Психічне здоров'я молодших школярів

p align="left">Третій рівень можна назвати якісно-консервативний. Для нього характерно вирішення прямолінійних, формальних зв'язків між вчинками і якостями особистості. Якість особистості абстрагується людиною від окремого вчинку, виступає в його свідомості як самостійна об'єктивна реальність. Головну роль в самооцінці приймає констатація вже досягнутого рівня розвитку з недооціненням корективів. Така самооцінка має тенденцію до консервативності і недостатньої об'єктивності.

Четвертий рівень якісно-динамічний. Він характеризується розумінням складних зв'язків між якостями особистості і вчинками. Самооцінка має тенденцію до об'єктивності. Кожний генетично пізніший рівень самооцінки виникає не знищенням попереднього, а на основі перетворення попереднього.

Самооцінка - результат складного і тривалого процесу, в якому взаємодіють різні фактори її формування: оцінки оточуючих, аналіз самою людиною своїх успіхів і невдач, результатів діяльності, в яких проявляються якості його особистості. Основними засобами і прийомами самооцінки є: самоспоглядання, самоаналіз, самоконтроль, порівняння.

Самооцінка - результат постійного співставлення того, що людина споглядає в себе, з тим, що вона бачить в інших людях, в той же час з тим, що, як вона думає, бачать в ньому інші.

Є такі фактори формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

- дитина стала школярем. Це призводить до нового розпорядку дня, з'являються нові зобов'язання.

- в її життя ввійшли нові явища, вона кожний день вчиться, засвоює нові знання, також впливає вчитель.

- нова роль дитини ставить особливі вимоги до її повсякденного життя.

- в школі дитина зустрічається з чіткою і розгорнутою системою моральних вимог.

- зміни в моральній сфері пов'язані з появою у молодшого школяра власних поглядів, стосунків, особистих вимог і оцінок.

- ознайомлення з новими явищами навколишнього життя, з фактами людської історії, з творами мистецтв, з світом природи.

- в формуванню самооцінки молодшого школяра велику роль відіграють оцінки учителя.

- засвоюючи в процесі навчання і виховання певні норми і цінності, школяр починає під дією суджень інших ставитися певним чином до результатів своєї навчальної і до себе самого як особистості.

- в самооцінці відображається те, що дитина взнає про себе від інших.

- залежно від самооцінки діти реагують на допускання помилок.

- найприродніше на свої помилки реагують діти з правильною самооцінкою. Вони навіть з цікавістю шукають помилку.

- самооцінка дитини показує не тільки те, як вона оцінює себе, а те, як вона ставиться до успіхів інших.

- дитина не народжується з якимось ставленням до себе.

- діти з високою самооцінкою виділяються активністю.

- діти з низькою самооцінкою невпевнені в собі.

2.5 Вплив типу темпераменту

Індивідуальна неповторність дитини, яка характеризує її відмінність від інших дітей, своєрідність її психіки та особистості виявляється в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якості пізнавальних процесів. Особливості типів темпераментів достатньо просто фіксуються за результатами спостережень: вони проявляються в поведінці та діяльності дітей, оскільки темперамент є характеристикою людини з погляду її динамічних особливостей (швидкості, темпу, діяльності, ритму. Психічних процесів і станів). Також темперамент є фундаментальною характеристикою людини, він стійкий, обумовлений вродженими особливостями нервової системи і мало придатний до змін під дією середовища і виховання. Він виявляє себе у всіх сферах психічної та фізичної активності, оскільки її психофізіологічними компонентами є активність та емоційність.

Одним з важливих напрямків дослідження темпераменту є розв'язання питання про походження темпераменту й можливості його зміни та розвитку. У розробці цього аспекту проблеми темпераменту аналізують питання співвідношення його типологічних і вікових особливостей, зміну проявів темпераменту й фактори, від яких він залежить, шляхи пристосування темпераменту до вимог різних видів діяльності, темперамент і формування небажаних форм поведінки дітей різного віку.

Наявність індивідуальних відмінностей у перебігу психічної діяльності людей давно привернула увагу. Гіппократ стверджував, що темперамент визначається порушенням у пропорції чотирьох рідин у тілі: крові (лат. - «сангвіс»), лімфи (гр. - «флягма»), жовчі (гр. - «холе»), чорної жовчі (гр. - «мелана холе»). Але встановити зв'язок між цими рідинами, їх співвідношенням в організмі та психічними властивостями людини, зумовленими ними не зміг. Він зазначив лише про фізіологічну основу темпераментів.

Спираючись на вчення про чотири рідини, відомий лікар античності Клавдій Гелен (II ст. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів. Сангвінічний темперамент він пов'язував з переважанням крові, холеричний - жовчі, флегматичний - лімфи, меланхолічний - чорної жовчі.

Відома також теорія темпераменту 30-их років нашого століття, що була розроблена У. Мак-Дауголлом. Ця теорія належала до давньої гуморальної концепції. Японський психолог Т. Фуру кава вважає, що основним методом діагностики темпераменту є встановлення хімічного складу крові. У нові часи було багато спроб дати інше трактування матеріальних основ темпераменту. Характеристика типів темпераменту була вперше систематизована німецьким філософом І. Кантом. Органічною основою темпераменту Кант вважав якісні особливості крові, тобто поділяв позицію прихильників гуморальних теорій.

Близько до гуморальних теорій темпераменту стоїть сформульована П. Лесгафтом ідея, що в основі встановлення темпераменту лежать властивості системи кровообігу. Причому малому просвіту і товстим стінкам судин відповідає холеричний темперамент, малому просвіту і тонким стінкам судин - сангвінічний, великому просвіту і товстим стінкам судин - меланхолічний, великому просвіту і тонким стінкам судин - флегматичний.

Значно вплинула на формування сучасних зарубіжних теорій особистості та її індивідуальних особливостей теорія темпераменту, висунута Е. Кречмером. Він виділяє на основі розроблених ним критеріїв основні конституційні типи будови тіла і робить спробу виділити темперамент саме через ці типи морфологічних конституцій. Е. Кречмер виділив чотири конституційних типи: лептосоматик (грец. - ламкий тіло), пікнік (грец. - товстий), атлетик (грец. - боротьба), диспластик (грец. - погано сформований).

Незважаючи на значну кількість теорій про типи темпераменту, виділяють лише чотири основні типи. Але перед тим, як характеризувати ці типи темпераменту та притаманні їм властивості, необхідно з'ясувати сутність поняття «темперамент». Темперамент у розумінні Павлова - це загальна характеристика вищої нервової діяльності, що виражає основні природні властивості нервової діяльності.

Темперамент, на думку Рубінштейна, - це динамічна характеристика особистості в усіх її діяльнісних проявах і чуттєва основа характеру, зміст якого пов'язаний з напрямком особистості.

За Г.С. Костюком, темперамент визначається як індивідуальні особливості людини, що виявляється в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості й швидкості перебігу її психічної діяльності.

За Р.С. Нємцовим, темперамент - це сукупність властивостей, які характеризують динамічні особливості перебігу психічних процесів і поведінки людини, їх силу, швидкість, виникнення, припинення та зміну. Властивості темпераменту можна лише умовно віднести до особистісних якостей людини. Вони насамперед становлять індивідуальні особливості, оскільки є біологічно обумовленими та вродженими. Але темперамент істотно впливає на формування характеру й поведінку людини, іноді визначає індивідуальність, тому відокремлювати темперамент від особистості неможливо.

До властивостей темпераменту належать ті відмінні індивідуальні ознаки людини, які визначають динамічні аспекти всіх видів діяльності, які характеризують особливості перебігу психічних процесів, мають стійкий характер, зберігаються протягом тривалого часу.

Темперамент залежить від властивостей нервової системи, а вони, у свою чергу, визначають головні характеристики функціонуючих систем, які забезпечують інтегративну, аналітичну й синтетичну діяльність мозку та всієї нервової системи загалом.

Серед основних властивостей темпераменту слід назвати передусім сенситивність (чутливість), що характеризує силою та стійкістю того впливу, який справляє певне враження на людину. Залежно від особливостей темпераменту чутливість в одних людей більша, а інших менша. Чутливість характеризує найменшу силу зовнішнього впливу, що викликає реакцію темпераменту. В одних людей вплив (сильний чи слабкий) який на них справляє враження, поширюється з великою, в інших - із дуже малою швидкістю в глибший шар психіки. У різних людей залежно від особливостей їхнього темпераменту буває різна стійкість вражень: в одних людей враження - навіть сильне - стає дуже нестійким, інші тривалий час не можуть його позбутися. Чутливість - це завжди різна в людей різного темпераменту афективна чутливість. Вона пов'язана з емоційною сферою й виявляться в силі, швидкості емоційної реакції на враження. Нині вже доведено, що найчутливішим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий (меланхолік). Темперамент виявляється в емоційній збудливості (у силі емоційного збудження, швидкості, з якою воно охоплює особистість) і стійкості емоційної реакції на враження. Нині вже доведено, що найчутливішим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий (меланхолік).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8