Быстрый поиск

Психологія особистості терориста

Тема Психологія особистості терориста

План

Вступ

1. Феномен і реалії сучасного тероризму

2. Психологічний портрет терориста

3. Психологічні основи агресії по Фрейду

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Тероризм і психологія в їх сучасному порозумінні - майже ровесники, з тією різницею, що сто років тому внутрішнім світом терористів-революціонерів займалися письменники.

Лише з розвитком тероризму в Західній Європі в 1970-х роках психологи всерйоз зайнялися описом портрета терориста і стали відпрацьовувати методики допомоги жертвам терактів.

По психології тероризму написані томи, але відповіді на питання, - як з максимальною точністю описати психологічний, а ще кращий фізичний портрет терориста - психологи досіть досконало не можуть.

Психіатри в більшості своїй не рахують людини, готової вчинити самогубний теракт, психічно ненормальним. Але, ще 30 років тому американський психіатр Ентон Купер затверджував, що "з погляду психічної патології немає ніякої різниці між терористом і солдатом"; ці двоє попросту обирають різні "способи досягнення своєї мети із зброєю в руках".

Наведені висновки підтверджують актуальність дослідження в контрольній роботі.

Об'єктом вивчення служить психологічний портрет терориста.

Мета роботи - розглянути об'єкт відповідно до предмету на основі вивченої літератури.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішити наступні задачі

- розглянути феномен і реалії сучасного тероризму

- спробувати досліджувати психологічний портрет терориста і його детермінанти

- провести дослідження мотивації масових безладів.

1. Феномен і реалії сучасного тероризму

Тероризм сьогодні - багато страшніше, ніж за часів народовольців. Це - щонайпотужніша зброя, інструмент, технологія, що використовуються не тільки в боротьбі проти Влади, але дуже часто - і самою Владою для досягнення своїх цілей.

Тероризм з'являється, коли суспільство переживає глибоку кризу, в першу чергу - криза ідеології і державно-правової системи. В такому суспільстві з'являються різні опозиційні групи - політичні, соціальні, національні, релігійні - для яких стає сумнівною законність існуючої влади і всієї її системи управління. Якщо такі групи дійдуть висновку, що не можуть добитися своїх цілей законним шляхом, вони можуть спробувати досягти бажаного через насильством, тобто шляхом терорру. При цьому моральним виправданням вбивств опозиція буде, зрозуміло, рахувати високу важливість і чистоту своїх цілей Елизавета Алексеева, Терроризм и современность//Время новостей №12 (2004).

На ранніх стадіях тероризм, як у разі "Народної волі" або захоплення бойовиками "Тупак Амару" японського посольства в Перу, найчастіше робили своїм об'єктом безпосередніх істинних або уявних винуватців своїх "бід" - політичних лідерів або представників влади.

Проте, як показує останній перуанський "експеримент", такий тероризм сьогодні мало ефективний: і охорона довкруги посилюється, і чим кінчиться справа, зокрема для самих терористів - неясно, в усякому разі, шанси добитися мети невеликі.

Одночасно терористи швидко усвідомлюють ряд особливостей нашого часу Там же:

- влада сильно залежить від виборів і, отже, від громадської думки;

- є могутні ЗМІ, падкі до "терористичних сенсацій" і здатні миттєво формувати масову громадську думку;

- люди в більшості країн відвикали від політичного насильства і бояться його.

Тому сьогодні самі ходові і ефективні методи терору - насильство не відносно представників влади, а проти мирних, беззахисних і, що украй важливе, що не мають відношення до "адресата" терору людей, з обов'язковою демонстрацією катастрофічних результатів терору через ЗМІ громадській думці - і лише через нього як через передавальний механізм - лідерам країн. І, нарешті, - пред'явлення через ті ж ЗМІ суспільству і лідерам мотивів терору і умов його припинення Марков М.М., Психология современного терроризма//Независимая газета, № 3, 2003.

Головна умова такого терору - бурхлива реакція ЗМІ. Сучасний терор має полем бою телеекран, і не дарма в таких акціях терористи, перш за все, вимагають не викуп, а тележурналістів. Мета - дія на суспільство, щоб вже воно пред'явило ультиматум своїм лідерам.

Типовий приклад такої технології - Буденновск. Об'єкт атаки - лікарня, пологовий будинок. Добре сплачена істерика в ЗМІ, особливо - НТВ. Мелькаючі на телеекрані заручники, що розказують про "добрих до них терористів". Заяви про те, що Басаєва можна зрозуміти, оскільки "вся сім'я його загинула під російськими бомбами", і взагалі він "борець за свободу свого народу" Шок всієї країни, і Черномирдін, капітулюючий перед вимогами терористів.

При цьому, зрозуміло, ЗМІ ретельно обходять мовчанням, що Там же:

- демонстровані, тільки що звільнені з рук терористів, люди випробовують "синдром заручника", коли заручники через деякий час починають відчувати себе більш прив'язаними до терористів, ніж до рятувальників;

- "синдром заручника" звичайно випробовують тільки 20% заручників, тобто підбір персонажів для репортажу ведеться цілеспрямовано і на користь терористів, що однозначно говорить про те, на кого в даному випадку працюють ЗМІ;

- Басаєв ще до "загибелі всієї сім'ї під бомбами" сотнями розстрілював беззбройних біженців в Абхазії, а його "загибла сім'я" спокійно загоряє на Кіпрі;

- Буденновськ вибраний тому, що там проходить магістральний газопровід, за безпеку якого Газпром-Черномирдін здасть що завгодно.

Таким чином, в порівнянні з минулим століттям з'являється абсолютно новий елемент тероризму - ЗМІ - як би спеціальний передавальний механізм ("ретранслятор") між терористами і адресатами терору.

Трагедія в Театральному центрі на Дубровці поставила нас перед тією ж проблемою, з якою зіткнулися американці і з якою навряд чи не щодня стикаються ізраїльтяни, - з якісно новою формою тероризму. Те, що злочинці з готовністю і навіть з радістю жертвують власним життям, різко обмежує можливості для профілактики і запобігання подібним злочинам. Спроби зрозуміти мотиви і психологію терористів, пояснюючи це як явища, що мають індивідуальну психопатологічну підоснову або що базуються на якихось певних рисах вдачі, не принесли успіху. Такі спроби робилися і після атаки на Нью-Йорк, і раніше. Їм було присвячено, зокрема, декілька матеріалів "Німецької хвилі" Александр Коляндр, Лицо современного терроризма//Независимая газета №4, 2005 года.

Відомий психологічний експеримент, проведений Стенлі Мілгремом. Мілгрем зумів довести, що найзвичніша людина під впливом авторитету, що визнається за нього, здатна втратити всякі моральні міркування і вчинити найжорстокіші вчинки аж до вбивства. Експеримент був повторений в різних країнах і дав схожі результати. Роботи Мілгрема показали, що психологія не в змозі розробити методи, за допомогою яких можна б було по рисах вдачі або соціальному оточенні обчислити здатних на терористичні акти людей. Нинішній сумний досвід свідчить про те, що певний набір життєвих обставин може перетворити цілком нормальну людину на терориста. Готовність до цього закладена навряд чи не в кожному Елизавета Алексеева, Терроризм и современность//Время новостей №12 (2004).

Але чи можна знайти в людині ті якості, які можуть перешкодити йому підкорятися лідерам і авторитетам, якості, розвиток яких може створити імунітет проти вживання насильства і терору? Подальші експерименти з людьми, що брали участь в дослідженні Мілгрема, показали, що людина втрачає самостійність і знаходить схильність до підкорення в співтовариствах з яскраво вираженими морально-етичними цінностями. Особливості групової поведінки злочинних співтовариств, як правило, важливіші за індивідуальні психологічні риси окремих їх членів.

Учасники актів насильства, організовані в групи для ефективнішого їх планування, повинні бути людьми, здатними без роздумів виконувати будь-які накази. Для цього вони повинні володіти відповідним психологічним складом, або природженим, або придбаним в результаті "промивання мозгу". Індивідууми, готові до несвідомого підкорення, складають групу ризику відносно тероризму.

Тероризм є груповим феноменом, терористичні групи носять сектантський характер, і їх внутрішні взаємозв'язки побудовані на основі ідеологічних або релігійних цінностей. Групова психологія має для їх дій більше значення, ніж індивідуальна. Тому дії однієї частини групи або одного її члена можна зрозуміти тільки у взаємозв'язку зі всіма іншими частинами групи. Угрупування цілком відповідає інтересам тих, хто її формує.

Німецький соціолог Роберт Міхельс сформулював так званий "залізний закон олігархії": в будь-якій добровільній організації рано чи пізно обов'язково утворюється правляча верхівка, яка захопить владу і прагнутиме утримувати її вічно. Олігархія стане переслідувати тільки особисті інтереси, а організація - їх задовольняти Марков М.М., Психология современного терроризма//Независимая газета, № 3, 2003.

Можна розповсюдити дію цього закону на суспільство в цілому. Як правило, та частина соціуму, яка якнайбільше страждає з голоду і бідності, а значить, найбільш агресивна, формує олігархію і нав'язує всій групі свої порядки. Найрішучіший її очолює. Саме фігура вождя визначає рівень згуртованості і характер всього співтовариства незалежно від його розмірів.

Страницы: 1, 2