглядав „Воно” як посередника між соматичними і психічними процесами в організмі. „Воно” виконує роль резервуара для всіх примітивних інстинктивних спонукань і черпає свою енергію прямо з тілесних процесів.
„Я” - це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. „Я” прагне виразити і задовольнити бажання „Воно” відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. „Я” одержує свою структуру і функцію від „Воно”, еволюціонує з нього і запозичає частину енергії „Воно” для своїх потреб, щоб відповідати вимогам соціальної реальності. Таким чином, „Я” допомагає забезпечувати безпеку і самозбереження організму. У боротьбі за виживання як проти зовнішнього соціального світу, так і інстинктивних потреб „Воно”, „Я” повинне постійно здійснювати диференціацію між подіями в психічному плані і реальними подіями у зовнішньому світі. Наприклад, голодна людина в пошуках їжі повинна розрізняти образ їжі, даний в уявленні, і образ їжі в реальності, якщо їй хочеться зняти напругу.
На відміну від „Воно”, природа якого виражається в пошуку задоволення, „Я” підкоряється принципу реальності. Принцип реальності дає можливість індивідууму гальмувати, переадресовувати чи поступово давати вихід грубої енергії „Воно” у рамках соціальних обмежень і совісті індивідуума. Наприклад, вираження сексуальної потреби відкладається доти, поки не з'явиться придатний об'єкт і обставини. Принцип реальності вносить у нашу поведінку міру розумності. Таким чином, „Я” є "виконавчим органом" особистості й сферою протікання інтелектуальних процесів і рішення проблем.
„Над-Я” - останній компонент особистості, що представляє інтерналізовану версію суспільних норм і стандартів поведінки. З погляду Фрейда, організм людини не народжується із „Над-Я”. Скоріше діти повинні знаходити його, завдяки взаємодії з батьками, вчителями і т.ін. Будучи морально-етичною силою особистості, „Над-Я” є наслідком тривалої залежності дитини від батьків. Формально воно з'являється тоді, коли дитина починає розрізняти "правильно" і "неправильно"; довідається, що добре і що погано, морально чи аморально (приблизно у віці від 3 до 5 років). Спочатку „Над-Я” відбиває тільки батьківські сподівання щодо того, що являє собою гарна і погана поведінка. Кожен вчинок дитина вчиться приводити у відповідність з цими обмеженнями, щоб уникнути конфлікту і покарання. Однак, у міру того, як соціальний світ дитини починає розширюватися (завдяки школі, релігії і групам однолітків), сфера „Над-Я” збільшується до меж тієї поведінки, що вважають прийнятною ці нові групи.
Фрейд розділив „Над-Я” на дві підсистеми: совість і его-ідеал. Совість здобувається за допомогою батьківських покарань. Вона зв'язана з такими вчинками, які батьки називають "неслухняною поведінкою". Совість включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини, коли вона не зробила того, що повинна була зробити. Заохочувальний аспект „Над-Я” - це его-ідеал. Він формується з того, що батьки схвалюють чи високо цінують; він веде людину до встановлення для себе високих стандартів. І, якщо ціль досягнута, це викликає почуття самоповаги і гордості. Наприклад, .дитина, яку заохочують за успіхи в школі, буде завжди пишатися своїми академічними досягненнями.
„Над-Я” вважається цілком сформованим, коли батьківський контроль заміняється самоконтролем. Однак цей принцип самоконтролю не служить цілям принципу реальності. „Над-Я”, намагаючись цілком загальмувати будь-які суспільно засуджувані імпульси з боку „Воно”, намагається направляти людину до абсолютної досконалості в думках, словах і вчинках. Коротше кажучи, намагається переконати „Я” в перевазі ідеалістичних цілей над реалістичними.
Фрейд стверджував, що будь-яка активність людини (мислення, сприйняття, пам'ять і уява) визначається інстинктами. Вплив останніх на поведінку може бути як прямим, так і непрямим, замаскованим. Хоча кількість інстинктів може бути необмеженою, Фрейд визнавав існування двох основних груп: інстинктів життя і смерті. Перша група (під загальною назвою Ерос) містить у собі всі сили, що забезпечують підтримку життєво важливих процесів і розмноження виду. Визнаючи велике значення інстинктів життя у фізичній організації індивідуумів, найбільш істотними для розвитку особистості Фрейд вважав сексуальні інстинкти. Енергія сексуальних інстинктів одержала назву лібідо. Лібідо - це певна кількість психічної енергії, що знаходить розрядку винятково в сексуальній поведінці.
Друга група - інстинкти смерті (під загальною назвою Танатос) - лежить в основі всіх проявів жорстокості, агресії, самогубств і убивств. На відміну від енергії лібідо, як енергії інстинктів життя, енергія інстинктів смерті не одержала особливого найменування. Однак Фрейд вважав їх біологічно обумовленими і не менш важливими в регуляції людської поведінки, ніж інстинкти життя.
З.Фрейд вважав, що розвиток особистості проходить через чотири наступні стадії: оральну, анальну, фалічну і генітальну. У загальну схему розвитку Фрейд включив і латентний період, що приходиться в нормі на проміжок між 6-7-м роками життя дитини і початком полової зрілості. Найменування стадій засновані на назвах областей тіла, стимуляція яких приводить до розрядки енергії лібідо.
Оральна стадія триває від народження приблизно до 18-місячного віку. На цій стадії головним джерелом задоволення є смоктання, кусання і ковтання. Ці дії (зв'язані з годівлею грудьми) знижують напругу в дитини.
У концепції розвитку Фрейда задоволення і сексуальність тісно переплітаються. У цьому контексті сексуальність розуміється як стан збудження, що супроводжує процес насичення в дитини. Відповідно, першими об'єктами - джерелами задоволення стають для нього материнські груди чи ріжок, а першою ділянкою тіла, де локалізована насолода, яка викликана зменшенням напруги, є рот. Смоктання і ковтання виступають як прототипи кожного акта сексуального задоволення в майбутньому. Головна задача, що стоїть перед дитиною протягом цього періоду, полягає в закладці основних установок залежності, незалежності, довіри й опори у відношенні інших людей.
Анальна стадія починається у віці близько 18 місяців і продовжується до третього року життя. На цій стадії розвитку головним джерелом задоволення є процес дефекації.
Хоча контроль над кишечником і сечовим міхуром є в основному наслідком нервово-м'язової зрілості, Фрейд був переконаний в тому, що спосіб, яким батьки привчають дитину до туалету, впливає на його подальший особистісний розвиток. Із самого початку приучення до туалету дитина повинна учитися розмежовувати вимоги „Воно” (задоволення від негайної дефекації) і соціальні обмеження, що виходять від батьків (самостійний контроль над екскреторними потребами). Фрейд стверджував, що всі майбутні форми самоконтролю і саморегуляції беруть початок в анальній стадії.
Фалічна стадія починається у віці біля трьох років і продовжується приблизно до шести років. У цей період інтереси дитини, обумовлені лібідо, зміщуються в область геніталій. Це виявляється в дослідженні своїх статевих органів, мастурбації, зацікавленості статевими відносинами. Хоча уявлення дітей про дорослу сексуальність невиразні, помилкові і дуже неточно сформульовані, Фрейд думав, що більшість дітей розуміють суть сексуальних відносин більш ясно, ніж припускають батьки.
Домінуючий конфлікт на фалічній стадії полягає в тому, що Фрейд назвав едіповим комплексом (аналогічний конфлікт у дівчаток одержав назву комплексу Електри).
