RSS    

   Психічний розвиток дитини-дошкільника в інтернатних закладах

Психічний розвиток дитини-дошкільника в інтернатних закладах

19

Зміст

  • Вступ
  • 1. Загальні основи психологічних особливостей розвитку особистості дошкільника
  • 2. Етапи психологічного розвитку дітей, що виховуються не в сім'ї
  • 3. Особливості соціальної дезадаптації дітей із порушеннями розвитку в дошкільних інтернатних закладах
  • 4. Корекційно-виховна робота із соціально дезадаптованими дітьми із ЗПР в закладах інтернатного типу
  • Висновки
  • Список використаних джерел
Вступ

Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей.

Людина криком сповіщає світ про своє народження, потім починаються його вчинки, починається його поводження. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем. Він бачить матір, посміхається їй і його перша незрозуміла думка, якщо тільки можна її назвати думкою, - це відчуття того, що мати (а потім і батько) існують для його радості, для його щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку і метелика, що пурхає над ним, бачить яскраву іграшку - і мама, і папа радіють, коли він, син, радіє... Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поводження, вчинки маленької людини диктуються тільки його потребами, людина виростає виродком. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя і майже усяка відсутність вимог до себе.

Особливості психічного розвитку дітей, що виховуються поза родиною, без піклування батьків (у будинках дитини, дитячих будинках і інтернатах) - актуальна проблема нашого часу.

Тому останні 10 - 15 років психологи всіх країн стурбовані проблемою вдосконалення виховання дітей в установах інтернатного типу. У нашій країні підсилилася увага до виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених піклування батьків. Щоб ця увага стала ефективним, необхідно забезпечити педагогічні колективи дитячих виховних установ науково обґрунтованими психологічними рекомендаціями зі створення умов, що сприяють психічному розвитку й формуванню особистості дітей.

А для цього повинні бути вивчені психологічні особливості розвитку дітей, що залишилися без піклування батьків.

Темп розвитку таких дітей уповільнений у порівнянні з дітьми, що виховуються в родині. Їхній розвиток і здоров'я мають ряд негативних особливостей, які відзначаються на всіх етапах - від дитинства до підліткового віку й далі.

Результати порівняльних досліджень психічного розвитку дітей, що виховуються в родині й поза родиною, дозволяють досить різнобічно представити, як властиво й вікову динаміку формування особистості дитини, так і специфіку психічного розвитку дітей на різних етапах онтогенезу залежно від умов їхнього виховання й навчання.

Мета цієї роботи - обговорити проблему психологічного розвитку дітей дошкільного віку в умовах інтернату.

Для досягнення мети необхідно виконати наступні завдання:

  • - розглянути загальні основи психологічних особливостей розвитку особистості дошкільника;
  • - визначити етапи психологічного розвитку дітей, що виховуються не в сім'ї;
  • - встановити особливості соціальної дезадаптації дітей із порушеннями розвитку в дошкільних інтернатних закладах;
  • - визначити основи корекційно-виховної робота із соціально дезадаптованими дітьми із ЗПР в закладах інтернатного типу.
  • Дана проблема цілком не розроблена і все це вимагає більш пильної уваги з боку педагогів, батьків, вихователів.
1. Загальні основи психологічних особливостей розвитку особистості дошкільника

Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими.

Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання.

Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості.

Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника (О.В. Запорожець).

Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.

Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо.

Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.

Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.

Що старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для досягнення мети дій всупереч обставинам.

На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлюючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з однолітками, які реалізуються передусім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені дії.

Ігрова діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктивна та трудова діяльність дитини.

Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.

З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.

У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги.

Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих самооцінок.

Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім -- однолітків, а згодом -- і у власних очах.

2. Етапи психологічного розвитку дітей, що виховуються не в сім'ї

Значення родини визначається тими умовами, які в ній створюються для розвитку дитини, для засвоєння їм загальнолюдського досвіду. Із самого раннього віку дитина вчиться в дорослих. Учиться не тільки ходити, говорити, правильно користуватися предметами, грати, одержувати знання, трудитися, але й почувати, думати, переживати, ставитися до інших людей і до себе самому.

Особливість сімейного виховання складається в його емоційному характері, заснованому на любові, довірі, взаємній зацікавленості. Родина - перша школа спілкування, де діти з раннього років засвоюють цілісну систему моральних цінностей і ідеалів, культурні традиції даного суспільства й специфічного соціального середовища.

Але в нашім столітті родина, крім усього іншого, перестала бути тим єдиним середовищем, де розвивається дитина. В останні роки висловлюються сумніви в достатності одного лише сімейного виховання для повноцінного й всебічного розвитку дітей.

Виникли різноманітні типи дитячих установ - від прогулянкових груп до дитячих будинків. Поява таких установ викликало прагнення розібратися в тім, як вони впливають на психічний розвиток дітей, а також породило проблему «інституалізації», тобто питання про особливості формування особистості й поводження дитини, що відвідує суспільні дитячі установи.

Радянські вчені, на відміну від деяких закордонних, надають великого значення дослідженню відносин матері й дитини, але не вважають їх біологічно обумовленими. Не розлука з матір'ю, а дефіцит виховання затримує нормальний розвиток дитини в установах закритого типу. Цей розвиток залежить від кількості і якості вражень, які він одержує головним чином у процесі спілкування з дорослими, від оволодіння різними видами діяльності.

Психологи з'ясували також, що для дитини немає нічого фатального навіть у сильному відставанні, що з'явилося в перші місяці життя. Потрапивши пізніше в сприятливі умови, він може швидко наздогнати однолітків, що виховуються в родині.

Страницы: 1, 2


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.