Сучасна психологія
p align="left">Як додатковий метод у психологічному дослідженні використовують тести.Тест -- це проба, іспит, один із способів психологічної діагностики рівня розвитку психічних процесів і властивостей людини. Психологічні тести становлять собою певну систему завдань, надійність яких випробовується на певних вікових, професійних, соціальних групах і оцінюється та стандартизується за допомогою спеціального математичного (кореляційного, факторного та ін.) аналізу.
Розрізняють тести для вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розумового розвитку особистості й тести успішності. За їх допомогою можна з'ясувати рівень розвитку окремих психічних процесів, рівні засвоєння знань, загального розумового розвитку особистості. Тести як стандартизовані методи дають можливість порівнювати рівні розвитку та успішності піддослідних з вимогами шкільних програм і професіограм різних спеціальностей.
З метою уникнення помилок при використанні тестів як методу психологічного дослідження їх зміст повинен відповідати досліджуваному явищу (розумовій діяльності, увазі, пам'яті, уяві тощо) і не потребувати для виконання спеціальних знань. Зміст тесту та інструкція до його виконання мають бути максимально чіткими та зрозумілими. Результати тестового дослідження не можна оцінювати як абсолютні показники розумових можливостей особистості. Вони є лише показниками рівня розвитку певних якостей на момент дослідження за конкретних умов життя, навчання та виховання особистості.
У психології, зокрема в педагогічній практиці, широко застосовують метод опитування, коли потрібно з'ясувати рівень розуміння піддослідним якихось завдань, життєвих ситуацій, уживаних у навчанні та практичній діяльності понять (природознавчих, технічних, соціальних) або коли потрібна інформація про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінки особистості. До найпоширеніших різновидів опитування як методу психологічного дослідження належать бесіда, інтерв'ю, анкетне та соціометричне дослідження.
Бесіда -- це цілеспрямована розмова з піддослідним з метою з'ясування уявлення або розуміння ним явищ природи та суспільства, наукових питань, взаємозалежностей, причин та наслідків, переконань, ідеалів, ідейної спрямованості. Поставлені запитання мають бути чіткими й зрозумілими, спрямованими на психологічні явища. У бесіді потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення, мотивації, тобто відповідей на запитання не лише "що це таке?", а й "чому?", "як?".
Одним з варіантів бесіди є інтерв'ю, яке використовують у психологічних та соціологічних дослідженнях. В інтерв'ю виявляються думки, погляди, факти з життя респондента, тобто піддослідного, його ставлення до політичних подій, ситуацій, соціальних явищ тощо.
Інтерв'ю може бути нестандартизованим і стандартизованим. У не-стандартизованому інтерв'ю запитання до респондента формулюються не до кінця і можуть змінюватись у процесі дослідження, а у стандартизованому вигляді вони становлять собою певну систему і формулюються чітко.
Анкетне дослідження -- один із способів психологічного опитування. За допомогою анкетування досліджуються літературні, мистецькі, спортивні, професійні інтереси та уподобання, мотиви, ставлення до вибору дій, вчинків, різновидів праці, до тих чи інших переживань, їх оцінювання. На поставлені в анкеті запитання анкетовані дають відповіді в письмовій формі. Причому запитання ставляться так, що відповіді на них будуть описовими або альтернативними: "так", "ні", "не знаю", "важко відповісти", а бо так, що в них наперед дається кілька варіантів відповіді, серед яких піддослідному пропонується підкреслити один, що відповідає його особистим поглядам та інтересам. В анкеті ставляться запитання і констатуючого, і мотиваційного характеру, як у бесіді та інтерв'ю. Анкета може бути іменною, коли піддослідний зазначає своє прізвище та ім'я, наводить певні відомості про себе, та анонімною, при використанні якої отримують більш правдиві відповіді.
За допомогою анкетного дослідження можна зібрати великий обсяг матеріалу, що дає підстави вважати одержані відповіді достатньо ймовірними. Недоліками цього методу є суб'єктивізм, випадковість відповідей, складність перевірки їх правильності та щирості.
Соціометричне дослідження, або метод вибору, застосовують для з'ясування взаємин у колективі, оцінних ставлень піддослідних до інших, віддавання переваги одним членам колективу чи групи перед іншими при виборі керівника, приятеля. Підставою для оцінного ставлення та вибору є почуття симпатії або антипатії до інших. У психології соціометричну методику застосовують з метою вивчення групової диференціації, коли членам групи пропонують відповісти на запитання типу: "З ким ти хотів би приятелювати?", "Кого ти обрав би керівником групи?". Вибір може бути взаємно позитивним, взаємно негативним або позитивним (чи негативним) з боку члена групи та негативним (позитивним) з боку того, кого він обрав би.
Кількість позитивних і негативних виборів фіксується на матриці, після чого розраховують їх відсоток. За допомогою соціометричного дослідження можна виявити реальне місце особистості в колективі за її діловими якостями, популярністю, міжособистісними стосунками.
Метод аналізу продуктів діяльності грунтується на тому, що в результатах роботи людини виявляються її знання, вміння та навички, здібності, уважність і спостережливість, риси характеру. Отже, продукти діяльності дають можливість побачити в них найрізноманітніші психічні якості та властивості особистості, рівень їх розвитку.
Продуктами діяльності учнів є їхні письмові роботи, вироби, малюнки, моделі, фотографії та ін. Порівнюючи роботи, які учень виконує в різний час, на різних етапах навчання, можна виявити рівень його розвитку, досконалість умінь та навичок, акуратність, майстерність, кмітливість, наполегливість тощо. Саме це має стати предметом аналізу продуктів діяльності, а не, наприклад, вартість виготовленого продукту.
Продукти діяльності учня можна аналізувати також у процесі їх створення. Спостерігаючи цей процес, можна виявити не тільки його якість, а й динаміку, темп роботи, вправність у дії, ставлення до завдання. Дані спостереження допомагають глибше та всебічно пізнати розумові, емоційні, вольові й характерологічні якості та властивості особистості.
Метод узагальнення незалежних характеристик -- це об'єднання та узагальнення даних багатьох спостережень, виконаних незалежно одне від одного в різний час, за різних умов та у різних видах діяльності.
Одержані незалежні характеристики -- розумові дані особистості, її моральну вихованість, дисциплінованість, спрямованість інтересів і здібностей, рівень культури, темп розвитку тих чи інших якостей -- узагальнюють у певну систему під певним кутом зору.
Використовуючи цей метод, учитель повинен мати власну думку про учня. Дані інших вчителів про успішність учнів, їх дисциплінованість, нахили та здібності, активність потрібно використовувати не механічно, а вдумливо, перевіряючи вірогідність. Такі характеристики уможливлюють всебічне вивчення особистості, складання об'єктивної характеристики про неї й визначення шляхів її подальшого розвитку у процесі навчально-виховної роботи.
За допомогою методу самооцінки виявляють рівень здатності особистості оцінювати себе загалом або свої окремі морально-психологічні якості -- психічні процеси, стани та властивості, наприклад уважність, спостережливість, пам'ятливість, кмітливість, правдивість, чесність, принциповість, дисциплінованість, акуратність, культурність, ввічливість, працьовитість, мужність, успішність у навчанні, роботі та ін.
Дані самооцінки є важливими показниками рівня розвитку свідомості особистості, її вміння критично ставитися до своїх вчинків, усвідомлення свого місця в колективі. Існує кілька способів самооцінки. В одних випадках піддослідний оцінює себе або власні якості за п'яти- чи трибальною шкалою, в інших йому пропонується порівняти себе з кожним членом свого колективу, групи, класу (парне оцінювання) й оцінити себе, вибравши один з варіантів відповіді:
1) "я кращий від нього";
2)"я такий самий";
3) "я гірший від нього".
За допомогою методу самооцінки можна визначити такі характерологічні особливості особистості, як рівень домагань, скромність або хвалькуватість, рівень розуміння власних індивідуальних особливостей. Це виявляється в тому, що одні оцінюють себе об'єктивно, а інші -- переоцінюють або недооцінюють.
Дані про рівень розвитку самооцінки учня чи дорослого можуть використовуватись у виховних цілях.
Важливі думки про методи психологічного вивчення особистості висловив К. Ушинський. Він вважав, що будь-яка людина, яка вміє заглядати всередину себе, вже є готовим курсом психології; важко знайти хоч якусь книгу, де не було б психологічного факту або погляду на психічне явище; уся історія записує тільки історію душі людської, майже забуваючи історію тіла людини; кожний життєпис, кожна повість, кожен роман чи вірш є безліччю психологічних фактів і спостережень; немає такого навіть найгіршого педагогічного курсу, де не було б цілої системи психологічних думок; якою ж широкою нивою для психологічних спостережень є педагогічна практика!
Кількісний та якісний аналізи дослідження психічних явищ
За допомогою кількісного та якісного аналізів так само можна вивчати особистість. Кількісний, або варіаційно-статистичний, аналіз полягає в обчисленні коефіцієнтів правильного розв'язання завдань, частоти повторення спостережуваного психічного явища. Для порівняння результатів досліджень з різною кількістю завдань або різним кількісним складом групи користуються не абсолютними, а відносними, здебільшого відсотковими показниками. При кількісному аналізі результатів дослідження найчастіше використовують середнє арифметичне з усіх досліджень того чи іншого психічного процесу чи індивідуально-психологічної особливості. Для того щоб зробити висновки про вірогідність середнього арифметичного, обчислюють коефіцієнт відхилень від нього окремих показників. Що менше відхилення показників окремих досліджень від середнього арифметичного, то показовішим воно є для дослідженої психологічної особливості особистості.
Якісний аналіз виконують на основі кількісного аналізу, але не зводяться тільки до нього. В якісному аналізі з'ясовують причини високих чи низьких показників, залежність їх від вікових та індивідуальних особливостей особистості, умов життя та навчання, стосунків у колективі, ставлення до діяльності та ін.
Висновок
Кількісний та якісний аналізи даних дослідження дають підстави для одержання психолого-педагогічної характеристики особистості та висновків про виховні заходи.
Педагогіка в центрі уваги ставить шляхи формування особистості в її цілісності. Об'єктом педагогіка як науки є навчально-виховний процес у всій його багатогранності і різноманітності, стрижнем якого є відношення “вихователь-вихованець”.
Предметом педагогіки є закони конкретно історичного процесу виховання, а також особливості організації виховної діяльності підростаючого покоління.
Педагогіку називають наукою про виховання. Її основною функцією є виховання.
2. Основні категорії педагогіки.
Основними категоріями педагогіки є: освіта, виховання, навчання, знання, уміння, навички, відношення, кругозір, поведінка, викладання, вивчення.
3. Завдання.Основним завданням педагогіки як науки є пізнання законів виховання, навчання і освіти людей у процесі формування та розвитку особистості, і на їх основі створення шляхів та засобів упровадження теоретичних засад у навчально-виховний процес.4. Зв'язок з іншими наками.
Педагогіка, або загальна педагогіка. складається із: загальних основ педагогіки, дидактики, теорії виховання, теорії управління освітою, історії педагогіки, народної та етнопедагогіки.
Народна педагогіка - сукупність ідей, прислів'їв, приказок, казок, в яких відображається ставлення народу до сутності та характеру виховання.
Етнопедагогіка - вивчає народні та національні особливості виховання.
Педагогіка тісно пов'язана з філософією, яка є фундаментом педагогіки. Особливе значення має філософія виховання ідей різноманітних філософських систем. Окрім того, філософія допомагає педагогіці визначити зміст і мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей розуміння і буття людини. Філософія відіграє роль історіологічної основи педагогіки.
Література
1. Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. -- М.: Изд-во МГУ, 1990. -- 240 с.
2. Акофф Р. Л., Эмери Ф. О целеустремленных системах. -- М.: Советское радио, 1974. -- 265 с.
3. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. -- М.: Наука, 1977. -- 380 с.
4. Ананьев Б. Г. Психология педагогической оценки // Избранные психологические труды: В 2-х т. -- Т. 1. -- М.: Педагогика, 1980. -- С. 128--267.
5. БурлачукЛ. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. -- Вип. 2. -- К., 1996. -- С 90--93.
6. Бурменская Г. В. Современная американская психология развития. -- М.: МГУ, 1986.-- 127 с.
7. Вендров Е. Е. Психологические основы управления. -- М.: Экономика, 1969. --159 с.
8. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. -- М.: Дело, 1991. -- 312 с.
9. Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. -- М.: МГУ, 1990. -- 288 с.
10. Дюков В. М. Рефлексивно-психологические особенности проектирования профессионального бизнес-образования. Автореферат дис. канд. психолог, наук. -- Бийск, 1995. -- 24 с.
11. Евенко Л. И. Кризис американского управления в поисках выхода (Вступительная статья)// Питере Т., Уотерман Р. В поисках эффективного управления. -- М.: Прогресс, 1986. -- С. 5--27.
12. Журавлев А. Л., Рубахин В. Ф., Шорин В. Г. Индивидуальный стиль руководства производственным коллективом. -- М., 1976. -- 168 с.
13. Зазыкин В. Г., Чернышев А. П. Менеджер: психологические секреты профессии. -- М., 1992. -- 165 с.
14. Носов Н. А. Современные проблемы внутрифирменной подготовки кадров и виртуальный генезис управления человеческими ресурсами // Прикладная психология. -- 1997. -- ПВ. -- С. 19--27.
15. Обозов Н. Н. Межличностные отношения. -- Л.: ЛГУ, 1979. -- 150 с.
16. Уманский Л. И. Поэтапное развитие группы как коллектива // Коллектив и личность. -- М.: Наука, 1975. -- С. 77--87.
17. Уотермен Р. Фактор обновления. Как сохраняют конкурентоспособность лучшие компании: Пер. с англ. -- М.: Экономика, 1988. -- 368 с.
18. Удалов Ф. Е. В одной должности -- не более семи лет // Экономика и организация пром. пр-ва. -- 1983. -- №12.
