Психічні порушення при епілепс

p align="left">Дисфорії - це раптово виникаючі напади зміненого настрою, найчастіше у вигляді його зниження із дратівливістю. Рідше спостерігається маніакальний афект із переживанням незвичайного блаженства і яскравих сценічних галюцинацій казкового або релігійного змісту: бачиться лицар на коні із сяючим мечем у руці, виникає бачення Бога, оточеного ангелами. У дітей дисфорія може прийняти форму дурненького порушення з руховим розгальмуванням і метушливістю.

Все пережите під час дисфорії звичайно зберігається в пам'яті, але не сприймається як хворобливий стан з непоясненим і незвичайним поводженням. Тривалість дисфорії - від декількох годин до декількох днів.

Епізодичні психічні розлади при епілепсії важко відрізнити одне від іншого й від пароксизмальних розладів. Часто в них більше загального, чим відмінного, і загальне визначається основними властивостями патологічних процесів вищої нервової діяльності при цьому захворюванні, які І. П. Павлов позначила як "сила, вибуховість і періодичність". Більшою мірою бувають виражені кількісні розходження, що зводяться до неоднакової глибини порушення свідомості: найбільш глибокий розлад свідомості (аж до коми) спостерігається при пароксизмах, менш глибоке - при сутінкових станах, і слабкіше виражено воно буває при дисфориях. Відповідно до цього міняється й тривалість хворобливого стану: при пароксизмах вона виміряється секундами й хвилинами, при епізодичних психічних розладах - годинниками й днями. Об'єктивним симптомом епілептичного пароксизму служить виникнення характерних змін ЕЕГ у вигляді спалахів високо амплітудних розрядів, що свідчать про те, що більша маса нервових елементів вступила в злагоджену ритмічну (синхронну) активність. Подібні зміни ЭЭГ звичайно відсутні при епізодичних психічних розладах. Але зареєструвати характер біоелектричної активності головного мозку під час тих й інших станів вдається рідко.

Епілептичні психози

Крім пароксизмальних й епізодичних розладів при епілепсії спостерігаються психози з більше тривалим і затяжним плином. Вони можуть виникати гостро після одного або серії припадків, але початок їх може бути поступовим, не зв'язаним за часом з пароксизмальними порушеннями.

Для епілептичних психозів характерні крайня розмаїтість і мінливість психічних порушень, що включають галюцинації, маревні, афективні, кататоничні й інші симптоми. Стан свідомості коливається від непорушеного до вираженого оглушення, делириозних, онейроїдних розладів з яскравими зоровими й слуховими галюцинаціями, сенестопатіями болісного характеру. Всі переживання хворих насичені емоціями люті, екстазу. Маячні ідеї бувають грандіозні по змісту: на хворого покладене рішення доль народів, оволодіння космосом або, навпроти, він уважає себе великим грішником, мерцем, усередині в нього "усе згнило". У багатьох хворих виникають епізоди різко вираженого психомоторного порушення з агресивними й руйнівними діями. Часто картина епілептичного психозу буває подібна з важким нападом шизофренії й тому позначається як шизоформна. Тривалість психозу обчислюється тижнями або місяцями, але він може затягуватися й до декількох років.

Хронічні зміни особистості

Хронічні психічні порушення при епілепсії тим більше виражені, чим раніше починається епілептичний процес. Менш достовірна їхній зв'язок з характером і частотою епілептичних припадків. При початку захворювання в дитячому віці діти стають надмірно сентиментальними, прояву їхніх почуттів перебільшуються, до батьків вони милуються бурхливо, розповідаючи про звичайну подію, роблять це з великою афектацією, до вихователя або вчителя їхнє відношення буває підлесливим. У той же час їм властива підозрілість, схильність нишком "ябедничати" старшим. Діти відрізняються зайвим педантизмом у відношенні до порядку в будинку й на своєму столі, до свого здоров'я. Відзначається інертність всіх психічних процесів: у дитячий сад вони збираються довго й дуже ретельно, вимотуючи терпіння батьків. У важких випадках захворювання хворі стають мстивими й жорстокими, по незначному приводі дають вибуху гніву. Мова їх відрізняється сповільненістю, тягучістю, повтореннями тих самих слів і виражень (стереотипії), надмірною докладністю. Руху бувають повільними, міміка одноманітної. Увага хворих із працею перемикається з одного предмета на іншій. Переважає похмурий настрій.

Аналогічні зміни особистості спостерігаються й у дозрілих літах. Всі їхні симптоми, включаючи інертність психічних процесів, труднощі перемикання уваги, монотонність, одноманітність емоційних реакцій, свідчать про органічне зниження особистості. Але воно не завжди сполучається зі зниженням інтелекту й творчих здатностей; навпроти, не є великою рідкістю обдарованість хворих, що виявляють неабиякі професійні якості. Але при злоякісному плині захворювання наступає слабоумство. При цьому звужується коло інтересів, які концентруються тепер навколо свого здоров'я й фізіологічних відправлень; відношення до свого сну, апетиту, діяльності кишечнику, загальному самопочуттю стає надцінним. Пам'ять вибірково знижується так, що хворі добре пам'ятають усе, що ставиться до їхнього здоров'я, лікуванню, задоволенню потреб, але погано запам'ятовують те, що безпосереднього відношення до них не має. Зменшується запас слів, мова стає усе більше вповільненої й тягучої, з більшим числом повторень тих самих слів і складів. У мисленні переважає емоційно-образний компонент, тоді як здатність до абстрактних суджень помітно послабляється; хворі не можуть відокремити головне від другорядного, утрудняються в переказі почутого й прочитаного.

У випадку важкого слабоумства у хворих повністю втрачається здатність критично оцінювати своє поводження. Хворі поводяться безглуздо, зарозуміло, прикрашають груди вирізаними з паперу "орденами", підкреслено презирливо ставляться до інших людей. Іноді на перший план виступає розгальмування інстинктів, гіпертрофована сексуальність, що проявляється в самих елементарних і грубих формах, садизм, жорстокість й агресивність, що підсилюються періодично при виникненні дисфоричних станів.

Властива хворим епілепсією емоційна насиченість всіх психічних переживань, перевага конкретно-образного типу мислення, егоцентризм - все це зближає картину змін особистості при даному захворюванні з істеричними розладами. З'являються в міміці й у поводженні деяких хворих епілепсією солодкуватість, ніжність, захопленість поряд з необ'єктивністю й крайностями в судженнях й оцінках можуть створювати враження театральності, характерної для істеричної особистості. Більше того, поряд з епілептичними у хворих нерідко виникають і типові істеричні припадки й розлади, що може приводити до діагностичних помилок. Близькість механізмів психічних порушень при тім й іншому захворюванні давала привід деяким психіатрам користуватися терміном "істеро-епілепсія", що зберігається в старій психіатричній літературі.

Лікування

Лікування епілепсії повинне починатися рано й бути комплексним. Консервативне лікування проводиться протягом багатьох років, іноді - всього життя хворого. Основою його є застосування медикаментозних засобів, які приведуть до повного припинення припадків, до полегшення їхніх проявів. Широко застосовується тривале й безперервне призначення препаратів барбітурової кислоти: фенобарбитала, бензонала, гексамидина. При слабкому ефекті окремо або в сполученні з ними призначають препарати інших хімічних груп, такі як дифенин, финлепсин (тегретол). При малих припадках застосовуються триметин, суксилеп. При психомоторних і психосенсорних припадках ефективний финлепсин, препарати вальпроєвої кислоти, деякі транквілізатори.

Варто пам'ятати, що ефективність тих самих препаратів у різних хворих буває неоднакова, навіть при однотипних припадках. Багато в чому вона залежить від факторів: швидкості усмоктування медикаментозного засобу в кишечнику, доставки його до чутливого до нього нервовим елементам головного мозку, швидкості розпаду й виведення з організму. Тому в оптимальному варіанті консервативне лікування епілепсії проводиться під контролем змісту противно судомних засобів у крові залежно від того або іншого способу їхнього введення. Підбор медикаменту і його доз вимагає тривалого часу, і його доцільно робити в умовах амбулаторного спостереження.

Питання про припинення медикаментозного лікування ставиться лише через 2-4 року після останнього судорожного й через 1,5 року після останнього малого припадку. Передчасне припинення або невиправдані перерви в лікуванні, як правило, приведуть до поновлення або частішання припадків. Важливим показником можливості припинення лікування є нормалізація ЕЕГ. Скасування препаратів виробляється поступово шляхом повільного зниження доз.

Додаткову роль у лікуванні епілепсії грають засобу, що нормалізують обмінні процеси в головному мозку й що роблять дегидратирующу дію. Із цією метою призначають екстракт алое, ФИБС, склоподібне тіло. Терапія із застосуванням 25% - го розчину сірчанокислої магнезії й сечогінних засобів проводиться курсами 2-4 рази в рік. Хворим рекомендується дієта з обмеженням прийому рідини, повареної солі; при непорушеній функції печінки можна вживати в їжу підвищена кількість жирів. Виключається вживання гострих пряностей, кава, какао. Особливо важливо уникати прийому алкоголю; як показує практика, частішання припадків і погіршення стану у хворих епілепсією часто наступає у зв'язку з алкоголізацією.

Велике значення мають реабілітаційні заходи, правильна організація праці й побуту хворих відповідно до віку, психотерапевтичний підхід при їхньому обстеженні й лікуванні. Батьки дітей, що страждають епілепсією, повинні бути проінформовані про необхідність розумних обмежень у способі життя дитини: потрібно уникати тривалих переглядів телевізійних передач, перегрівання, купання без контролю дорослих, спортивних занять, що викликають гіпервентиляцію легких або пов'язаних з ризиком травми у випадку раптового виникнення припадку. Але ці обмеження, по можливості, повинні бути мінімальними. Більшість дітей можуть і повинні відвідувати школу, брати участь у всіх шкільних заходах. У двох третин хворих епілепсією школярів з'являються труднощі в процесі навчання у зв'язку з виникненням припадків під час уроку, а також у зв'язку з патологічним формуванням характеру. Потрібно дотримувати, однак, більшу обережність у відстороненні дитини від школи, тому що це веде до відірваності його від дитячого колективу й викликає в нього почуття своєї неповноцінності. При частих припадках, особливо в денний час, рекомендується індивідуальне навчання дитини вдома. Але й у цих випадках не слід обмежувати діяльність дитини, домашній режим повинен бути трудовим, незважаючи навіть на часті припадки. Школьник, змушений навчатися вдома, повинен все-таки брати участь у ранках й інших шкільних заходах разом з іншими дітьми.

Порушення поводження, пов'язані зі зміною особистості, коригуються призначенням помірних доз нейролептиків і транквілізаторів. При виборі підлітком майбутньої професії потрібно орієнтуватися на його навчання трудовим процесам, не пов'язаним з небезпекою падіння з висоти, травм біля вогню або механізмів, що рухаються. Хворі добре опановують і надалі ефективно займаються роботою, що вимагає великій акуратності й старанності у виконанні завдання, що відповідає особливостям характеру хворих епілепсією. Відомий російський фахівець в області соціально-трудової адаптації й реабілітації психічно хворих Дмитро Євгенович Мелехов (1899-1979) писав, що правильне трудове навчання й працевлаштування хворого епілепсією, сприяння його адаптації в колективі й у побуті є кращим психотерапевтичним стимулом, що допомагає хворому компенсувати почуття його власної ущербності, обумовлене хворобою.

Література

1.Глоба О.В. Кетогенная диета при эпилепсии у детей // Вопросы современной педиатрии, №1, 2004

2.Фомичев С.І. Епілепсія в питаннях і відповідях. - К., 2004

3.Фернандес Р, Самуельс М Епілепсія. - К., 2006

4. Бегги Е. Монтічеллі М.Л. Соціальні аспекти епілепсії

5.Сироло Д, Шейдер Р, Гринблат Д. Лікарські взаємодії психотропних засобів. - К., 2000

Страницы: 1, 2