Психологія і творчість
p align="left">Завершення творчого процесу, у власному розумінні слова, проходить на третьому етапі, оскільки підсумком є вирішення творчої проблеми, тобто одержання конкретного результату. Творчий акт набуває різних форм, але головними серед них є: відкриття, винахід, раціоналізація, висування нової ідеї, розробка задуму, нової методики тощо.Одержані на третьому етапі дані корегуються і оформлюються в логічно струнку систему.
Заключний етап - це перевірка істинності одержаного результату і здійснення реалізації. Головним критерієм істинності творчого акту є практика, але використовуються і логічні засоби обгрунтування отриманих результатів. Суттєвим моментом перевірки гіпотез є критика, за допомогою якої виявляються хибні підходи до дійсності, неспроможність планів, необґрунтованість висновків. Гіпотеза, істинність якої доведено, стає достовірним теоретичним знанням, теорією або її часткою. Чим менше минає часу між народженням творчої ідеї і її втіленням, тим більша ефективність творчого акту. Творчий процес, особливо в сфері наукового пізнання, настільки складний і багатоманітний, що його здійснення неможливе, якщо суб'єкт творчості не введе в дію всі матеріальні і духовні засоби пізнання, якими володіє. Вся багатоманітність матеріальних і духовних засобів пізнання і становить зміст механізму творчості.
На кожному з етапів творчості широко використовуються формально-логічні і інтуїтивно-евристичні засоби. Безумовно, в процесі наукової творчості широко використовуються методи індукції і дедукції, аналізу і синтезу, абстрагування і узагальнення, аналогії і моделювання тощо. Форми наукового пізнання, тобто наукові факти, наукова проблема, гіпотеза і наукова теорія, будучи наслідком творчості, виступають разом з тим і важливими її засобами. Але процес творчості передбачає вихід за межі того, що безпосередньо логічно випливає з теоретичних положень, що мають місце, і даного досвіду, відбувається вихід за рамки правил логічного висновку.
Уявлення - це психічна діяльність, що полягає у створенні уяв і ситуацій мислення, які в цілому ніколи не сприймалися людиною в дійсності. В уявленні відбивається не тільки і не стільки сучасне і минуле, скільки переважно майбутнє, опосередковане соціальним досвідом, де відбиваються тенденції розвитку об'єктів. Уявлення -це відображення дійсності як можливості. Головна функція уявлення - ідеальне уявлення результату діяльності до того, як досягається реально, передбачення того, що ще існує. Велику роль уявлення відіграє у формуванні гіпотези. Уявлення комбінує асоціації, поєднує різнопорядкові враження, ідеї, почуття, закликає до життя нові образи. Гіпотези ж прокладають шляхи руху знання до істини.
Інтуїція (лат. - уважно дивлюся) - здібність пізнання істини шляхом її прямого передбачення без обґрунтування за допомогою доказів. Основною ознакою інтуїції є:
По-перше. Неусвідомленість. Проблема інтуїції - це проблема її співвідношення з логікою. Сучасна філософія виходить з того, що інтуїція виступає, насамперед, як одна із форм неусвідомленого відображення, зв'язаного з проявами діяльності мислення суб'єкта, розглядається як неусвідомлена людиною діяльність мислення по переробці і узагальненню раніше набутої актуальної інформації.
Інтуїція буває достатньою для істини, але її не досить, щоб переконати в цій істині інших і самого себе. Необхідний доказ, що включає або звернення до чуттєвих сприймань, або до логічних міркувань, аргументів.
По-друге. Безпосередність. В інтуїтивному акті присутній так званий «перескок», перерва в ланцюгу міркувань, мовби раптове «осяяння», безпосереднє «передбачення» нового знання.
Саме ця ознака інтуїції говорить про те, що процес інтуїтивного пізнання неможливо формалізувати, для нього неможливо виробити певну логічну формулу. Всі ланки процесу мислення мовби зливаються в одне.
По-третє. Раптовість, несподіванка. Це стрибкоподібний перехід до нового знання, перерва неперервності в русі мислення. Раптовість інтуїтивного мислення зв'язана з характерною властивістю такого мислення - одночасним, миттєвим врахуванням множини даних і факторів актуальної ситуації. Раптовість інтуїтивного висновку є результатом синтетичної діяльності мислення, внутрішні процеси якого часто не усвідомлюються суб'єктом, хоча завдяки їм і здійснюється одночасний аналіз множини факторів.
Основними умовами формування і прояву інтуїції є: висока професійна підготовка суб'єкта, глибоке знання проблеми; пошукова ситуація, стан проблемності; дія у суб'єкта пошукової домінанти (пануючої ідеї) на основі неперервних спроб вирішити проблему; напружені зусилля щодо ЇЇ вирішення; наявність підказки, «пускового» механізму інтуїції. Розглядаючи інтуїцію як елемент творчості, мається на увазі лише один із різновидів інтуїції - евристичний. Але інтуїція може бути і стандартизованою, результатом якої є репродуктивні, а не нові оригінальні знання.
Отже, суть і роль інтуїтивного пізнання полягає в тому, що творчий акт залучає до своєї орбіти все мислення
Мрія, сновидіння, фантазія виступають як сторони (аспекти) пізнавального процесу, надаючи йому різні смислові відтінки.
В гносеологічному розумінні вони розрізняються у ставленні до об'єктивного світу. Уявлення тісно зв'язане з дійсністю.
Талант (грец. - вага, міра, рівень здібностей) - така сукупність здібностей, яка дозволяє отримати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю і суспільною значимістю.
Геніальність (лат. - дух) - високий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципові зрушення в тій чи іншій сфері творчості, «створити епоху». Як відмічав Георг Гегель, це характеристика людини, яка співпадає із своєю суттю.
Обидві ці якості - здібності завжди безпосередньо зв'язані з творчою діяльністю.
Аналіз механізму і закономірностей творчості показує, що всі якості людини, необхідні для творчості, розвиваються в процесі навчання і творчої діяльності. Отже, якості, необхідні для творчості, доступні кожній людині, що має нормальну психіку і необхідні фізичні дані.
Отже, творчість - родова властивість життєдіяльності людини і людства, але в різні історичні епохи реалізується по-різному. В сучасних умовах наукова творчість набуває якісно іншого характеру завдяки евристичній можливості моделювання і обчислювального експерименту на базі ЕОМ. Незважаючи на різноманітні перепони, вдачі і невдачі, творчі можливості людства зростають щоденно. Людський розум є єдиною силою, здібною пізнати і загнуздати всі інші сили природи. Їм людство протиставляє своє надбання, плід своєї творчості - культуру. Обнадійливі перспективи відкриваються для творчої діяльності людей з моменту «зняття» відчуження людини як суб'єкта праці і життя.
Тема 6: Практична психологія творчості
Основи арт-терапії. Арт-терапія -- терапія мистецтвом, відносно новий метод психотерапії.
Уперше цей термін був використаний Андріаном Хілом у 1938 р. при описі своєї роботи з хворими туберкульозом і незабаром отримав широке поширення.
В даний час ним позначать усі види занять мистецтвом, що проводяться в лікарнях і не тільки. Ефективність застосування мистецтва в контексті лікування ґрунтується на тому, що цей метод дозволяє експериментувати з почуттями, досліджувати і виражати їх на символічному рівні.
На початкових етапах терапія мистецтвом відбивала уявлення психоаналізу, відповідно до якого кінцевий продукт творчості пацієнта, чи то щось намальоване олівцем чи то написане фарбами, розцінюється як вираження неусвідомлених процесів, що відбуваються у його психіці.
У 20-х роках Принцхорн провів класичне дослідження творчості пацієнтів із психічними відхиленнями і прийшов до висновку, що їхня художня творчість відбиває найбільш інтенсивні конфлікти.
У США однією з перших почала займатись терапією мистецтвом Маргарет Наумбург. Вона обстежувала дітей, що мали поведінкові проблеми, у психіатричному інституті і пізніше розробила кілька навчальних програм з арт-терапії. У своїй роботі Маргарет спиралась на ідею Фрейда про те, що первинні думки і переживання, які виникають у підсвідомості, найчастіше виражаються у формі образів і символів.
Основи методу:
Терапія мистецтвом є посередником при спілкування пацієнта і терапевта на символічному рівні. Образи художньої творчості відбивають усі види підсвідомих процесів, включаючи страхи, мрії, конфлікти, спогади.
До основних форм і методів арт-терапії належать:
1. групова;
2. індивідуальна;
3. сімейна.
Терапія мистецтвом на даний час використовується не тільки в лікарнях і психіатричних клініках, але і в інших умовах -- і як самостійна форма терапії, і як додаток до інших видів групової терапії.
Одним із найбільш використовуваних у терапії вправ є створення групових фресок, у якому учасники або малюють усе, що вони хочуть, на загальній картині, або малюють на ній щось, відповідно до обраної всією групою теми. Членів групи заохочують коментувати свої малюнки, у той час як керівник групи підсилює групову взаємодію.
Дуже важливо при терапії враховувати вік пацієнта і його можливості, не обтяжувати його не цікавою для нього роботою, а також враховувати техніку безпеки: людині із порушеною координацією рухів не можна давати в руки гострі предмети, що можна сказати і про малу дитину. Також важливо, щоб на груповій терапії, а особливо якщо це діти, вони відчували рівну кількість уваги. Старших за віком дітей можна зацікавлювати іншими заняттями, наприклад, бісер, кіноклуб, фотографія, читання віршів, створення музики і т. д.
Завдання арт-терапії
1. лікування;
2. зцілення;
3. психокорекція;
4. реабілітація;
5. психопрофілактика;
6. розвиток;
7. діагностика.
Безпосередні завдання1. вираження почуттів;2. розкриття творчого потенціалу;3. розвиток навичок включення в колективну діяльність. Види занять1. директивні (чітка установка);2. не директивні ( вільний вибір).Структура арт-терапевтичного заняття1. початок ( підготовка матеріалів, тощо,збирання думок);2. основна частина ( основний процес, виконування осн. завдання);3. завершення ( підбиття підсумків,ділення враженнями).Позиція терапевта1. директивна ( спрямовує);2. не директивна ( розвиваюча).Тривалість занятьЗа тривалістю арт-терапевтичні заняття бувають:
1. короткотерміновими ( до 12 занять);
2. середньо терміновими (до 1 року);
3. довготерміновими (декілька років);
Проте кожне з них не повинне тривати більше 2 годин.
Психологія кольору
Функція кольору залежить від ставлення людини до даного кольору. Існує декілька систем трактування кольорів.
Перша система1. червоний - агресія ,боротьба за виживання.2. синій - потреба у з'єднанні з іншими, спокій,пасивність.3. жовтий - потреба в самосвідомості «я».4. зелений - колір стримання, обмеження захисту.5. помаранчевий - колір нездійсненних реалізацій, потреба заявити про себе.6. фіолетовий - злиття, відмова від «я».Система ГетеПередбачає те, що кольори виражають відношення між предметами.
1. Чорний - тіло, білий - дух, жовтий - чоловіче начало, синій - жіноче начало, зелений - гармонія, червоний - дисгармонія.
2. Рожевий - його пов'язують з високою чутливістю,емоційними проявами, безпосередністю.
3. Персиковий - спокуса.
4. Коричневий - сильне бажання звільнитись від ситуації, яка викликає дискомфорт.
5. Сірий - відсутність емоцій, їх пригнічення.
Література
1. Аматьєва О.П. Діагностика та розвиток творчих здібностей дошкільників у
театрально-ігровій діяльності //Наука і освіта. - 1999. - 5-6.-С. 77-80.
2. Барташнікова І. А., Барташніков О.О. Розвиток уяви і творчих здібностей у
дітей 5-7 років. - Тернопіль: Богдан, 1998. - 85с.
3. Бєлкіна Е.В. Естетичне виховання дітей шестирічного віку засобами
образотворчого мистецтва (на матеріалі живопису).- К.: Вища школа, 1996.
- 190с.
4. Богоявленськая Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема
творчества. -- Ростов: изд-во Рост. 1983. -- 173 с.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.
7. Непомнящая Н.И. Целостно-личностный подход к изучению человека // Вопросы психологии 2005 № 1 с. 116--124.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9.Клименко В.В. Психологія творчості. К.: Центр навчальної літератури, 2006. -- 480с.
10. Ніколаєнко Н.Н. Психологія творчості. С-П.: 2005.
Портрет мадам Деворсе(Энгр Ж. О.Д.)
1807, Шантийи, музей Конде
На полотне изображена молодая женщина, сидящая в кресле. Нарядный веер в руке слегка приоткрыт, чуть намечен узор на шали. Фон ровный, темный. Колористическая гамма сдержанна: коричневые тона разных оттенков, красноватые, черные. Роль композиции и цветового решения очень важна в создании образа, но роль рисунка поистине исключительна. Мягкие округлые очертания лица подчеркнуты и тройной ниткой бус, и вырезом черного платья, и круглящейся спинкой стула. Этим линейным ритмам вторят очертания рук. Сложенные на коленях, они образуют большой овал, некую завершающую овальную форму, вписанную в прямоугольник холста. Именно ритмика линий, ясных, плавных, подчиненных единому модусу, способствует созданию удивительно гармоничного образа. Надо сказать, что в отличие от своих соотечественниц-неаполитанок мадам Девосе действительно обладала спокойной, гармоничной внешностью, в которой сразу же ощущались прирожденные итальянские артистичность и естественность.
Голова. Малюнок великої голови звично припускає великі інтелектуальні претензії або незадоволеність своїм інтелектом. Малюнок маленької голови звично відображає відчуття інтелектуальної або соціальної неадекватності.
Очі. Великі очі на малюнку припускають підозрілість, а також прояв заклопотаності і гіперчутливості по відношенню до громадської думки. Маленькі або закриті очі звично припускають самозаглиблення і тенденцію до интроверсии.
Вуха і ніс. Великі вуха припускають чутливість до критики. Акцент, зміщений на ніс, припускає наявність сексуальних проблем. Виділені ніздрі свідчать про схильність до агресії.
Рот. Виділений рот припускає примітивні оральні тенденції або можливу утрудненість з мовою. Відсутність рота означає або депресію, або млявість в спілкуванні.
Руки. Символізують контакт особи з навколишнім світом, скуті руки припускають жорстку, обов'язкову, замкнуту особистість. Мляво опущені руки припускають неефективність. Тоненькі, слабкі руки припускають фізичну або психологічну слабкість. Довгі, сильні руки припускають амбітність і сильну особистість, залучену в події зовнішнього світу. Дуже короткі руки припускають відсутність амбітності і відчуття неадекватності.
Ноги. Довгі ноги означають потребу в незалежності. Великі ноги - потребу в безпеці. Малюнок без ніг означає нестабільність і відсутність основи. Дезертири, наприклад, часто малюють людей без ніг.
