Розвиток психомоторики у дітей молодшого шкільного віку з порушенням мовлення

кт мовлення пов'язаний з роботою всієї кори великих півкуль, окремі її ділянки відіграють особливу роль, пов'язану з локалізацією в них мозкових закінчень аналізаторів, які керують слуханням та говорінням. Встановлено, що центри мовлення розташовані в скроневій частині лівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов'язана з різними механізмами мовлення.

Понад сто років тому П. Брока помітив, що ушкодження певної ділянки кори, а саме задньої частини третьої чолової звивини лівої півкулі, призводить до порушення мовленнєвої артикуляції - до так званої моторної афазії. Хворий не може довільно висловлювати свої думки, хоча руховий артикуляційний апарат лишається неушкодженим. Брока дійшов висновку, що ця ділянка є центром „моторних образів слів".

Дещо пізніше К. Верніке встановив, що при ураженні верхньої скроневої звивини лівої півкулі у хворого порушується розуміння мовлення. Він дійшов висновку, що в цій частині лівої півкулі локалізуються „сенсорні образи слова". При ушкодженні цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія, яка полягає в порушенні можливості розуміти мовлення інших. Чуючи мовлення інших, хвора людина не може пов'язати його звучання з певним значенням.

Ці та інші ділянки кори, пов'язані з окремими аспектами мовної функції, не є самостійними і суворо ізольованими центрами мовного процесу, задіяними ланками складного нервового процесу мовної діяльності. Дослідження Брока та Верніке сприяли появі цілої низки аналогічних тверджень, в яких усі психічні функції, пов'язані з мовленням, „розподілялися” між певними ділянками кори.

Але численними дослідженнями фізіологів і психологів доведено, що таке тлумачення фізіологічного підгрунтя мовної діяльності є недостатнім для її інтерпретації. [4]

Так, дослідження М.І. Жинкіна, які стосуються питання з'ясування механізму мовлення, доводять існування кількох таких механізмів. Перш ніж будувати мовленнєвий акт, ми будуємо його змістовий „кістяк" (за допомогою предметно-зображувального кола уявлень, образів і схем). Це і є механізм програмування висловлювання.

Далі задіюється група механізмів, пов'язаних з переходом від плану програми до граматичної (синтаксичної) структури речення. До групи таких механізмів граматичного прогнозування синтаксичної конструкції, механізм, що забезпечує запам'ятовування, зберігання та реалізацію характерних граматичних форм, слів, механізм переходу від одного типу конструювання до другого (трансформація), механізм розгортання елементів програми в граматичні конструкції та ін.

Крім зазначених, виокремлюються ще й механізми пошуку необхідного слова за значенням та звуковими ознаками, механізм добирання необхідних звуків мови та механізм реального існування звукового мовлення.

Таким чином, можна констатувати, що фізіологічне підгрунтя мовлення досить складне, воно розгортається в певній часовій послідовності. Тому говорити про ізольовану локалізацію в корі великих півкуль головного мозку всіх складових мовленнєвого акту недоцільно.

Ці уявлення про фізіологічне підгрунтя та механізми мовлення підтверджують сучасні дослідження мовної діяльності. Значний внесок у розвиток цієї проблеми на рівні різних механізмів зробив психолог О.Р. Лурія.

2.2 Психомоторика як засіб розвитку мовлення у дітей молодшого шкільного віку

Прийнятий 1999 року Закон „Про загальну середню освіту” започаткував новий етап у реформуванні вітчизняної системи освіти - перехід на 12-річне навчання. Але саме в 2001--2002 навчальному році вчителі початкової ланки навчання розпочали системно навчати дітей 6-річного віку.

До цього часу більшість шестирічок в основному виховувалася в умовах дитячих садків, де існували свої програми виховання та навчання дітей, певний режим, а головне - навантаження (емоційне, фізичне та інтелектуальне) значно відрізнялося від навантаження у школі. До вчителів прийшли, по суті, малюки, які фізично, психологічно й емоційно відрізняються від дітей 7-річного віку, до яких звикли вчителі початкових класів. [18]

Початок навчання у школі (не тільки для дітей 6 років) - складний і відповідальний етап у житті дитини. Психологи стверджують, що діти 6 - 7 років переживають психологічну кризу, пов'язану з необхідністю адаптуватися до школи.

По-перше, змінюється соціальна позиція дитини: з дошкільника вона перетворюється на учня. Уперше в своєму житті дитина стає членом суспільства зі своїми обов'язками й соціально-суспільною повинністю.

По-друге, в дитини відбувається зміна провідної діяльності. Якщо до вступу її до школи основною діяльністю була гра, то в школі має бути навчальна діяльність, побудована на основі довільних зусиль дитини.

По-третє, з початком навчання гострою стає проблема стримування рухової активності, ініціативи дитини і навпаки - активізація пасивних дітей.

Ось чому з початком навчання у школі в частини непідготовлених дітей 7 - 8 років з'являються специфічні реакції: істеричні вияви, страх, підвищена слізливість, розлади мовлення тощо. А що вже казати про дітей 6 років, частина яких із різних, зокрема з економічних, причин не відвідувала дитячі заклади.

Кожному періоду дитинства відповідає свій особливий тип основної діяльності. Вікові можливості психологічного розвитку реалізуються завдяки участі малюків у тих видах діяльності, які відповідають цьому вікові.

Важливо запобігти штучному прискоренню розвитку дитини за рахунок пригнічення інших важливих аспектів виховання.

Традиційна, роками відпрацьована система знань як основна форма організації пізнавальної діяльності малоефективна щодо розвитку і навчання дітей молодшого шкільного віку в умовах класно-урочної системи школи.

Традиційний дитячий вид діяльності шестирічки - гра. Гра в малюванні, спілкуванні, музичній діяльності. Через гру можна розв'язати широкий спектр завдань загальноосвітнього та загальнолюдського значення, які стосуються усіх сфер людського життя. Саме у цьому віці відбуваються суттєві зміни в різних психічних сферах діяльності дитини. У неї формується здатність до певних форм довільної уваги, завдяки чому дитина вже може підпорядковувати свою увагу вимогам вчителя, зосереджуватися, керувати своєю психічною діяльністю. Головним досягненням у розвитку дитини є те, багато психічних процесів, дій і рухів стають керованими та підконтрольними, усвідомленими. Оволодіння дитиною умінням довільно регулювати свої рухи та дії є найбільш суттєвим показником її загального розвитку і свідчить про готовність дитини до навчання в школі. [12]

Як задовольнити потребу дитини в русі, грі, допомогти їй оволодіти навчальною діяльністю, заснованій на довільних зусиллях дитини?

Як свідчить досвід роботи багатьох діячів - зняти стрес, адаптуватися до школи і повноцінно включитися у навчання дитині, крім інших спеціальних методик роботи з молодшими школярами, допомагають уроки логоритміки та введення елементів логоритміки в систему занять.

Побудова системи уроків (паралельно з основними уроками) на принципах логоритміки - поєднання гри з музикою, з вихованням чуття ритму та правильного мовлення - дасть змогу максимально індивідуалізувати навчально-виховний процес в умовах класу.

На заняттях і уроках, як правило, діти сидять. Щоб задовольнити біологічну потребу дитячого організму в рухах, слід уводити в заняття рухові ігри. Вправи в логоритміці дібрані таким чином, що мовні, музичні та зорові сигнали викликають швидкі дії. А натомість загострюється увага, формується швидка рухова реакція, розвивається спроможність вибору реакції, вміння керувати своїми діями, здатність переключатися з одного завдання на інше. Ці вправи впливають на розвиток вольової сфери дитини.

Плануючи заняття з логоритміки або з елементами логоритміки, слід брати до уваги такі вправи:

з психогімнастики

для формування уваги та розвитку пам'яті

вправи на орієнтацію у просторі

ритміко-гімнастичні вправи, які регулюють тонус м'язів та формують діафрагмальне дихання.

Використовуючи елементи логоритміки можна на уроках читання, розвитку мовлення, природознавства, фізкультури, співів. Заняття матимуть системний характер, якщо їх проводити хоча б раз на тиждень.

Найефективнішими є проведення занять інтегративного типу двома вчителями різного фаху (вчителя фізкультури чи ритміки та класного керівника).

Тільки розуміння унікальності, самоцінності, неповторності молодших школярів, усвідомлення складності цього вікового періоду для подальшого розвитку особистості допоможе забезпечити повноцінний розвиток дитини, захистити її право зростати фізично та психічно здоровою.

Кожній живій істоті притаманна властивість рухатися. Це життєво необхідна умова зв'язку будь-якого живого організму з навколишнім середовищем. Завдяки своїй діяльності людина використовує явища, предмети природи для своїх потреб.

Свідомий характер людської діяльності виявляється в її цілеспрямованому плануванні, прогнозуванні результатів, регуляції дій. Діяльність людини - цілеспрямована, свідома активність, система дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Ось чому діяльність є однією з основних категорій психологічної науки. Що ми розуміємо під дією, діяльністю?

Дії - це система рухів, предметних та розумових. Предметні - спрямовані на оволодіння предметами, явищами тощо. Розумові дії виявляються на тлі зовнішніх, предметних дій.

Діти оперують конкретними предметами, порівнюють, розкладають та об'єднують їх, знаходять зв'язки, взаємодії та взаємозалежності між ними. На цьому етапі формуються поняття, судження, які виражаються словами. [5]

Мислення - як властивість душі і як живий рух - поєднання в одному тілі. Це внутрішня дія людини, а зовнішнє її вираження - живий рух, спрямований на досягнення мети. Рух - дія або спосіб досягнення мети.

Відомо, що фізичні тіла рухаються відповідно законів механіки. Головна ж властивість живого руху - оволодіння простором дії, підкорення собі часу, опір протидії. Щоб цілеспрямовано рухатися, людині необхідно підкорити своїй волі тіло і привести його до поставленої мети.

Страницы: 1, 2, 3, 4