Роль уваги у навчальній діяльності молодших школярів
Роль уваги у навчальній діяльності молодших школярів
2
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра психології
Курсова робота
Роль уваги у навчальній діяльності молодших школярів
Роботу виконала студентка
ІІІ курсу факультету ПВПК
групи ПК-31
Цибулька І.П.
Науковий керівник -
кандидат психологічних наук
Кізь О.Б.
Тернопіль - 2009
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми
1.1 Аналіз проблеми в історичному аспекті
1.2 Поняття про увагу
1.3 Властивості та види уваги
Розділ 2. Увага молодшого школяра: методичний аналіз проблеми
2.1 Увага молодших школярів як психолого-педагогічна проблема
2.2 Розвиток уваги у школярів
2.3 Неуважність та її причини
Розділ 3. Експериментальне дослідження розвитку уваги
молодших школярів
3.1 Основні критерії вихованості уваги
3.2 Якісний і кількісний аналіз результатів
3.3 Авторські пропозиції
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Психологи і фізіологи здавна намагалися з'ясувати механізми, які визначають вибірковість процесів збудження і лежать в основі уваги. Однак ці спроби часто мали описовий характер, фізіологічні основи уваги глибоко не вивчалися.
Так, природу уваги розглядали як результат рухового пристосування. Це означає, що до складу уваги входить м'язовий, руховий елемент. Згодом увага стала незмінним структурним компонентом психолого-педагогічної науки.
Як вітчизняні так і зарубіжні вчені Й. Гербарт, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський, П.К. Анохін, Г. Уолтер та ін. намагалися зрозуміти суть уваги як психічного процесу. Разом з тим, К.Д. Ушинський, С.Л. Рубінштейн, В.І. Страхов тощо, характеризували увагу з боку психолого-педагогічної науки.
Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що увага є одним з ключових компонентів серед психічних процесів людини. Також увага є одним з вирішальних аспектів пізнавальних процесів молодшого школяра.
Об'єктом роботи є навчальна діяльність молодшого школяра.
Предмет роботи - роль уваги молодшого школяра в розвитку його пізнавальних процесів.
Мета курсової роботи - охарактеризувати увагу як один з вирішальних аспектів навчальної діяльності.
У зв'язку з поставленою метою, нами були сформульовані завдання:
· здійснити комплексний аналіз проблеми на теоретичному та практичному рівні;
· з'ясувати поняття уваги;
· охарактеризувати методичний аспект проблеми;
· виявити рівень уваги учнів початкових класів;
· узагальнити результати дослідження в авторських пропозиціях.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ
1.1. Аналіз проблеми в історичному аспекті
Увагу розуміли як результат обмеження обсягу свідомості. Й. Гербарт вважав, що увага залежить від сили нового уявлення та від того, як воно співвідноситься зі старими уявленнями. Гамільтон вказує, якщо одне уявлення інтенсивне, то воно витіснить інші. Опоненти цієї теорії підкреслюють невизначеність поняття інтенсивного уявлення.
Увагу вважали результатом емоцій. Вчені стверджували, що мати приємне або неприємне відчуття, ідею і бути до них уважними - це одне й те саме. Не тому уявлення інтенсивне, що воно зосередило на собі нашу увагу, а тому, що увага і є вираженням інтенсивності та цікавості уявлення. Ця теорія набула особливого розвитку в англійській асоціативній психології. Згідно з її положеннями емоція зумовлює виникнення уваги, але вона не становить сам процес уваги.
Теорія апперцепції німецьких учених внесла низку поправок до теорії уваги. Так, Й. Гербарт вказав на той факт, що апперцептивна увага зумовлена виникненням відповідних спогадів.
Вчені припускали, що за своєю природою увага є підсиленням нервового збудження. Джерело виникнення цієї нервової подразливості кожен із них пояснював своєрідно. Так, у Е. Мюллера - це результат вольового утримання уявлення, за Леманом - наслідок рефлекторного припливу крові до місця подразнення.
Окремі психологи розглядали увагу як вплив волі на розуміння, вважали її суто духовною активністю.
Отже, шукаючи пояснення природи уваги, вчені намагалися йти суто психологічним шляхом. Так, гештальтпсихологи стверджували, що спрямованість і обсяг уваги цілком визначається законами структурного сприймання, інші дотримувалися позицій «емоційної» теорії, а третя група обстоювала моторну теорію уваги [5].
Однак поступово вчені дійшли висновку, що суто психологічно пояснити природу уваги не можна, потрібно шукати фізіологічну основу. Окремі з них розуміли її як нервове пригнічення. Сутність останнього полягає в тому, що фізіологічні процеси, які лежать в основі одного уявлення, пригнічуються фізіологічними процесами інших уявлень.
Вітчизняні психологи і фізіологи пояснюють фізіологічні механізми уваги з погляду взаємодії основних нервових процесів - гальмування і збудження, що відбуваються у корі головного мозку. Увага вирізняє предмет (об'єкт) серед багатьох інших. Фізіологічно це означає, що збуджуються одні нервові центри і гальмуються інші. Діє встановлений І.П. Павловим закон індукції нервових процесів, за яким процеси збудження, що виникають в одних ділянках мозку, спричинюють процеси гальмування в інших ділянках.
Згідно з цим законом увага пов'язана з оптимальним осередком збудження, який виникає під впливом раніше згаданих факторів. Вдаючись до образного порівняння, І.П. Павлов зазначав, якби можна було бачити крізь черепну коробку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилося, то ми побачили б у думаючої свідомої людини, як її великими півкулями пересувається щораз інша за формою і величиною химерно неправильних обрисів світла пляма, оточена на всьому іншому просторі півкуль більш чи менш значною тінню. Ця «світла пляма» відповідає оптимальному осередку збудження кори головного мозку, що перебуває в стані руху і переміщення, а «затінена» - ділянкам, що перебувають у стані гальмування. В ділянках кори головного мозку, що перебувають у стані оптимального збудження, створюються найсприятливіші умови для пізнавальної і творчої діяльності, підвищення її продуктивності. У педагогічній практиці вчитель, знаючи, як виникає осередок оптимального збудження, може організувати відповідні умови для його утворення [6].
Ідея осередку оптимального збудження була надто узагальненою, щоб задовольнитися таким поясненням.
Значний внесок в аналіз фізіологічних механізмів уваги зробив відомий російський фізіолог О.О. Ухтомський. Розробляючи принцип домінанти, він доводив, що збудження розподіляється у нервовій системі нерівномірно, і кожна інстинктивна діяльність, як і умовно-рефлекторна, може викликати в нервовій системі осередки оптимального збудження, які відрізняються від рухомого осередку оптимального збудження підвищеною збудливістю та стійкістю. Ці осередки вчений назвав домінантами. Під назвою домінанти О.О. Ухтомський розуміє більш чи менш стійкий осередок підвищеної збудливості центрів, чим би він не був зумовлений, до того ж збудники, що надходять в інші осередки, спричинюють підсилення збудження в домінанті. Гальмування, яке виявляє домінантний осередок серед усіх інших збудників центральної нервової системи, зумовлює скерованість свідомості на певний об'єкт, викликає відволікання від усього іншого [21].
Стійкість домінанти виникає за умов підсилення її збудженнями в інших ділянках. Утворення такого осередку залежить не тільки від сили об'єктивних подразників, а й від потреб організму, від інтересу та досвіду закріпленого в пам'яті.
В останні 30 років нейрофізіологи продовжували пошук нейрофізіологічних систем, які лежать в основі вибіркової діяльності тварин і людини. Вихідним для сучасного дослідження механізмів уваги є той факт, що вибірковий характер перебігу уваги пояснюється загальною активацією діяльності мозку, яка забезпечує перехід від пасивного стану до активного і пов'язана зі збудженням ретикулярної формації. Показником активації мозку є його електричні потенціали. Вони вимірюються електроенцефалограмою. Прикладом їх можуть бути ритмічні електричні кіркові потенціали високої і низької частоти (дельта-ритми спання, альфа-ритми дифузного стану тощо). В перехідний період помітна десинхронізація - поява високочастотних та низькоамплітудних нерегулярних коливань.
Отже, вибірковість уваги людини залежить від стану активності кори, для якого характерний оптимальний рівень збудливості. Механізми, що підтримують тонус кори, пов'язані з різними структурами неспецифічних систем мозку (гіпоталамічна система, гіпокамп тощо). Ретикулярна формація - відносно автономна нервова тканина, розташована в стовбурі мозку та підкіркових ділянках. Ретикулярна формація є фільтром, який відсіває малозначущі сигнали. Вона пов'язує кору головного мозку зі стовбуром двосторонніми зв'язками і має не тільки загальне активаційне, а й селективне значення. Розрізняють волокна ретикулярної формації, спрямовані від стовбура до кори, і волокна, які починаються майже в усіх ділянках кори (особливо в лобовій і скроневій ділянках мозку) та йдуть до стовбура головного мозку і до рухових ядер спинного мозку.
