Психологічна робота з учнями
p align="left">Ефективним методом стимулювання діяльності вчителів можуть і повинні стати різні професійні конкурси, що проводяться усередині освітньої установи. У зв'язку з цим виникає необхідність розробки і ухвалення положень про ці конкурси.Моніторинг є одним з найважливіших засобів, завдяки якому змінюється сам інформаційний простір, оскільки підвищується оперативність, об'єктивність і доступність інформації. Тому мета моніторингу - оперативно і своєчасно виявляти всі зміни, що відбуваються у сфері освіти. Отримані об'єктивні дані є підставою для ухвалення управлінських рішень.
При організації системи педагогічного моніторингу можуть виникати як об'єктивні, так і суб'єктивні труднощі, перешкоди. Наприклад, при створенні системи необхідно враховувати: якість методик, що використовуються, підготовленість фахівців, можливість вдосконалення їх професійних умінь. Про ці чинники не можна забувати, більш того, необхідно мінімізувати негативні дії, врахувати можливі проблеми.
Процес реалізації запропонованої моделі не повинен носити спонтанний або всеохоплюючий характер. Найкраще випробовувати дану модель стосовно невеликої групи осіб, оскільки наперед передбачити всі труднощі навряд чи можливо.
Моніторинг як педагогічна технологія дозволяє не тільки систематизувати інформацію, але і може стати дійсним механізмом матеріального заохочення педагогів, що працюють ефективно в режимі розвитку. Високі показники педагогічної діяльності можуть також служити підставою для підвищення кваліфікації працівника.
Існуюча на даний момент деяка невизначеність в плані оцінка діяльності того або іншого суб'єкта освіти, освітнього процесу відкриває достатньо більше можливості для узагальнення і інновацій. Наприклад, як об'єкти моніторингу розглядаються суб'єктивність вчителя і класний колектив, профільне навчання і програми поглибленого вивчення. Ще більше можливостей надає теорія виховання, оскільки поняття «виховання» є багатоаспектним, важко піддаються кількісним вимірюванням. Аналогічним чином йде справа з поняттям «компетенція». Трудність полягає в тому, що немає цілеспрямованої системи дій, методики роботи. Принцип безперервності освіти припускає активну участь освітніх установ в цьому процесі. Успішна соціалізація особи, професіоналізм випускника освітньої установи до подальшого професійного розвитку напряму залежать від рівня сформованості ключових компетенцій.
Безперечною гідністю пропонованої моделі педагогічного моніторингу є її універсальність, адаптованість до системи середньої професійної освіти, валідність в умовах створення системи безперервної освіти. Простота у використовуванні, об'єктивність одержуваних відомостей, застосовність інструментарію, що використовується, - необхідні умови моніторингу. Проте не можна не враховувати регіональних особливостей. Даний компонент повинен стати одним з критеріїв оцінки ефективності діючої моделі. Економічний стан того або іншого регіону, потреби і вимоги, які пред'являє до фахівця суспільство, будуть підставами для створення моделі випускника і визначення політики учбового закладу в області якості.
Рішення проблеми якості освіти залежить від того, наскільки своєчасно і адекватно реагуватимуть освітні установи на зміни зовнішнього середовища, на потреби суспільства, соціальне замовлення, наскільки ефективне і педагогічно виправдані методи і технології будуть вибрані, наскільки об'єктивної, незалежною і систематичною буде експертиза діяльності освітньої установи. Сучасна система оцінки якості освіти - це ще один крок на шляху до входження Росії в загальноєвропейський і загальносвітовий освітній простір.
Сучасна школа переживає нині досить складний період, коли здійснюється рішучий поворот педагогічного процесу до особистості школяра. Нова школа має поважати гідність кожного учня, його індивідуальні запити й інтереси, створювати сприятливі умови для самопізнання, саморозвитку, самовизначення та самореалізації особистості школяра. В ході навчально-виховної діяльності має відбуватися цілеспрямований розвиток певної системи психічних якостей особистості учня, що так необхідно для сучасного життя.
Шляхи особистісного зростання учнів розглядалися багатьма вченими педагогами і психологами, зокрема, В. Сухомлинським, Л. Божович, Г. Костюком, В. Рибалкою, Е. Помиткіним та іншими.
Мета нашого дослідження - висвітлення практичних шляхів взаємодії психолога і вчителя в сучасному навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.
У практиці роботи шкільної психологічної служби особистісне зростання школярів може досягатися шляхом застосування відповідних засобів психодіагностики, психологічної освіти та психорозвивальних методів, спрямованих на комплексне вивчення особистісних якостей школярів, зниження рівня тривожності учнів, поліпшення їх адаптації в умовах навчального закладу, корекції способу життя.
Слід враховувати, що людина стає особистістю не тільки і не стільки під дією зовнішнього впливу, а завдяки власним зусиллям із самовиховання. Істотною проблемою для школярів у цьому плані є низький рівень психологічної культури, брак психологічних знань та навичок самопізнання. Корекція власного характеру, світосприйняття, поведінки - справа нелегка, вона потребує серйозної праці. І тут важко переоцінити допомогу шкільного психолога, адже саме він є компетентним фахівцем, який володіє необхідними знаннями, вміннями, прийомами і методами психологічної практики.
2. Участь шкільного психолога в педрадах, класних і шкільних батьківських зборах
Зазначимо, що діяльність практичного психолога в школі здійснюється у співпраці з усіма учасниками навчально-виховного процесу. Професійна взаємодія з вчителем - важлива складова цієї діяльності, оскільки від неї залежить ефективність навчально-виховного процесу в цілому. Скоординованість дій психолога і вчителя забезпечує єдність, цілісність психолого-педагогічного впливу як на особистість учня, так і на його батьків, що зрештою сприяє підвищенню рейтингу закладу шкільної освіти.
Отже, професійна взаємодія психолога з вчителем є однією з найважливіших умов успішності психологізації навчально-виховного процесу. В організаційному плані в умовах школи це потребує спільного планування, координації та реалізації елементів системи психолого-педагогічної взаємодії психолога і вчителів протягом навчального року. Як свідчить практика, складовими цієї системи можуть бути семінари особистісного зростання для вчителів, участь у яких дає змогу ознайомитися з психічними властивостями особистості, віковими потребами учнів, з методами психологічного розвантаження школярів під час уроку тощо.
Методи і прийоми системи психолого-педагогічної взаємодії на практиці можуть також втілюватись у зміст і форми проведення шкільних уроків, роботу гуртків, секцій, клубів, різних заходів, що сприяють гармонійному становленню особистості школяра. Суттєву роль у цьому процесі мають відігравати психологічні спецкурси, спрямовані на активізацію самопізнання і саморозвиток учнів.
Проблемі психологізації навчально-виховного процесу присвячені, зокрема, праці Л. Божович [1, с. 10]. Узагальнюючи досвід А. Макаренка, дослідниця робить висновок про необхідність створення такої програми виховання у школі, яка б давала чітке визначення цілей виховання у відповідності з певними віковими етапами зростання учнів (тобто, окреслювала зміст виховного процесу протягом всього періоду розвитку дитини). Необхідна також розробка методів, за допомогою яких визначені цілі можуть бути досягнуті. Крім того, потрібно вирішити завдання визначення об'єктивних критеріїв, за якими можна судити про успішність формування особистості дитини і вносити в цей процес необхідні корективи.
Якщо така програма буде побудована на науковій основі, то вона забезпечить єдність виховного процесу, його цілеспрямованість і планомірність. Вона дозволить педагогам, практична діяльність яких організована зараз в значній мірі емпірично, діяти згідно з вимогами психолого-педагогічної науки.
А. Макаренко висував завдання спеціальної педагогічної розробки конкретних цілей виховання, згідно з якими організовується виховний процес, цілей, які можуть бути використані вчителем, вихователем для контролю і корекції своїх дій в ході педагогічної діяльності. При цьому А. Макаренко зазначав, що такі науки, як психологія, біологія, а також вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність, ще недостатньо були розроблені і тому не могли бути надійною опорою в складному процесі виховання.
Над створенням комплексного підходу до виховання працював і В. Сухомлинський. Він проаналізував діалектику педагогічного процесу, зокрема, проблему гармонійності виховних впливів, створення і зміцнення єдиної системи виховання, сутність колективу та його виховне значення в розвитку особистості [11].
Зберігає свою актуальність фундаментальне методологічне положення Г. Костюка про те, що виховувати - означає значною мірою проектувати поступове становлення якостей особистості і керувати здійсненням накреслених проектів [7]. Можливість такого поступового формування якостей особистості відкривається за умови тісної взаємодії вчителя з психологом в процесі спільного планування та здійснення діагностично-корекційної роботи в учнівському колективі.
Нині школа має можливість використовувати інноваційні психолого-педагогічні розробки, методики, результати проведення експериментальних майданчиків.
Взаємодія психолога і вчителя в умовах навчально-виховного процесу може відбуватися за трирівневою схемою, побудованою нами з використанням структури особистості [9].
Високий рівень взаємодії.
Спілкування - активне, відкрите обговорення проблем, висока комунікація (вербальна, невербальна).
