Спілкування та комунікац
p align="left">Серед нас є люди, яким важко визнати те, що вони зазнали фіаско у власних очах. Причому це зовсім не пов'язано з тим, чи схибили вони насправді чи просто надто суворі до себе. Ці люди висувають надто високі вимоги до себе як до особистості.Що робити в такій ситуації? Можна впасти в неврастенію чи депресію, повторювати собі: «Як мені погано, я такий нещасний, самобичування поглинає всю мою енергію, це нестерпно, я не сплю, не їм. Ні, довго я так не витримаю, вихід один -- лікарня».
Йдеться про певний захисний механізм: якщо я хворий, то соціальне оточення повинно поводитися зі мною, як з пацієнтом, тобто виявляти увагу й турботу. Знайти притулок у лікарні -- це вихід у крайньому випадку. Адже тут ми не тільки розписуємося у власному безсиллі, а й виявляємо оточенню свою слабкість.
Тим самим наша значущість у соціальному плані девальвується. Тому більшість обирає іншу тактику в підтримці образу «ідеального я» і відносної самоповаги.
Поки інформація, що надходить ззовні, підтримує вже сформоване в людини уявлення про навколишній світ і про себе, людина живе в злагоді із самим собою. Збіг ідеального уявлення про себе з реальним визначає справжнє благополуччя людини. Але якщо намітилася розбіжність, то виникає внутрішнє напруження, що спонукає змінити або ідеальні, або реальні уявлення, або не сприймати інформацію, що призводить до дисбалансу уявлень. При цьому в процес втручається цензурна інстанція, яка здатна до створення захисних механізмів. Захист, що формується, виконує роль захисту свідомості від інформації, яка може зруйнувати цілеспрямоване мислення, побудоване відповідно до наявної моделі світу. Адже мета, що організує мислення й поведінку, визначається засвоєними цінностями, а відомості, що надходять, можуть вимагати серйозних коректив цих цінностей і навіть всієї ієрархії в цілому. Саме в цьому плані психологічний захист може розглядатися як система стабілізації особистості, що виявляється в усуненні чи зведенні до мінімуму негативних емоцій, почуття тривоги, які виникають у разі критичної неузгодженості картини світу з новою інформацією.
Загальна риса розглянутих видів захисту -- їх неусвідомленість. Зовнішні прояви вторгнення захисних механізмів у нормальне психічне життя людини різноманітні і виявляються як у зміні самої поведінки, так і в її інтерпретації. Отримавши неприємну інформацію, людина може терміново знизити її значущість чи змінити рівень своїх домагань слідом за усвідомленням неможливості їх реалізації, чи виключити з розгляду факти, пов'язані з діями, які вона не хоче виконувати.
Уявлення людини про себе і навколишній світ впливає на формування системи цінностей. Поточна поведінка будується залежно від результатів співвіднесення нового факту з чинними орієнтирами. Отже, справжня система цінностей критеріїв впливає на сприйняття, запам'ятовування, судження, ухвалення рішення на всіх стадіях просування інформації від сенсорних входів до рухової чи розумової реакції на неї. На шляху взаємодії із зовнішнім світом втручається цензура. Вона розподіляє вплив на припустиме і неприпустиме, тобто суперечне виробленим переконанням.
У міру просування інформації, що травмує, від систем сприймаючих до керуючих реакціями людини вклинюються різні види психологічного захисту. Найбільш вивчені з них отримали спеціальні назви: заперечення, придушення, раціоналізація, витиснення, проекція, ідентифікація, відчуження, заміщення, сублімація, катарсис.
Заперечення -- прагнення уникнути нової інформації, несумісної зі сформованими уявленнями про себе. Захист виявляється в ігноруванні потенційно тривожної інформації, відхиленні її. Під час заперечення увага переорієнтовується таким чином, що людина стає особливо неуважною до тих сфер життя і граней подій, які багаті на неприємності, можуть її травмувати, тим самим вона відгороджується від них. Заперечення ніби усуває можливість неприємного переживання. Людина або відгороджується від нової інформації, або не помічає її, вважаючи, що її немає.Під час заперечення не реєструється зміна фізіологічних показників, які звичайно супроводжують сприйняття інформації, що травмує, і можуть бути зафіксовані за інших видів захисту. У результаті захист за типом заперечення включається внаслідок попереднього сприйняття та грубої емоційної оцінки. Тоді інформація про подію цілком виключається з подальшої обробки. Можна провести деяку аналогію між механізмами заперечення та перемиканням, що переводить увагу так, що когось чи щось ми зовсім не бачимо і не чуємо.Придушення -- блокування неприємної, небажаної інформації або під час її просунення зі сприймаючої системи в пам'ять, або під час переведення з пам'яті у свідомість. Відповідна інформація забезпечується ніби спеціальними мітками, що ускладнює наступне довільне її згадування -- блокує її, хоча інформація, маркірована таким чином, у пам'яті зберігається. Дійсно, показано, що для переведення інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову непотрібно усвідомленої концентрації уваги на цьому матеріалі -- переведення може бути підсвідомим. Але для закріплення слідів довгострокової пам'яті їх необхідно в особливий спосіб маркірувати, емоційно забарвити. Тільки це забарвлення визначає довільне згадування. Зовні придушення може виглядати як наполегливе забування інформації, яка травмує, навичок.Оскільки придушення впливає на інформацію, коли вона вже просунулася до систем пам'яті, то ця інформація встигає обрости фізіологічними компонентами. Вони зберігаються й виявляються і після придушення, тобто виключення зі спогадів чинника, який травмує .У процесі психотерапії в момент усвідомлення причин конфлікту здійснюється повернення порушення з фізіологічної сфери в психічну. Тепер конфлікт піддається управлінню за допомогою розумової діяльності. Його можна послабити чи зовсім нейтралізувати, і тим самим досягти бажаного поліпшення самопочуття.
Раціоналізація. Як було влучно помічено, усякому людському вчинку є два пояснення: одне вигадане, інше щире. (У даному разі неправда взагалі справи не стосується.) Подібного роду неправда хоч і не завжди мирно співіснує з принципами моралі, однак душу свого носія роз'їдає не так сильно, як неправда, яку людина вигадує для себе і глибоко вірить у неї.Значна частина раціоналізації в основі своїй саме раціональна, тобто аргументи, які ми шукаємо для виправдання свого вчинку, повинні мати внутрішню логіку, бути правдоподібними.Саме тут і криється найбільший підводний камінь механізму самообману, який ми розбираємо.Чим інтелектуальнішою є людина, тим більше «абсолютно логічних» доводів вона здатна винайти. Як би там не було, йдеться про підхід, який найчастіше зустрічається і час від часу використовуються кожним із нас.Воістину безмежні можливості для сприятливих аргументів на нашу користь надають соціально значущі оцінки. Завжди можна знайти абсолютно обеззброюючі, з погляду моралі, аргументи, мотиви, причини, які виправдовують виконання чого-небудь такого, що ви хотіли б зробити, але взагалі могли б і не робити, і навпаки -- невиконання того, що повинні були б, але не побажали здійснити. Це дуже простий шлях до того, як домогтися емоційної рівноваги, зберегти у своїх очах ідеальне уявлення про власне «Я».
Раціоналізація -- психологічний захист, пов'язаний з усвідомленням і використанням у думках тільки тієї частини сприйнятої інформації, завдяки якій власна поведінка має вигляд добре контрольованої і не суперечить об'єктивним обставинам. При цьому частина ситуації, що травмує, видаляється зі свідомості, особливим чином перетворюється і після цього усвідомлюється в перетвореному вигляді. Захист здійснюється за допомогою побудови переконливих доводів для виправдання своїх соціально неприйнятних бажань і дій. Головна особливість раціоналізації полягає у спробі створити гармонію між бажаним і реальним станом постфактум і тим самим запобігти втраті самоповаги.
Предметом раціоналізації можуть бути мотиви, які людина вважає причинами своїх учинків. Наприклад, не бажаючи зізнатися собі, що зробила певні вчинки з егоїстичних мотивів, вона так «добре» все собі пояснює, що сама починає вірити в «чистоту власних помислів».
Раціоналізація -- це завжди виправдувальне ставлення до своєї поведінки та своїх принципів.
Витиснення пов'язане з ухиленням від внутрішнього конфлікту шляхом активного вимикання зі свідомості справжнього неприйнятного мотиву. Витиснення забезпечується роботою цензури, яка відкидає неприйнятну інформацію, що потрапила у свідомість, при цьому виникає відчуття її забування.
Через витиснення деякі бажання не можуть бути задоволені,
і виникає конфлікт. Він провокує підвищення загальної емоційності, що у свою чергу спонукує використовувати ефективну логіку, пов'язану з вибором крайніх варіантів в оцінці дійсності.
Разом з тим з'являється тенденція до специфічних способів відхилення від труднощів: фантазування, проявів інфантильності. Витиснення здійснює захист більшою мірою від внутрішніх конфліктів, ніж від зовнішніх впливів, що травмують.
Витиснення може здійснюватися частково. Для розуміння цієї неповноти необхідно розрізняти власне мотив і ставлення до нього.
Таким чином, витиснення виявляється в помилках пригадування, оскільки перебіг думки змінюється через внутрішній протест, що виходить з чогось витиснутого чи тісно пов'язаного з ним за асоціацією.
Проекція -- вид психологічного захисту, пов'язаний з несвідомим перенесенням неприйнятних власних почуттів, бажань і прагнень на іншу особу. Проекція виявляється, коли, зіткнувшись з власним непорядним учинком, небажаною якістю, людина частково урізує інформацію про це, не допускаючи усвідомлення, що це її власний вчинок чи якість.
