Темперамент і особистість
p align="left">У процесі життя людина вступає в відносини з миром 1) за допомогою оволодіння речами й асиміляції й 2) за допомогою відносин з людьми (і самим собою). Першої я називаю процесом асиміляції; друге - процесом соціалізації. Обидві форми відносно "відкриті", а не інстинктивно задані, як у тварини. Людина може опановувати речі, одержуючи або беручи їх із зовнішніх джерел або роблячи їх за допомогою самих зусиль. Але він повинен опановувати їх і якимсь образом асимілювати, щоб задовольнити свої потреби. До того ж людина не може жити одна, без зв'язку з іншими людьми. Вона повинна поєднуватися з іншими для захисту, для праці, для сексуального задоволення, для гри, для виховання потомства, для передачі знань і матеріальної власності. Але, крім того, вона по необхідності пов'язана з іншими, як один з них, як частина якоїсь групи. Повна відособленість нестерпна й несумісна з нормальним психічним станом.
І знову ж людина може вступати у відносини з іншими людьми по-різному: він може любити або ненавидіти, він може суперничати або співробітничати; він може побудувати соціальну систему, засновану на рівності або авторитеті, на волі або насильстві, але вона повинна так чи інакше вступати у відносини, і форма цих відносин залежить від його характеру.
Орієнтації, за допомогою яких індивід вступає у відносини з миром, визначають суть його характеру; характер можна визначити, як (відносно перманентну) форму, що служить провідником людської енергії в процесі асиміляції й соціалізації. Це проведення психічної енергії виконує дуже важливу біологічну функцію.
Оскільки дії людини не обумовлені вродженими інстинктами, життя була б у небезпеці, якщо б людині доводилося обмірковувати кожна дія, кожний крок. Але багато дій повинні відбуватися набагато швидше, ніж дозволяє процес свідомого обмірковування.
Більше того, якби все поводження будувалося на обміркованих рішеннях, у вчинках було б набагато більше протиріч, чим припустимо при належному функціонуванні.
Відповідно до біхевіоризму, людина навчається реагувати напівавтоматично, розвиваючи навички дії й мислення, які можна розуміти аналогічно умовним рефлексам.
Хоча ця точки зору у відомій мері вірна, вона не враховує, що більшість характерних для людини й стійких до змін глибинних навичок і думок обумовлені складом характеру; через них виражена особлива форма, що є провідником енергії при даному складі характеру.
Систему характеру в людини можна вважати заступником системи інстинктів у тварини. Раз енергія проводиться певним способом, у вчинку безпосередньо виражається характер. Якийсь характер може бути небажаний з етичної точки зору, але він, принаймні, дозволяє людині діяти цілком послідовно й звільнятися від імені прийняття щораз нових і обміркованих рішень. Людина може влаштувати своє життя згідно тому характеру й у такий спосіб досягти певного рівня відповідності між внутрішньою й зовнішньою ситуаціями.
Більше того, характер виконує також функцію юра ідей і цінностей. Тому що більшості людей здається, що ідеї незалежні від їхніх емоцій і бажань і є результатом логічної дедукції, їм представляється, що їхню життєву позицію підтверджують їхньої оцінки, у той час як насправді останні є таким же результатом їхнього характеру, як і їхні вчинки.
Таке підтвердження у свою чергу сприяє потеплінню сформованого складу характеру, тому що дозволить йому здаватися правильним і розсудливим. Це не єдина функція характеру - дозволяти індивідові діяти послідовно й "розумно"; характер також дає основу для пристосування індивіда суспільству.
Характер дитини - це зліпок з характеру батьків, він розвивається у відповідь на їхній характер. Батьки і їхні методи виховання дитини у свою чергу залежні від соціальної структури їхньої культури.
Звичайна родина - це "психічний посередник" суспільства, і, пристосовуючись до своєї родини, дитина знаходить характер, що робить його пристосованим до завдань, що стоять йому в соціальному житті. Він знаходить такий фактор, який змушує його хотіти робити те, що він повинен робити, і суть цього характеру та ж, що й у більшості членів даного соціального класу або культури.
Той факт, що більшість членів якогось класу або культури мають подібність значимих елементів характеру, і що можна говорити про соціальний характер. Але від соціального характеру ми повинні відрізнити індивідуальний характер, завдяки якому усередині однієї й тієї ж культури одна особистість відрізняється від іншої.
Ці відмінності почасти обумовлені особливостями особистостей батьків, а також психічними й матеріальними особливостями, властивими соціальному середовищу, у якій росте дитина. Але вони також обумовлені особливостями конституції кожного індивіда, зокрема, особливостями темпераменту.
Формування індивідуального характеру визначається зіткненням екзистенціальних переживань, індивідуальних переживань і тих, що обумовлено культурою, з темпераментом і фізичною конституцією індивіда. Для двох людей середовище ніколи не буває однієї й тієї ж, тому що особливості конституції змушують їх більш-менш по-різному сприймати ту саму середовище.
Лише навички дії й мислення, що розвилися в результаті пристосування індивіда до культурних моделей і не вкорінені в характері особистості, легко змінюються під впливом нових соціальних моделей. Якщо ж поводження людини корениться в його характері, воно знаряджено стійкою енергією й змінюється тільки в тому випадку, якщо в характері відбуваються функціональні зміни.
Висновок
Люди народжуються з різними особливостями функціювання головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім'ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, та їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови для життя та виховання особистості. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру.
Характер та здібності людини формуються в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування.
Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру та здібностей, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.
Темперамент здійснює значний вплив на характер людини, формування її здібності протягом психічного розвитку. Дослідження показало, що різні види темпераменту, обумовлючи різні характери індивіда, здійснюють різний вплив на формування здібностей людини. В даному дослідженні виявлено покращення результатів формування таких здібностей як креативність у осіб вікового діапазону від 18 до 33 років, які є за темпераментом меланхоліками та холериками. В першу чергу, це повязано з необхідністю даних типів темпераменту звикання до нових умов діяльності та форм поведінки. Такі зразки поведінки людина, становлячись все більш зрілою, набуває все більше і більше. Відповідно до цього у індивіда з'являються додаткові ресурси для вдоскоанлення інших своїх якостей (в нашому дослідженні - креативності).
На думку Г. Айзенка, стійкі особистісні риси людини розподіляються по двох основних параметрах: інтроверсія-екстраверсія (спрямованість на свій внутрішній світ або спрямованість назовні) і стабільність-нестабільність (рівень нейротизму).
Типові екстраверти орієнтовані на світ зовнішніх об'єктів, через що особистісна значущість явищ суб'єктивного світу у них часто є приниженою. Для екстравертів характерними є імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, товариськість, соціальна адаптованість. Звичайно вони рухливі, відкриті в емоційних проявах люди з хорошими організаторськими здібностями. Екстраверти, як правило, орієнтуються на зовнішню оцінку, і тому можуть добре складати іспити. Вони прагнуть до нових вражень, поступливі, добре справляються з роботою, що вимагає швидкого прийняття рішень.
Гіппократ виділив чотири темпераменти: холеричний, сангвінічний, меланхолійний і флегматичний. Сангвінічний і холеричний темпераменти - це види реакцій, що характеризуються легкою збудливістю й швидкою зміною інтересу; інтереси слабкі в першого й сильні в другого.
Флегматичний і меланхолійний темпераменти, навпроти, характеризуються стійкою, але низькою збудливістю інтересу; у флегматиків інтереси слабкі, а в меланхоліків сильні.
На думку Гіппократа, ці різні види реакцій були пов'язані з різними соматичними джерелами. (Цікаво відзначити, що у звичайному вживанні згадуються тільки негативні сторони цих темпераментів.
Холеричний нині означає легко гніваються; меланхолійний - подавлений; сангвінічний - супероптимістичний; флегматичний - занадто повільний) Ці категорії темпераментів уживалися більшістю вчених, що вивчають темперамент, аж до часу Вундта. Найбільш сучасні концепції типів темпераментів - це концепції Юнга, Кречмера й Шелдона.
Використана література1. Бодалев А.А. Психология о личности. - М., 19982. Трошихін В.О., Віленський Ю.Г. Що ми знаємо про себе? - К., 19953. Углов Ф.Г. В плену иллюзий. - М., 19854. Чудновский В.Э. Воспитание способностей и формирование личности. - М., 19865. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. - М., 2002
