Соціально-психологічні чинники адиктивної поведінки підлітків
p align="left">П'ятий етап носить вже характер катастрофи. Адиктивна поведінка руйнує і психіку, і біологічні процеси. Це стосується, наприклад, осіб з наркозалежністю: інтоксикація поражає органи і системи в цілому, викликає виснаження усіх життєво важливих ресурсів.Оскільки адиктивна реалізація вже не приносить попереднього задоволення і не викликає бажаної зміни настрою, стан адикта в цілому характеризується апатією і подавленістю. Наступає період загальної кризи, духовного спустошення, що в значної мірі може ускладнити психокорекцію чи зробити її повністю безсильною.
Розділ 2. Соціально-психологічні чинники адиктивної поведінки підлітків
2.1 Психологічні особливості підліткового віку як фактор ризику формування адитивної поведінки
Підлітковий вік - один із кризових етапів у становленні особистості. Він характеризується рядом специфічних особливостей. Це вік кардинальних змін у сфері свідомості, діяльності і системи взаємовідносин. Цей етап характеризується бурхливим ростом людини, формуванням його організму у процесі статевої зрілості, що помітно впливає на психологічні особливості підлітка.
Основу формування нових психологічних та особистісних якостей складає спілкування вході різноманітних видів діяльності: учбової, трудової, творчої тощо. Природним у цьому віці є бажання до прояву дорослості, розвитку самооцінки, інтерес до своєї особистості, до своїх здібностей. При відсутності умов до позитивної реалізації своїх потенціалів процеси самоутвердження можуть виявитися у викривлених формах, привести до негативних реакцій і наслідків.
Суттєвим фактором може стати для підлітків недостатня інформація про те, що з ними відбувається. Така інформація потрібна для набуття необхідного почуття свободи і свідомого вибору, а також для того, щоб навчитися брати на себе відповідальність за те, що з тобою відбувається.
Англійський термін «копінг» визначає процес конструктивного пристосування, в результаті якого дана особа може справитися з виниклими вимогами таким чином, що труднощі долаються і виникає почуття зростання власних можливостей. Це, в свою чергу, веде до позитивної самооцінки [10;c.455].
Підліток може обрати різні моделі подолання емоційних стресів, які виникають у цей складний віковий період. В одному випадку, це може бути активна адаптивна форма поведінки. Для цієї моделі характерна збалансоване використання відповідних для цього віку копінг-стратегій спрямованих на вирішення проблем та пошук соціальної підтримки з напрямом мотивації на досягнення успіху, готовністю до активного протистояння середовищу.
У другому випадку, підліток може скористатися моделлю псевдо активної дисфункційної копінг-стратегії. Основні признаки даної моделі характеризуються використанням як активних, так і пасивних копінг-стратегій; підвищенням ваги стратегій, які не відповідають віку; дефіцитом навичок активного використання стратегії позитивного вирішення проблем та заміщенням її на стратегії уникнення та фармакологічний механізм реалізації даної стратегії.
Модель пасивної, дисфункційної копінг-поведінки характеризується перевагою пасивних копінг-стратегій над активними, дефіцитом соціальних навичок вирішення проблем, інтенсивним використанням дитячих допінг-стратегій, які не відповідають даному віку. Неготовність до активного протистояння середовищу, негативне відношення до проблеми, оцінка її як загрози, захисний характер поведінки, відсутність спрямованості на стресор, як причину психоемоційної напруги. Для таких підлітків характерним є низька ефективність функціонування блоку особистісно-середових ресурсів: негативна, слабо сформована Я-концепція, нерозвинене сприйняття соціальної підтримки, емпатії, інфернального локусу контролю. Відносно висока чутливість до відвернення оточуючих.
Таким чином, можна виділити наступні особливості підліткового періоду, які є групою факторів ризику у формуванні адитивної поведінки:
Підвищений егоцентризм; потяг до протиставлення, протесту, боротьбі проти виховних авторитетів; підвищене бажання стати дорослим і незалежним від сім'ї; незрілість моральних переконань; занадто чутливе реагування на пубертатні зміни; схильність перебільшувати ступінь складності проблем; криза ідентичності; негативна чи несформована Я-концепція; гіпертрофовані поведінкові реакції; перевищення пасивних допінг-стратегій у подоланні труднощів.
2.2 Вплив соціального середовища на формування адитивної поведінки підлітків
Сім'я - це самий перший інститут соціалізації дитини. В родині діти опановують азбуку людського спілкування, а через неї і азбуку людських взаємостосунків. Функціональне призначення сім'ї складається із важливих елементів. Чим більше функцій у кожної окремої сім'ї, тим багатіше внутрішньо сімейні стосунки. Дисфункційні родини руйнують не тільки відносини, а й особистісні властивості. Патерни поведінки, засвоєні у таких сім'ях не можуть сприяти укріпленню цілісності особистості дитини і адекватному сприйняттю самого себе та інших людей. Для дітей з дисфункційних сімей ускладнені таки значущі для особистості процеси, як сприйняття об'єктивної складності оточуючого світу, повноцінна адаптація до мінливих умов дійсності, вміння брати на себе відповідальність і робити вибір [5;c.65].
У зв'язку з проблемою адиктивної поведінки особливу значущість має емоційна функція, яка реалізується у задоволенні потреб членів сім'ї в симпатії, повазі, емоційній підтримці, психологічному захисті. З порушенням емоційної стабільності можуть розвинутися та закріпитися такі явища як підвищена тривожність, жах перед дійсністю, зазублення почуття небезпеки і недовіра до оточуючих.
Формування у дитини ворожості у відносинах до батьків, недовіри може бути викликане виявленням батьками неповаги до дитини, занадто великі вимоги, систематичне покарання. Таке відношення може згодом бути перенесено й на інших оточуючих, за утруднить для дитини процес соціалізації.
Велике значення у формуванні адитивного механізму адиктивної поведінки у дітей і підлітків має батьківське програмування. Тому, якщо самим батькам властивим є відчувати жах перед реальністю і шукати розради і захисту у відчутті контакту з адиктивними агентами, то й діти успадкують і цей жах, і спосіб захисту, тобто уникнення реальності. Зовсім не обв'язково, наприклад, що якщо один чи обидва батьки алкоголіки, то і підліток стане алкоголіком, але алкоголізм батьків породжує соціальні проблеми у дитини.
Особливої уваги заслуговує проблема співзалежності. Сім'ї з адитивними батьками продукують людей двох типів: адиктів і тих, хто піклується про адиктів. Таке сімейне виховання створює певну сімейну долю, яка виявляється в тому, що діти в цих сім'ях становляться адиктами, одружуються з адиктами. У такому випадку на адиктивну поведінку хвора уся сім'я в цілому. У таких родинах дітям передають свій стиль поведінки. Поведінкові стратегії співзалежних осіб сприяють розвитку адитивного процесу: занадто велика лояльність до адикта, бажання виправити поведінку адикта, зберегти добру репутацію сім'ї тощо.
Великий вплив на повсякденне життя і перспективи розвитку підлітка виявляє школа. На школу покладаються важливіші функції: передача знань, культурних і моральних традицій і цінностей, допомогу в соціальній адаптації і виробленні адекватної соціальної поведінки, сприянні особистісного становлення. Але не завжди школа виконує свої функції. Більш того, деякі освітянські системи і підходи можуть сприяти формуванню і закріпленню адитивних механізмів [15].
Традиційна освіта саме несе на собі адиктивні риси - риси, спрямовані на розходження із дійсністю. Перш за все це виявляється у подачі учбового матеріалу поза інтеграцією з реальним світом, орієнтуванні на пріоритетність знань учбових предметів, акцентуванні корисності знань у контрасті з міжособистісними стосунками. Нівелювання значущості міжособистісних стосунків може виходити з того, що учеників націлюють на всепоглинаючу учбову працю, яка активно підкріплюється вчителями і батьками. Це призводить до того, що у підлітків не залишається часу для себе, для своїх інтересів, для спілкування із ровесниками. Замість того, щоб відбувалося розумне знайомство із дійсністю, відбувається відрив від реальності. Так поступово формується невміння жити «тут і зараз». Не набувши необхідного досвіду у зустрічах з реальністю і її проблемами, дитина виявляється безпомічною при зустрічі з реальними проблемами і хоче уникнути їх будь-якими засобами. Практика показує, що дуже часто саме відмінники, становлячись дорослими, обирають найтяжкі форми адитивної поведінки - алкоголізм та наркотики.
Важлива роль в учбовому процесі належить педагогу. На жаль багато сучасних педагогів вносять свій вклад у деформацію особистості дитини.
Не менш важливим інститутом соціалізації є засоби масової інформації. Їх заслуга велика у багатьох сферах суспільного життя: культурі, політиці, економіці, вихованні. Але поряд з цим, вони вносять свій вклад у відрив людей від реальності, пропонуючи цілу індустрію готових думок і зразків поведінки.
Телебачення у більшому ступеню сприяє тому, що люди розучуються спілкуватися. Члени сім'ї можуть увечері після роботи і навчання збиратися біля екранів те декілька часів дивитися телепрограми, залишив проблеми і інтереси один одного без вирішення та обговорення. Багато хто, знаходять у телебаченні ефективний, на їх погляд, спосіб уникнення проблем. Вони вирішують і обговорюють проблеми героїв «мильних серіалів», життя яких далеко від реального. Емоціональна подача матеріалу може сприяти швидкому і міцному освоєнню подібних формул [15;].
