Психологія сім

узагальненому вигляді вплив деяких особливостей стилю сімейного виховання (слів, приписів, інструкцій та зразків поведінки) на формування психологічної позиції дитини у табл. .

Вплив факторів сімейного виховання на формування психологічної позиції дитини.

№	Зовнішні фактори виховання	Психологічні позиції (варіанти особистості і типи долі)
1. 2 3 4.	Підтвердження від дорослих „негарності” дитини Відкидання дитини Суперечна поведінка батьків Жорсткі покарання Побої Розбещеність дитини Твердження дорослих про позитивні риси дитини. Прийняття її такою, якою вона є. Розвиток у дитини зусиль до самовдосконаленя, прийняття відповідальності за своє життя, соціального інтересу та продуктивного підходу до невдач: „Не вийшло, то спробуй інакше”.	„Я -негарний, інші - гарні” (комплекс неповноцінності) Кредо: „Моє життя не багато коштує” Варіанти: пасивне переживання невдач; прагнення удосконалити себе за допомогою якихось предметів (зовнішня перевага за рахунок модного одягу, автомобіля тощо); прагнення вдосконалити себе за рахунок досягнення успіху в кар'єрі, спорті (зовнішня зверхність) „Я - негарний, інші - погані”. (повна безнадійність). Кредо: „Жити взагалі не варто! ” Варіанти: невдачі, алкоголізм, наркотики, самогубство. „Інші - погані, Я - гарний”. Кредо: „Чуже життя не багато коштує! ”. Варіанти: жертва (усі погані); Бажання робити боляче іншим: вербальна (критика інших) або фізична (побиття, убивства); бажання розпоряджатися іншими (прагнення до влади). „Я - гарний, Інші - гарні, Життя - гарне”. Кредо: „Життя варте того, щоб жити! ”. Для того, щоб стати переможцем, необхідні свідомі дії й цілеспрямованість.

1.5 Порушення сімейного виховання

Порушення сімейного виховання в психології розуміється як стійке поєднання певних рис виховання, що призводить до негативних наслідків розвитку особистості дитини. Для аналіз порушень виховання перспективно послуговуватися такими критеріями:

рівень протекції (тобто скільки сил і часу приділяють батьки вихованню дитини); тут розрізняють:

* гіперпротекцію як надмірну увагу до проблем виховання дитини;

* гіпопротекцію як недостатню увагу з боку батьків до виховних проблем;

ступінь задоволення потреб (якою мірою діяльність батьків націлена на задоволення матеріально-побутових і духовних потреб дитини); мова йде про:

потурання - прагнення батьків до максимального й некритичного задоволення потреб дитини;

ігнорування потреб дитини, недостатнє прагнення батьків до задоволення їх;

рівень вимогливості до дитини в сім'ї виступає у вигляді заборон, покарань по відношенню до неї, а також знаходить прояв у колі її обов'язків:

надмірність вимог - обов'язків (містить ризик психотравматизму й розвитку в дитини почуття власної несвободи й залежності від батьківської родини);

недостатність вимог-обов'язків (має наслідком складність залучання дитини до будь-якої справи);

надмірність вимог-заборон (формує у дітей реакцію емансипації з захисно-агресивними проявами або, навпаки, розвиток її надмірної чутливості й тривожності);

недостатність вимог-заборон (стимулює розвиток сваволі й надмірної самостійності дитини, сприяє формуванню нестійкого типу характеру);

надмірність санкцій (бурхливе, надто суворе реагування навіть на незначні порушення поведінки дитини зазвичай призводить до формування залежної безініціативної особистості дитини або ж набутої агресивності як захисно-агресивного реагування на позицію батьків);

мінімальність санкцій, що проявляється у відсутності системи контролюючих дій з боку батьків, у їхньому ставленні на заохочування дитини та в сумнівах у результативності будь-яких покарань.

Наведені риси виховання, поєднуючись між собою, утворюють певний тип порушень сімейного виховання. Класифікація цих типів є такою:

потуральна гіперпротекція (характерна для потурального стилю виховання);

домінуюча гіперпротекція (авторитарний стиль), емоційне відкидання (авторитарний і ліберальний стилі);

підвищена моральна вимогливість (авторитарний стиль);

гіпопротекція (ліберальний стиль).

Незалежно від того, якими є особливості порушень у взаємовідносинах „батьки-дитина”, дорослі займають по відношенню до дитини неефективну виховну позицію.

Серед причин неефективного батьківського ставлення назвемо такі:

педагогічна й психологічна неграмотність батьків;

ригідні стереотипи виховання;

вплив особливостей спілкування в сім'ї на відносини батьків і дитини;

особистісні проблеми й особливості батьків, які вносяться у спілкування з дитиною;

Доволі часто батьки схильні розв'язувати особистісні проблеми за рахунок дитини. Це може виражатися у наступному:

переданні дитині своїх власних небажаних якостей;

винесенні конфлікту між подружжям у сферу виховання;

зсуві в установках батьків по відношенню до статі дитини (надавання переваги жіночим або чоловічим якостям у дитини протилежної статі);

нерозвиненості батьківських почуттів;

надмірному розширенні сфери батьківських почуттів;

виховній невпевненості батьків;

фобії (боязні) втратити дитину (особливо, якщо такі прецеденти вже були).

Подібні порушення викривають такі причини: підвищену протекцію батьків (домінуючу або потуральну) або, навпаки, їхню низьку опіку, емоційне відкидання й жорстоке поводження - проблема, яку психологові доводиться вирішувати у кожному окремому випадку. Ця робота необхідна батькам, насамперед, для того, щоб усвідомити, як не слід чинити по відношенню до дітей.

1.6 Визначення показників, рівня психокорекції

При визначенні показників до сімейної терапії

В першу чергу необхідно вирішити, чи необхідні взагалі в даному випадку сімейно-терапевтичні форми роботи;

Важче всього відповісти на ряд специфічних питань, і особливо, яким способом буде проводитися сімейна терапія. Розрізняють сімейну психокорекцію в вузькому розумінні, котра складається з сеансів з участю всіх членів сім'ї. В широкому смислі робота буде проводитися з застосуванням самих різних методик, тренінгів.

В деяких випадках, наприклад, при серйозних конфліктах між членами сім'ї, або представниками різних поколінь, вже з самого початку на першому плані знаходяться конфлікти відносин

Розділ 2. Задачі і методи сімейної діагностики

2.1 Задачі сімейної діагностики

Задача сімейної діагностики полягає в вивченні сімейних і психосоціальних умов, маючих значення для виникнення, підтримки або подолання сімейних конфліктів або психічних порушень. Сімейно-діагностичний аналіз проводиться на двох рівнях:

На рівні сімейної системи необхідно вияснити, яке значення сімї для психопатології індивіда і яке значення індивідуальних психічних проблем пацієнта. Ціль цього дослідження - вияснення проблем, що призводять до звернення за допомогою, в їх контексті.

На рівні корекційної системи одночасно з цим потрібно визначити, який вид допомоги може бути прийнятий сім'єю, який нею з самого початку не сприймається і наскільки це співпадає з нашими представленнями і можливостями.

Сімейна діагностика при цьому не обов'язково націлена на сімейну терапію, але вона повинна допомогти нам визначити, чи показана взагалі корекція, які його форми слід рекомендувати і яким способом може здійснюватися співпраця з сім'єю.

Методи сімейної діагностики можуть бути поділені на дві великі групи. Методи спостереження основані на прямому спостереженні взаємовідносин в сім'ї. Методи само звітності складаються головним чином з використання опитувальників. В ході цієї процедури всі члени сімї дають відомості про аспекти сімейного життя.

Найбільш важливим методом сімейної діагностики є сімейно-діагностичне інтерв'ю. Перелік опитувальників дуже великий. Ми наводимо лише декілька з них.

Таблиця.

Діагностичний метод	Способи діагностики
	Інтерв'ю	Опитувальники та інші способи
Загальний для всієї сімї, або з деякою її частиною.	Загальне сімейно- діагностичне інтерв'ю	Завдання на визначення показників (наприклад, загальний тест Роршаха)
Індивідуальний: з дитиною або підлітком або з одним з інших членів сімї.	Сімейно-діагностично Орієнтоване дослідження індивіда	Опитувальники (наприклад, GT, FACES, SFB)	Інші способи дослідження (наприклад, FAST, проективні мет.

2.2 Загальне сімейно-діагностичне інтерв'ю

В якості приклада проведення першого сімейно-діагностичного інтерв'ю наводимо методику, розроблену і апробовану в клініці Марбургского університету („Марбургське сімейно-діагностичне інтерв'ю”). На бесіду запрошуються, як правило, представляє мий пацієнт і його батьки, а при необхідності і інші члени його сім'ї (наприклад, брати та сестри). Сімейно-діагностичне інтерв'ю по можливості проводиться двома колегами, причому один з них проводить з сім'єю бесіду, котра продовжується коло часу, інший спостерігає цю бесіду з допомогою відеоапаратури, крім того, проходить відеозапис розмови.

Страницы: 1, 2, 3, 4