Психофізіологічні основи емоцій

Лімбічна система включає кілька взаємопов'язаних утворень. До неї входять деякі ядра передньої частини таламуса, а також гіпоталамус. Нейрони, що специфічно впливають на активність вегетативної нервової системи, зосереджені у певних ділянках гіпоталамуса, а саме ці ділянки контролюють більшість фізіологічних змін, що супроводжують сильні емоції. Глибоко в бічній частині середнього мозку лежить мигдалина (мигдалевидне ядро). Експерименти на тваринах показали, що мигдалина відповідає за агресивну поведінку чи реакцію страху [2]. По сусідству з мигдалиною знаходиться гіппокамп. Його роль в утворенні емоцій досі остаточно не з'ясована, але його тісний зв'язок з мигдалиною дозволяє припустити, що гіппокамп теж бере участь у цьому процесі. Існують припущення, що він відіграє певну роль в інтеграції різноманітних форм сенсорної інформації. Пошкодження гіппокампа призводить до порушення до порушення пам'яті - до неспроможності запам'ятовувати нову інформацію [2].

Гіппокамп та інші структури лімбічної системи оточені поясною закруткою. Біля неї розташоване склепіння, що повторює вигин поясної закрутки і сполучає гіппокамп з гіпоталамусом. Перегородка отримує вхідні сигнали через склепіння від гіппокампа і посилає вихідні сигнали в гіпоталамус. Нервові сигнали від усіх органів чуття надходять в кору, проходячи крізь одну чи кілька лімбічних структур - мигдалину, гіппокамп чи частину гіпоталамуса. Сигнали, що йдуть від кори, також проходять крізь ці структури.

3.2 Стовбур мозку і кора великих півкуль

Важливу роль в емоціях відіграє ретикулярна формація - структура всередині моста і стовбура головного мозку. Вона отримує сенсорні сигнали по різним шляхам і діє як свого роду фільтр, пропускаючи тільки ту інформацію, яка є новою чи незвичною. Волокна від нейронів ретикулярної формації надходять в різні області кори великих півкуль, деякі - через таламус. Вважається, що більшість цих нейронів є неспецифічними. Вони передають сигнали від очей, шкіри, внутрішніх органів, інших органів і структур лімбічній системі і корі.

Деяким ділянкам ретикулярної формації притаманні більш визначені функції. Наприклад, блакитна пляма - щільна сукупність тіл нейронів, відростки яких утворюють дивергентні сіті з одним входом, і використовує в якості медіатора норадреналін. Деякі нервові шляхи йдуть угору від блакитної плями до таламуса, гіпоталамуса і багатьох ділянок кори. Інші прямують вниз до мозочка і спинного мозку. Медіатор цих спеціалізованих нейронів - норадреналін - запускає емоційну реакцію. Було висловлене припущення, що нестача норадреналіну в мозку спричиняє депресію, а його надлишок - важкі стресові стани. Можливо, норадреналін відіграє також роль у виникненні реакцій, що суб'єктивно сприймаються як задоволення [2].

Інша ділянка ретикулярної формації - «чорна субстанція» - являє собою скупчення тіл нейронів, що також належать до дивергентних сітей з одним входом, але виділяють медіатор дофамін. Він, окрім інших функцій, сприяє виникненню деяких приємних відчуттів. Відомо, що він бере участь у виникненні ейфорії. У хворих на синдром Паркінсона відбувається дегенерація нейронів чорної субстанції, яка призводить до нестачі дофаміну. L-ДОФА - лікарський препарат, який призначають цим хворим, - сприяє утворенню дофаміну, але також може викликати симптоми, подібні на шизофренію. Це дає привід вважати, що певну роль у розвитку шизофренії відіграє надлишок дофаміну [2].

Ділянки кори, що відіграють найбільшу роль в емоціях, - лобні долі, до яких надходять прямі нейронні зв'язки від таламуса. А оскільки мислення і емоції не є ізольованими процесами, в утворенні емоцій, вірогідно, беруть участь і скроневі ділянки.

Особливості функціонування лімбічної системи, стовбура мозку, кіркових структур і нервових шляхів при різноманітних емоціях у значній мірі залишається предметом гіпотез.

4. Роль вегетативної нервової системи в емоціях

Збудження, яке супроводжує емоції, породжується головним мозком, але втілюється за допомогою вегетативної (автономної) системи. Вегетативна нервова система складається з двох анатомічних відділів. Симпатичний відділ мобілізує енергію і ресурси тіла (реакція типу «боротьби або втечі»). Діяльність парасимпатичного відділу в цілому спрямована на збереження енергії і ресурсів. Рівновага між їхньою дією в даний момент визначається взаємодією вимог зовнішньої ситуації з внутрішнім станом організму [2].

В еволюційному плані симпатичний відділ розвивався пізно і поступово. На ранніх етапах філогенетичної історії нервова система слугувала переважно для акумулювання та збереження енергії.

Ендокринна система також відіграє свою роль у загальній активації, декретуючи гормони напряму у кров. У відповідь на фізичний чи психологічний стимул гіпоталамус посилає сигнал гіпофізу, змушуючи його виділяти в кров більшу кількість адренокортикотропного гормону (АКТГ). АКТГ потрапляє з кров'ю в надниркові залози і стимулює секрецію гормонів. Ці гормони в свою чергу надходять в різноманітні органи і готують їх до діяльності в екстреній ситуації.

Збудження симпатичної системи має еволюційний зміст, оскільки готують наш організм до непередбачених ситуацій. Учені встановили, що й інші аспекти нашого емоційного багажу мають свою еволюційну історію.

5. Прояви емоцій і почуттів

Переживання емоційних станів завжди характеризуються певним зовнішнім і внутрішнім проявом. Зовні емоції та почуття виражають рухи, пози, рухова та вокальна міміка, інтонації мовлення, рухи очей тощо. Внутрішні, або вісцеральні, переживання яскраво виражає ритм серцебиття, дихання, кров'яний тиск, зміна в ендокринних залозах, органах травлення та виведення [3].

Ці внутрішні переживання бувають астенічними або стенічними, тобто виявляються в пригніченні або збудженні [2].

Зовнішнє, або експресивне, вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але в них воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів набуває різноманітних відтінків. У процесі набування досвіду і розвитку мовлення дитина поступово оволодіває експресивними способами висловлення емоцій, певною мірою стримує їх, та це не означає, що емоція гальмується. П.К. Анохін вважає, що при цьому пригнічуються лише ті чи інші периферійні компоненти емоцій - рухи, міміка; сама ж емоція поширюється на інші, головним чином вісцеральні компоненти [1].

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань, емоції і почуття можуть бути виражені по-різному. Почуття страху, наприклад, може зумовити або астенічну реакцію - скутість, шок, або ж реакцію стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.

Отже, очевидним є тісний зв'язок між емоційним та фізіологічним станами. Ільїн визначає стан в найбільш широкому розумінні як «…реакцію функціональних систем на зовнішні і внутрішні впливи, спрямовану на отримання корисного для організму результату». При цьому «…в багатьох випадках корисний результат виражається у збереженні цілісності організму і забезпеченні його нормальної життєдіяльності в даних умовах» [9]. Однак автор підкреслює, що результат, корисний для функціональної системи може не співпадати з очікуваним людиною корисним ефектом. Тому під корисним ефектом слід розуміти насамперед біологічну доцільність виникнення стану. Наприклад, поява стану страху несприятливе для людини, однак є доцільною і корисною реакцією організму на загрозливу ситуацію.

У переживанні людиною емоцій головну роль відіграє функціональна система, яка умовно складається з трьох рівнів: психічного (в тому числі переживання людини), фізіологічного (центральна нервова система), поведінкового (психомоторні реакції, міміка тощо). Емоційна і фізична сторони стану перебувають у нерозривній єдності. Наприклад, під час розвитку стану монотонії причиною посилення парасимпатичних впливів може бути відчуття апатії і нудьги, а при розвитку стану втоми причиною появи відчуття втоми можуть бути фізіологічні зміни в рухових центрах чи м'язах і пов'язані з цим відчуття [8, 22].

6. Виявлення відмінностей у впливі на організм позитивних та негативних емоцій

Вираження фізіологічних зрушень залежить не лише від інтенсивності емоційного реагування, але і від його знаку. Д. Лайкен наводить приклади експериментальних даних про зміни вегетатики, в тому числі і вмісту гормонів у крові, при переживанні людиною різних емоційних станів. Зокрема виявлено, що при емоціях стенічного типу виділяється адреналін (епінефрин), а при емоціях астенічного типу - норадреналін (норепінефрин) [26].

Однак вивчення позитивного емоційного тону утруднюється тим, в стані задоволення в організмі виникають дуже слабкі зміни. Як показали досліди А. К. Попова, приємні звуки не призводять до чітких шкірно-гальванічних і судинних реакцій, на відміну від неприємних звуків [15].

Аналогічні закономірності виявлені і під час навіюванні людині приємних чи неприємних сновидінь. За даними А.І. Мареніної, приємне сновидіння не відобразилося на даних електроенцефалограми та інших фізіологічних показниках загіпнотизованих людей, тоді як неприємне підсилило електричну активність мозку за рахунок зростання амплітуди біопотенціалів, викликало помітні зміни в організмі [12].

Страницы: 1, 2, 3