Психологія творчост
p align="left">У вітчизняній психології велику увагу надається проблемі умов розвитку творчого мислення, цілеспрямованого формування евристичних прийомів (З.І Калмикова, 1981; П.Я. Гальперін, ВЛ Данілова, 1980; Р.З. Альтшуллер, 1979). Показано, що оволодіння евристичними прийомами дає могутній поштовх розвитку творчого мислення, але не гарантує успішне рішення творчих задач Отже, у вітчизняній психології велика увага приділяється розкриттю єства креативності, з'ясуванню механізмів творчої діяльності і природи творчих здібностей Що ж до діагностики креативності, можна сказати, що наукових праць в цьому напрямі майже немає. Ми відзначимо лише одне дослідження, проведене Д.Б. Богоявленською (1983).Нею виділена одиниця вимірювання творчих здібностей, названа "інтелектуальною ініціативою". Автор розглядає її як синтез розумових здібностей і мотиваційної структури особи, що виявляється в "продовженні розумової діяльності за межами того, що вимагається, за межами рішення задачі, яка ставиться перед людиною". Відповідно до гіпотези Д.Б. Богоявленської був запропонований "метод креативного поля", що дозволяє випробовуваному без дії зовнішнього стимулу перейти від здійснення заданої діяльності до теоретичного узагальнення і аналізу заданої ситуації. В рамках цього методу було сконструйовано декілька методик, які проходили перевірку на валідність. Автор зазнав значні труднощі в знаходженні зовнішнього критерію. Творча успішність встановлювалася методом експертних оцінок, які мають цілий ряд недоліків. Отримані кореляції експериментальних оцінок інтелектуальної ініціативи із зовнішнім критерієм дуже високі, але суб'єктивність вибраного критерію не дозволяє вважати висновки про валідність розроблених методик остаточними. Підводячи підсумки вітчизняних досліджень в області діагностики інтелектуальних здібностей і креативності, потрібно підкреслити, що вони ретельно теоретично обгрунтовані, індивідуальні відмінності аналізуються не тільки з кількісною, але і з якісної сторони, а сама діагностика має чітко певну практичну мету. Проте все ще недостатня кількість досліджень в цій області. Не вистачає методик діагностики, а робіт з їх створення недостатньо.
Теоретичні міркування і експериментальні дані дозволяють зробити висновок, що креативність і інтелект є ортогональними чинниками, тобто незалежні один від одного. Тим часом операційно вони протилежні: ситуації, що сприяють прояву інтелекту, протилежні по своїх характеристиках ситуаціям, в яких виявляється креативність.
Таким чином, спостережувані в експериментах відмінності в кореляціях між інтелектом і креативністю пояснюються тим, які методики застосовуються для діагностики цих властивостей, а точніше, в яких точках умовного континууму “регламентація-свобода” методики поміщаються і яка відстань між ними. При бажанні можна теоретично розрахувати зразкові величини кореляцій між методиками, якщо "відстані" між ними визначені.
4. Психологічний погляд на генезис обдарованості
Поведінку обдарованої людини відбиває взаємодія між трьома основними групами людських якостей. Ці групи являють собою загальні і\чи спеціальні здібності вище за середні, високий рівень включенності в задачу і високий рівень креативності.
Творчі здібності й обдарованість не зв'язані прямо з рівнем загальних і спеціальних здібностей, що є реальним засобом успішного здійснення діяльності, але не визначають однозначно творчий потенціал особистості. Їхній внесок реалізується, лише переломлюючи через мотиваційну структуру особистості, її ціннісні орієнтації.
При цьому виділені два типи мотивації. До першого, що забезпечує високий рівень пізнавальної самодіяльності, відноситься перевага пізнавальної мотивації, зацікавленість у справі, а не у своєму успіху. Другий тип мотивації виступає психологічним бар'єром для прояву пізнавальної самодіяльності. Сюди відносяться зовнішні стосовно пізнання мотиви.
Обдаровані діти виявляють себе ще в ранньому дитинстві, але не завжди, на жаль, вони знаходять підтримку у своїх учителів, тому що виявляють бунтарські прояви і не вписуються в загальноприйняті стандарти.
Виходячи з усього перерахованого вище, можна сказати, що розуміння творчості в такому виді дозволять зробити висновок про те, що немає творчих здібностей, що існують паралельно з загальними і спеціальними (поділ коефіцієнта інтелекту і креативності Гілфордом). Разом з тим, творчий потенціал особистості не є результат чисто кількісного росту здібностей. Те, що прийнято називати творчими здібностями, з погляду Д.Б. Богоявленської, є здатність до здійснення ситуативно нестимульованої продуктивної діяльності, тобто здатність до пізнавальної самодіяльності. Її прояв не обмежений сферою професій розумової праці і характеризує творчий характер будь-якого виду праці.
Розуміння творчих здібностей Д.Б. Богоявленської і її послідовників не збігається з тим, що в даний час розглядається як загальну обдарованість (високий рівень розвитку здібностей).
Але воно не збігається і з другою концепцією, що представляє «креативність» чи «творча обдарованість». У противагу Гілфорду вони говорять, що рух думки в різних напрямках не є результатом його руху вшир, а, навпаки, усередину.
Чи можна розвивати обдарованість? Звичайно! Представлене розуміння природи обдарованості і наявність адекватної методики її діагностики дозволяють безпосередньо перейти до побудови системи розвитку творчих здібностей і обдарованості.
Це - насамперед створення оптимальних умов для прояву і становлення творчих можливостей учнів, що має на увазі в першу чергу зняття обмежень, бар'єрів, що прямо придушують творчий ріст дітей. Тому обов'язковим моментом програми є вимога гнучкості в її організації, що допускає зміни по параметрах темпу, обсягу і предметного змісту навчальної програми. Ця гнучкість програм дозволить, з одного боку, забезпечити дійсне одержання суспільно необхідного рівня утворення, а з іншого боку - дозволить максимально через власний вибір і зусилля просунутися тим, хто на це здатно.
Робота з обдарованими дітьми припускає наявність даних про структурно-якісні характеристики обдарованості, методик їхнього виявлення і розвитку, а потім організаційних заходів, у рамках яких і здійснюється практична робота по подальшому розвитку творчих здібностей і обдарованості.
5. Два способи пізнання-шлях еволюції людства
Загальних методів в історії пізнання - два: діалектичний і метафізичний. Це загально-філософські методи.
Діалектичний метод -- це метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності і розвитку.
Метафізичний метод -- метод, протилежний діалектичному, з його допомогою розглядають явища поза їх взаємним зв'язком і розвитком. З середини 19-го століття метафізичний метод все більше і більше витіснявся з природознавства діалектичним методом.
6. Фантазія і творча діяльність
Творча уява становить значний інтерес як здібність, яка відіграє важливу роль в усіх сферах людської діяльності і є її складовою частиною.
К. Маркс писав: «Ми передбачаємо працю в такій формі, в якій вона є виключно надбанням людини. Павук робить операції, що нагадують операції ткача, і бджола будовою своїх воскових комірок осоромлює деяких людей-архітекторів. Але й найгірший архітектор від найкращої бджоли з самого початку відрізняється тим, що, перш ніж будувати комірку з воску, він уже збудував її у своїй голові. В кінці процесу праці виходить результат, який уже на початку цього процесу був в уяві людини, тобто ідеально. Людина не тільки змінює форму того, що дане природою: в тому, що дане природою, вона здійснює разом із тим і свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб і характер її дій і якій вона повинна підкоряти свою волю».
Саме таке попереднє створення продуктів діяльності можливе головним чином тільки завдяки творчій уяві. Скільки б людина не розмірковувала, як би палко не бажала чогось, без неї вона не рушить з місця ні в теорії, ні в практиці.
Наукові відкриття -- не результат абстрактно логічних операцій над уже відомими посиланнями. Істинно наукове дослідження полягає в тому, щоб за допомогою творчої фантазії побачити явища світу зовсім по-новому, в нових зв'язках і відносинах.
Особливо рельєфно роль уяви виступає в експериментальному дослідженні, яке виходить з певної гіпотези. Експериментатор має подумки уявити таку конкретну ситуацію, яка б дала можливість перевірити цю гіпотезу.
Щодо участі фантазії у художній творчості існує чимало цікавих і ґрунтовних міркувань. В.Г. Бєлінський, беручи винятковий приклад, коли літературознавець тільки наводить дійсно історичну подію, зазначає, що все ж і в цьому випадку обійтись без фантазії неможливо.
Уява має місце і в технічній творчості. «Кожний винахід, -- пише Т. Рібо, -- великий чи малий, раніш ніж зміцніти і фактично здійснитися, був народжений в уяві. Для того, щоб плуг, який спочатку був простим шматком дерева з обпаленим наконечником, перетворився... на те, чим він став тепер, після довгого ряду змін... хтозна, скільком уявам довелось над ним попрацювати... Всі речі, які ми застосовуємо у повсякденному житті, не виключаючи найпростіших і звичайних, становлять... кристалізовану уяву».
Творча фантазія бере участь також і в духовному формуванні особистості. Активне життя людини починається в грі, і саме в ній фантазія створює особливий новий світ, в якому дитина почуває себе повним господарем і завдяки якому вона, граючись, дістає можливість збагнути найпростіші відношення в оточуючій її дійсності. В.Г. Бєлінський писав, що в дитинстві фантазія є переважно здатністю і силою душі, головним її діячем, першим посередником між духом дитини та світом дійсності, що існує зовні. Крім того, як слушно зазначає Е. Мейман, «фантазія є першою формою діяльності, за допомогою якої свідомість дитини перероблює засвоєний матеріал наочних уявлень і перетворює цей матеріал на її справжнє духовне надбання».
