Быстрый поиск

Стереотипи та забобони

Стереотипи й забобони. Причини виникнення

Упередження можуть виникати з різних приводів: проти "північно-східних лібералів" або проти "арабських терористів" або "християнських фундаменталістів", проти низькорослих, проти товстих, проти домосідів. Звернемося до наочних прикладів:

В 1961 році афро-американці Чарлейн Хантер, у наш час радіокоментаторові на PBS, треба був дозвіл федеральної влади, що зобов'язала університет штату прийняти її на навчання. Через тиждень після її надходження адміністрація університету звернулася в суд для дозволу питання про те, чи може вона бути допущена в університетську їдальню (Menand, 1991).

Забобони відносно дівчат і жінок бувають завуальованими, але іноді їхня сила руйнівна. Звичайно, ніде в сучасному світі дитину жіночої статі не прирікають на вірну смерть, залишаючи їх на схилі гори, як це іноді практикувалося в Древній Греції. Однак у багатьох країнах, що розвиваються, дотепер смертність дівчинок вище смертності хлопчиків.

Коли чоловіки прагнуть виконувати ролі, що традиційно вважалися жіночими, вони також зіштовхуються з дискримінацією. Елізабет Тернер і Ентоні Преткенис (Elisabeth Turner & Anthony Pratkanis, 1994) розіслали ідентичні листи із запитами про вакансії від імені студентів коледжу дошкільного виховання в 56 дошкільних установ семи міст. На листи за підписом "Мери Джонсон" майже з половини центрів були отримані відповіді, що виражали зацікавленість надалі обговоренні пропозиції. На ті листи, де стояв підпис "Джонсон, Девід І", тільки один з десяти відповідей був підбадьорюючим.

Група студентів-гомосексуалістів з американського університету оголосила, що девізом одного весняного дня буде: "Якщо ти гей, надягни сьогодні блакитні джинси". Коли зазначений день наступив, багато студентів, до того "не вилазили із джинсів", прокинулися ранком із твердим наміром надягти шорти або слакси. Група геїв дійшла висновку: установки стосовно гомосексуалістів на даний момент такі, що багато хто скоріше відмовляться від свого звичного одягу, чим дозволять запідозрити себе в гомосексуальності (RCAgenda, 1979).

Забобони, стереотипи, дискримінація, расизм, сексизм -- ці терміни часто перетинаються. Перш ніж розбиратися, що ж таке забобони, давайте визначимося в термінах. Кожний з наведених термінів припускає негативну оцінку якої-небудь групи. Це й становить суть забобону -- невиправдано негативна установка стосовно групи і її окремих членів. Забобон - це відомий осуд; він вселяє нам упередження проти людини винятково на підставі його ідентифікації з якоюсь групою.

Забобон -- це установка, а установка, у свою чергу,-- це певне сполучення почуттів, переконань і схильності діяти так чи інакше. Людям із забобонами не подобаються ті, хто не схожий на них самих; вони поводяться в дискримінаційній манері, переконані в тім, що ті, інші, неосвічені й небезпечні й т.п.

Негативні оцінки, що відрізняють забобон, можуть виникати з емоційних асоціацій, з потреби виправдати поводження або з негативних переконань, називаних стереотипами. Додержуватися стереотипу - значить узагальнювати: англійці потайливі; американці товариські; професори - диваки. (Dion, 1987; Dion & Cota, 1991; Dion & Schuller, 1991). У подібних узагальненнях може втримуватися зерно правди: люди насправді різні.

Проблеми зі стереотипами виникають тоді, коли вони занадто узагальнені або явно невірні. Говорити, що більшість клієнтів служби благодійного соціального забезпечення становлять афро-американці, - значить узагальнювати, тому що це не так. Інша проблема виникає в тих випадках, коли люди приписують негативно оцінювані розходження властивостям раси, ігноруючи при цьому несприятливі соціальні впливи. Люди можуть відзначати, що расова приналежність корелює зі злочинністю, але не бачити, що в основі цього лежить такий руйнівний фактор, як бідність. Варто виключити вплив бідності (наприклад, зрівняти темношкірих і білих американців, що належать до середнього соціального класу), і, як правило, расові розходження зникають (Coontz, 1992; Schaller & O'Brien, 1992). Насильство порівнянне з туберкульозом, що трапляється частіше серед афро-американців, але сам по собі не має ніякого відношення до раси (Eron & others, 1997). Скоріше й злочинність і туберкульоз походять від бідності й асоціюються з ветхим житлом і поганим здоров'ям. Багаті чорношкірі не входять у групу ризику потенційних туберкульозників, а бідні білі входять.

Забобон -- це негативна установка; дискримінація -- це негативне поводження. В основі поводження, що дискримінує, часто, але не завжди, лежать установки упередженості (Dovidio & others, 1996). Як підкреслювалося в попередніх главах, установки й поводження часто переплетені й взаємообумовлені. Почасти внаслідок цього наше поводження говорить про більшому, ніж наші внутрішні переконання. Установки, обумовлені забобонами, не обов'язково приводять до ворожих дій, і не всі прояви гноблення виникають із забобонів. Расизм і сексизм являють собою застосування дискримінації, включаючи й ті випадки, коли немає ніяких забобонів.

Якби практика співбесіди при прийманні на роботу у всіх сферах бізнесу, де зайняті представники білої раси, мала як результат відсівання темношкірих претендентів, ця практика могла б бути названий расистської, навіть якби наймач виходив із зовсім інших міркувань. У цій главі ми досліджуємо причини й наслідки установок упередженості. Наскільки поширені забобони?

Чи є забобони неминучими? Давайте звернемося до найбільш вивчених прикладів - расовим і гонористим забобонам.

Расові забобони

У контексті цілого миру будь-яка раса є меншостями. Наприклад, люди з білою шкірою не латиноамериканського походження становлять від сили одних п'яту всіх людей на земній кулі, а в першій половині наступного сторіччя вони будуть становити тільки одну восьму частину всього світового населення. Завдяки мобільності й міграції населення протягом двох минулих сторіч сучасні раси перемішалися. Іноді відносини між ними складаються ворожі, а іноді дружні.

Чи зникають расові забобони?

В 1942 році більшість американців сходилися в думці: "В автобусах повинні бути відведені спеціальні місця для негрів" (Hyman & Sheatsley, 1956). Сьогодні така заява могла б здатися дивним. В 1942 році менше однієї третини всіх білих американців (і тільки 1 з 50 у південних штатах) підтримували скасування сегрегації в школах; до 1980 року прихильники спільного навчання склали 90 %. Беручи до уваги, який незначний історичний строк пройшов з 1942 року або навіть із часів рабства, треба визнати, що зміни відбулися вражаючі.

Установки самих афро-американців також змінилися з 40-х років, коли Кеннет Кларк і Мейми Кларк (Kenneth Clark & Mamie Clark, 1947) з усією очевидністю продемонстрували, як багато з людей мають забобони стосовно темношкірого. В 1954 році Верховний суд США, виносячи своє історичне рішення про неконституційність сегрегації в шкільному утворенні, порахував знаменним наступну обставину: коли К. Кларк і М. Кларк пропонували чорношкірим дітям вибирати між "чорношкірими" і "білими" ляльками, більшість зупиняли свій вибір на "білих"; у дослідженнях же періоду 50- 70-х років всі частіше воліли "чорношкірих" ляльок. А дорослі чорношкірі всі частіше вбачали подібність між собою й білими відносно таких рис, як інтелект, схильність до ліні й залежність (Jackman & Senter, 1981; Smedley & Bayton, 1978).

Отже, чи можемо ми зробити висновок, що в США й Канаді расових забобонів більше не існує? Ні, не можемо. Расові забобони хоча вже й не в моді, але усе ще існують. І вони звичайно спливають на поверхню, коли люди думають, що виражати їх безпечно.

У США забобони проявляються серед відносно невеликої частини білих, які, як показано на мал. 19-1, відкрито виражають ворожість стосовно чорношкірого. Приклади відкритої етнічної ворожості можна відшукати всюди: добре відома ворожнеча між сербами й мусульманами в колишній Югославії, між тутсі й хуту - у Руанді.

Забобони усе ще виявляються у відповідях на питання, що стосуються інтимних контактів між представниками різних рас. Висловлення "Імовірно, я буду почувати себе ніяково, якщо прийде танцювати із чорношкірим" відбиває більше сильне расове почуття, чим слова "Імовірно, я буду почувати себе ніяково, якщо прийде їхати в одному автобусі із чорношкірим". Це допомагає пояснити, чому при опитуванні студентів з 390 коледжів і університетів 53 % чорношкірих студентів почували себе виключеними зі сфери суспільної діяльності (Hurtado & others, 1994). (Про подібні почуття повідомили 24 % американців азіатського походження, 16 % -- мексиканського й 6 % -- європейського.) Такі відносини більшості з меншостями виходять за межі поняття раси. У баскетбольних командах NBA меншість гравців (у цьому випадку білих) почувають схожу ізольованість від групової соціалізації (Schoenfeld, 1995).

Це явище - стійкість забобонів у більше інтимних сферах спілкування - представляється загальнопоширеним. В Індії ті, хто дотримується системи каст, дозволяють представникам більше нижчої касти заходити у свій будинок, але не допускають шлюбів з ними (Sharma, 1981). У національному огляді, проведеному серед американців, 75 % опитаних повідомили, що вони "могли б робити покупки в магазині, що належить гомосексуалістові", але тільки 39 % погодилися б "відвідувати лікаря-гомосексуаліста" (Henry, 1994).

Сховані форми забобонів

Багато забобонів залишаються схованими, поки не виявляються при певних обставинах. Коли студенти, думаючи, що перебувають під контролем детектора неправди, виявляли упереджене відношення до інших рас, вони допускали, що це - забобони. В одному з експериментів студентам пропонувалося оцінити ідентичне поводження білої й чорношкірої людини. В експерименті Бирта Дункана (Birt Duncan, 1976) білі студенти з Каліфорнійського університету переглядали відеозапис епізоду, у якому один чоловік у ході нетривалої суперечки злегка штовхав іншого. Коли білий штовхав чорношкірого, тільки 13 % глядачів оцінили ця дія як "насильницьке поводження". Вони оцінювали поштовх як щось несерйозне. Але зовсім інше відношення проявлялося, коли чорношкірий штовхав білого: 73 % учасників експерименту впевнено говорили, що це "насильство".

Страницы: 1, 2