Соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї в Україн

аведені типології подружніх стосунків і профілі шлюбу дозволяють глибше зрозуміти сутність шлюбу й побачити його з різних сторін.

2.2 Адаптація подружжя в сім'ї. Психологічна сумісність

Термін «адаптація» у широкому змісті слова розуміється як пристосування до навколишніх умов. При цьому особливо виділяють соціальну адаптацію як «інтегративний показник стану людини, що відбиває його можливості виконувати певні біосоціальні функції: адекватне сприйняття навколишньої дійсності й власного організму; адекватна система стосунків і спілкування з навколишніми; здатність до праці, навчанню, до організації дозвілля й відпочинку; здатність до самообслуговування й взаємообслуговуванні в родині й колективі; мінливість (адаптивність) поводження відповідно до рольових очікувань інших».[20] Практично, несказанне може бути віднесено й до шлюбно-сімейної адаптації.

В процесі адаптації прийнято виділяти два рівні -- біологічний і психологічний. Перший включає пристосування організму до стійким й умов, що змінюються, фізичного середовища. Психологічний аспект адаптації охоплює «пристосування людини як особистості до існування в суспільстві відповідно до вимог даного суспільства й із власними потребами й інтересами».[20]

Психологічна адаптація здійснюється шляхом засвоєння норм і цінностей соціуму. До її основних проявів відносять взаємодія, у тому числі спілкування, людину з оточуючими людьми й активною діяльністю.

Адаптація до родини включає перераховані вище компоненти й починається як процес знайомства із сімейним життям, поступового входження в неї. Цей період є особливо важким, тому що включає перебудову не тільки спілкування й діяльності, але й зміни особистості молодого чоловіка й жінки, перебудову потребно-мотиваційної сфери, формування нового рівня самосвідомості, нових зв'язків із соціальним оточенням.

Т. Карцева, оцінюючи шлюб як «одне з поворотних подій у житті людини», указує, що мова йде про зміну «всієї ситуації розвитку особистості, веде до зміни ролей, які людині доводиться грати, зміні кола осіб, включених у взаємодію з ним, спектра розв'язуваних проблем й образа його життя». Природно, що здійснення таких етапних життєвих подій, що включають як позитивні, так і негативні по своїй модальності, «приводить до особистісної зміни, перебудові всієї системи «Я» і досить болісно переживається особистістю».[15]

До шлюбу в парубка існує вже сформований «образ Я». Після висновку шлюбу чоловік і жінка виявляються в ситуації неможливості жити як і раніше, що підсилює нестійкість стану й незадоволеність. «Однак уже й самому початку ведеться робота з «знаходження Я», ускладнюється й диференціюється рефлективне «Я», ведеться робота з подолання внутріособистісних протиріч для того, щоб вибудувати новий, ускладнений і досить стійкий образ».

Е. Калмикова, говорячи про проблеми першого років подружнього життя, указує, що «перші рік-два спільного життя - це час формування індивідуальних стереотипів спілкування, узгодження систем цінностей, вироблення загальної поведінкової лінії».[20] У цей період відбувається взаємне пристосування чоловіка й жінки, пошук такого типу взаємин, які задовольняють обох. На цьому етапі вирішуються наступні завдання:

формування структури родини,

розподіл функцій (ролей) між чоловіком і дружиною,

вироблення загальних сімейних цінностей.

А. Волкова й Є. Трапезнікова вважають, що для молодої родини до народження дітей найбільш характерні труднощі вироблення свого сімейного укладу, розчарування друг у другу як результат більше глибокого дізнавання, конфлікти із приводу розподілу функцій, проблеми у взаєминах з родичами, матеріальні й економічні проблеми.

В. Левковиу й О. Зуськова говорять про те, що істотне значення у виникненні подружнього конфлікту мають ті очікування, які зложилися в партнерів до моменту вступу в шлюб. Для молодого чоловіка й жінки найбільш типові підвищені очікування по відношенню друг до друга, що нерідко є основою конфлікту при розбіжності очікувань із дійсністю.[20]

У ряді досліджень вітчизняних авторів (Т. Гурко, І. Меньшутін, Г. Навайтис) показано, що деяка переоцінка, ідеалізація партнера властива в основному молодим родинам. Згідно іншим даним, ця особливість має місце й па інших етапах розвитку родини, причому величина різниці між оцінкою й самооцінкою зменшується зі збільшенням сімейного стажу, наближаючись до нуля, що свідчить про більше адекватну оцінку партнера в міру придбання досвіду сімейного життя.

Для молодих людей, що вступають у шлюб, характерна деяка ідеалізація сімейного життя. Це виражається в тім, що від сімейного життя вони в першу чергу очікують задоволення своїх потреб у духовному росту й самовдосконаленні. При цьому очікування задоволення матеріальних потреб зайняло останнє місце, хоча їхнє значення в реальному житті вище.

У період адаптації як у стабільних, так й у нестабільних родин має місце неузгодженість потреб в окремих сферах сімейного життя: у стабільних пар воно незначне, у нестабільних - значне. Це незначна розбіжність у стабільних пар надає їм можливість попеченого розвитку й удосконалювання стосунків. Молоді родини є дуже нестабільними утвореннями, почуття до чоловіка несуть як потужний позитивний, так і негативний заряд (велика амбивалентність почуттів). Для багатьох родин також характерні крайності в поводженні й у почуттях. Більшість дослідників уважає, що через деякий час після висновку шлюбу, а найчастіше після народження дитини, задоволеність шлюбом в обох чоловіка й жінки починає підвищуватися.[19]

На початку подружнього життя нерідкі так називані «кланові конфлікти», коли зв'язок із сімейною групою, з якої вийшов один із чоловіка й жінки, перешкоджає утворенню нового зв'язку в новій сімейній групі.

Н. Обозів приводить у своїй монографії результати дослідження, що відбивають гностичний компонент взаємин у родині. У своєму дослідженні Н. Абакумова, I. Садікова, С. Хітріна зрівняли 19 пара молодят (осіб, що подали заяву на вступ у шлюб) і 13 подружніх пар, що мають стаж спільного життя від трьох до п'яти років. Дослідження поки, що подібність особистісних профілів молодят (використався шістьнадцатифакторний опросник Кетелла) менше, ніж подібність особистісних профілів чоловіка й жінки, що мають стаж родин ний життя. Адекватність сприйняття дружина приблизно однакова в жінок й у чоловіків, але в подружніх парах вона вище, ніж у молодят. А ідентифікація в чоловіка й жінки, навпроти, вище в молодят й у жінок з подружнім стажем.[18]

Аналіз літератури у вітчизняній психології дозволяє намітити основні напрямки, у руслі яких розробляється проблема:

Це дослідження, безпосередньо присвячені проблемам молодої родини, готовності молоді до шлюбу. Відзначимо роботи I. Дубровиной, Л. Филюковой, В. Меньшутина, М. Обозова й ін.

Адаптація розглядається як процес узгодження рольових очікувань, а також через вивчення міжособистісних, рольових, «Я» - рольових конфліктів. Дослідженням цієї проблеми займалися С. Голод, А. Харчен, В. Сисенко, Г. Навайтис й ін.

Для розуміння процесу шлюбно-сімейної адаптації велике значення мають дослідження в області соціальної перцепції, і насамперед соціальних очікувань. Слід зазначити роботи А. Волковій, Т. Трапезниковой, Е. Калмыковой, Н. Федотовой.

Узагальнення й систематизація вітчизняних робіт, пов'язаних з досліджуваною проблемою, дозволили уточнити поняття шлюбно-сімейної адаптації, виділити її специфіку. Оскільки родина є малою групою, те, на наш погляд, представляється можливим використання деяких характеристик, закономірностей прояву соціально-психологічної адаптації при вивченні процесу шлюбно-сімейної адаптації. Однак необхідно відзначити, що не можна ігнорувати специфіку родини, розглядати її як поле, на матеріалі якого вивчається те ж саме, що може бути вивчене на матеріалі інших малих груп.

Л. Гозман, Ю. Алешина виділяють наступні найбільш важливі відмінності родини від інших малих груп:

родина є максимально контрольованою в нормативному плані, тобто нормативно заданої;

гетерогенність складу;

закритість групи;

напівфункціональність групи;

тривалість історії родини;

тотальність - повне залучення людини в сімейні стосунківи.

Таким чином, задаються певні рамки для переносу особливостей протікання соціально-психологічної адаптації на адаптацію до родини. Шлюбно-сімейну адаптацію варто розглядати як поступовий процес пристосування пружне друг до друга й до сімейного життя, результатом якого повинне бути формування стійкого сімейного укладу, розподіл побутових і психологічних ролей, вироблення прийнятного стилю спілкування один з одним, вироблення прийомів дозволу й профілактики конфліктів і розбіжностей, визначення взаємин з мікрооточенням по типі відкритої або закритої групи. Це визначення, на наш погляд, є найбільш удалим, оскільки досить повно розглядає змістовний аспект шлюбно-сімейної адаптації як цілісного процесу.[20]

Своєрідну концепцію шлюбно-сімейної адаптації запропонував В. Сисенко. Основу її становлять особливості характерів чоловіка й жінки і їхніх адаптаційних можливостей, що випливають звідси. Автор виділяє 4 групи людей по ступені й рівню адаптації:

високоадаптовані особистості;

середньоадаптовані;

низькоадаптовані;

дезадаптовані.

До загальних адаптаційних особливостей він відносить:

здатність до співробітництва;

здатність до спілкування;

здатність до емоційного й раціонального розуміння інших людей;

здатність до самоконтролю й самопізнання;

уміння вибрати адекватний тип поводження залежно від умов й обставин.

Розвиток цих здатностей значною мірою, на думку автора, визначає успішність шлюбно-сімейної адаптації. Однак цей висновок припускає не метафізичне, а діалектичне мислення, що визнає в тому самому явищі позитивні й негативні моменти, прогресивне й регресивне. Необхідно враховувати, що кожна подружня пара виробляє свій неповторний стиль взаємин; компенсує нерідко самі небажані характеристики один одного, протистоїть негативним тенденціям.

В. Сисенко визначає структуру адаптації особистості й сфері шлюбно-сімейних стосунків у такий спосіб:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8