RSS    

   Релігійні почуття

Релігійні почуття

ЗМІСТ

Вступ

1 Почуття у контексті психології. Релігійне почуття у дослідженнях філософів, психологів, богословів

2 Сутність та особливості релігійного почуття

3 Структурованість та динаміка релігійного почуття

Висновки

Література

Вступ

Тема контрольної роботи «Релігійні почуття».

Нині релігія перетворюється на спосіб буття у світі, охоплюючи всі сфери життєдіяльності людини. Як зазначав Е. Фромм, релігія дає відповіді на смисложиттєві питання, їх вичерпність є свідченням унікальності і незавершеності. Невід'ємною складовою цього процесу є релігійне почуття, переживання як своєї скінченної, так і нескінченної буттєвості.

Мета роботи - виразити думку о почуттях у контексті психології, дослідити релігійне почуття у досліджених філософів, психологів та богословів; виявити сутність та особливості релігійного почуття, структурованість та динаміку останього.

1 Почуття у контексті психології. Релігійне почуття у дослідженнях філософів, психологів, богословів

Релігійні почуття були і є предметом розгляду як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Вони описані у працях В. Джемса, Г.-В.-Ф. Гегеля (1790--1831), Ф. Шлейєрмахера, де аналізуються у філософсько-релігієзнавчому вимірі. Дослідники марксистської орієнтації (М. Ешлен, И. Кривельов, Д. Угринович) вважали, що релігійних почуттів як таких взагалі не існує. З'ясуванню особливостей релігійних почуттів присвячені також праці В. Бакшуто-ва, О. Предко, О. Сарапіна та ін.

Релігійні почуття є одним із найважливіших феноменів психології релігії. Без з'ясування їх сутності неможливо зрозуміти будь-яку релігію, психологічні особливості релігійної людини.

Окрім поняття «почуття», у психології використовується ще й термін «емоції». Деякі дослідники їх особливо не розмежовують (К. Ізард, Г. Костюк, Б. Куценок), інші (В. Кандиба, П. М'ясоїд, С. Рубінштейн, А. Ягелло) -- лише деякою мірою розрізняють, вказуючи на суспільний характер почуттів, їх відносну стійкість і постійність, звертають увагу на їх взаємозв'язок.

Більшість психологів визначає почуття як особистісне ставлення людини у формі переживання до навколишньої дійсності, до самої себе. Почуття не містять конкретної інформації про предмет: вони відображають внутрішній стан суб'єкта, різноманітні його модифікації. Почуття, наче цемент, схоплюють, пов'язують усі елементи духовного світу людини, надаючи йому цілісності та завершеності.

Важливою ознакою почуттів є те, що зовнішній світ у них виступає засобом досягнення людських цілей і задоволення потреб. Емоційно-чуттєвий світ -- світ людини, її бажань та інтересів. Він є не лише енергетичним потенціалом людини, а й пусковим механізмом будь-якої діяльності. Американський психолог К. Ізард у своїй фундаментальній праці «Психологія емоцій», визначаючи емоцію як почуття, що переживається, вважає, що воно «мотивує, організує і спрямовує сприйняття, мислення і дії» [5, с. 27].

Вчені І. Сеченов, І. Павлов, К. Ізард наголошували про зв'язок чуттєво-переживального аспекту емоцій з нейрофізіологічними, нервово-м'язовими процесами в організмі людини.

Емоції досить складно описувати тому, що вони проявляються одночасно і у внутрішніх переживаннях, і в поведінці; при цьому те й інше пов'язані з фізіологічною активацією.

В емоціях, почуттях психологи виокремлюють два аспекти, між якими існує зв'язок:

1) внутрішні зміни в організмі, які виникають під час почуттєвих переживань і пов'язані зі змінами в системі кровообігу, зміною ширини зіниць, шкірною реакцією, розладом функцій шлунка й кишечника, спричинюють напруження м'язів і їх тремтіння. Під впливом емоційних переживань змінюється хімічний склад крові та електричний опір шкіри;

2) виявлення зовнішніх емоцій, що дає змогу визначити емоційний стан людини (вираз обличчя (міміка), постава всього тіла (пантоміміка), особливості поведінки). Відомо, що найяскравіше почуття виражають очі та рот людини. У творах Л. Толстого описано 85 варіантів виразу очей і 97 відтінків усмішки.

Світ емоційно-чуттєвих явищ надзвичайно різноманітний, їх розрізняють за еволюційною, функціональною та структурною ознаками [4, с. 368]. В основу класифікації почуттів іноді покладені такі ознаки, властивості, як полярність, ступінь посилення чи послаблення, напруженість і розрядження, хворобливі чи здорові прояви психічної діяльності тощо.

В. Вундт запропонував характеризувати емоції за трьома напрямами:

1) задоволення -- незадоволення;

2) напруга -- розрядка;

3) збудження -- гальмування.

К. Ізард вважає окремі емоції фундаментальними, а решту -- похідними. До фундаментальних зараховують: інтерес -- хвилювання, радість, здивування, горе -- страждання, гнів, відраза, презирство, страх, сором, почуття провини. Спеціаліст з гіпнозу і надможливостей людини В. Кандиба розрізняє моральні, інтелектуальні, естетичні, практичні почуття. Психолог С. Рубінштейн наголошував, що самі почуття диференціюються залежно від предметної сфери і поділяються на інтелектуальні, естетичні, моральні. Польський теолог А. Ягелло класифікує почуття за змістом: почуття, пов'язані з природою, суспільні, моральні, естетичні, інтелектуальні, релігійні почуття. Релігійні почуття виникають у людини, коли «вона переживає захоплення й страх, коли в неї виникає почуття власної мізерності й негідності» [9, с. 87] під час спрямування її думок до надприродності, Бога, остаточних цілей людського життя.

Психологія релігії з початку її створення значну увагу приділяла проблемі вивчення релігійних почуттів, які є глибинною сутністю будь-якої людини. Загальновідомо, що, оволодівши механізмом виникнення того чи іншого почуття, можна найефективніше керувати емоційно-чуттєвою сферою людини.

Протягом багатьох років теологи і психологи, досліджуючи свідомість віруючих, прагнули знайти єдиний унікальний зміст релігійних почуттів. Однак ці пошуки були безуспішними.

Е. Фромм вважав, що одним із елементів релігії є переживання. «Під переживанням я маю на увазі релігійне почуття і служіння» [13, с. 208], -- писав він. На думку Ф. Шлейєрмахера, всі істинно людські почуття є суто релігійними. Він зауважував, що «немає почуття, яке б не було релігійним» [14, с. 90]. Датський філософ і психолог Г. Геффдінг (1843--1931), вказуючи, що почуття є сутнісною особливістю всіх релігій, ототожнював їх з релігійним досвідом. Подібну точку зору висловлював Дж. Пратт, акцентуючи на вирішальній ролі почуттів у тій чи іншій релігії. Г.-В.-Ф. Гегель наголошував, що подібно до того, як у насінні рослини все знаходиться лише в потенції, так і в релігійному почутті зміст знаходиться в згорнутому вигляді. «Тому якщо релігія існує тільки як почуття, вона згасає, перетворившись на те, що позбавлене уявлення та не пов'язане з діями, і повністю втрачає зміст» [2, с. 308].

З точки ж зору богословів, релігійні почуття притаманні людині одвічно: вони іманентні людській сутності й пов'язані з надприродним джерелом. Так, у праці професора Міланського католицького університету Луїджі Джуссані (1922--2005) «Релігійне почуття» зазначається, що сутність раціональності можливо осягнути лише в релігійному відчутті людського Я. Автор характеризує розум як великий дар Божий, усі сили якого необхідно спрямувати для наближення до Абсолюту як кінцевої Реальності. Розглядаючи релігійне почуття як стан душі, він робить висновок, що «це та частина природи, де стверджується сенс всього» [4, с. 57]. Релігійне почуття Джуссані вважає здатністю розуму виразити свою глибинну природу в граничних питаннях. Воно є справжнім виявленням розуму, оскільки прагне задовольнити його найбільшу потребу -- потребу в сенсі.

JI. Джуссані також пов'язує релігійне почуття з екзистенційними проблемами. Теолог окреслює шлях «пробудження» релігійного почуття, розкриваючи його динаміку: подив перед «присутністю», що викликає почуття прекрасного; гармонійна краса, яка стверджує провіденційну реальність. У цьому народженні релігійного почуття людина усвідомлює себе як Я, що є виявленням глибинної самосвідомості, яка відчуває в собі Іншого. Цей стан Л. Джуссані прирівнює до молитви, в якій повністю реалізується велич людини. Втіленням внутрішнього Я є закон, закріплений у серці, що виступає своєрідним морально-етичним регулятором. Отже, описуючи структуру реакції людини на реальність, Л. Джуссані розкриває динамічність релігійного почуття, яке «прагне» прояснити Вищу Реальність. Релігійне почуття розглядається ним у філософському, богословському, психологічному зрізах, кожен з яких фіксує лише момент особистісного зростання цілісної людини.

На противагу богословсько-теологічній інтерпретації релігійного почуття як особливого, принципово відмінного від інших, Богом даного елементу людської психіки, В. Джемс висунув інше його трактування. Він був одним із перших, хто відмовився від «моністичного» погляду на природу релігійних почуттів. На думку В. Джемса, вони такі ж різноманітні, як і почуття людини взагалі. Вказуючи на складність визначення сутності релігійного почуття, він писав, що деякі автори сприймають його як почуття залежності, інші виводять його із почуття страху, треті ототожнюють із статевим життям тощо. В. Джемс наголошував, що саме релігійні почуття є найглибшим джерелом релігії.

Петербурзький філософ професор О. Введенський ще в 1922 p., полемізуючи з «войовничими атеїстами» щодо позицій християнства, висловив ідею вічності релігійних почуттів, посилаючись на такі чинники:

Страницы: 1, 2


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.