Психіатричний прогноз

p align="left">Мінливість і незмінність людської природи є одними з найцікавіших діалектичних протиріч, властивій людині. У психіатричній практиці ця проблема постійно виникає з усією гостротою; лікар повинен вирішувати, що можна змінити в даному пацієнті, а що змінити не вдасться. Від його рішень часто залежить доля хворого. Якщо зайво впевнитися в незмінність людської природи, тоді пацієнт втрачає шансів на зміну, а тим самим можливості виходу з його болісних психічних деформацій; якщо ж, навпаки, повірити, що все вдається змінити, тоді хворий приречений на марну боротьбу із самим собою.

Картина психічних порушень залишається, в основному, незмінної протягом століть. Читаючи їхні описи, зроблені сотні й навіть тисяча років тому (наприклад, у Біблії), можна поставити діагноз. Аналогічно, у сучасній епосі в різних культурах можна використовувати ті ж самі діагностичні критерії. Але в той же час ця картина є надзвичайно чутливим показником змін, що відбуваються в суспільстві. Кожна важлива соціальна подія знаходить своє відбиття в психіатричній симптоматології. Кожний народ, соціальний клас, ідеологічна група й т.д. мають своєрідну психіатричну проблематику. Колишні психіатри згідно затверджують, що протягом декількох останніх десятиліть і навіть декількох останнього років вираження змінилася симптоматологія психічних порушень. З великою ймовірністю можна прийняти, що причиною цієї мінливості є зміни, що відбуваються в соціальному середовищі. Соціальна психіатрія прагне визначити сутність зв'язків між мінливістю соціальних умов і мінливістю психопатологічного образа. Однак ці дослідження мають попередній характер і поки не дозволяють зробити загальні висновки.

Ця діалектика мінливості й незмінності не є чимсь специфічним для психіатрії. У самих древніх пам'ятниках світової літератури, у творах мистецтва віддалених епох і культур і т.д. з легкістю можна відшукати найбільш особисті переживання людини XXІ століття. Твір мистецтва живе тим довше, чим краще воно відбиває те, що є незмінного в людині. З другою сторони, сучасної людини смішать деякі переживання й форми експресії (хоча б, наприклад, архівні фільми), що існували навіть кілька років назад.

Отже, намагаючись поставити психіатричний діагноз, можна з великою ймовірністю прийняти, що основні людські проблеми не підлягають зміні; вони залишаються такими ж, якими були сотні й тисячі років тому. У той же час зміні підлягають конфлікти, що випливають із умов сучасного життя й на них, на чому все це ґрунтується; знає, що треба нажати кнопку й тоді все піде саме собою. Це світ для нього такий же незрозумілий, як для первісної людини світ магії. З тією тільки різницею, що та людина вірила, а сучасна людина знає, що міг би знати, але для цього в нього немає часу, можливості або здатностей. Тим більше його фрустрація. Досягнення сучасної науки й техніки, виразно, більше захоплюючі, ніж колишні чудеса, однак, вони не задовольняють існуючі, мабуть, у кожній людині прагнення до чого, що виходить за межі повсякденності, за межі здорового розуму, що може змінювати хід життя. Потреба чуда існує в кожної людини, але технічне «чудо» її не задовольняє. Очікування кінчається розчаруванням.

Ріст урбанізації йде в парі з ростом промисловості. Люди концентруються в промислових центрах. Технізація сільського господарства веде до того, що усе менше потрібно людей у селі. Росте диспропорція між перенаселеними великих міст і малонаселеним селом.

Кожна рослина, тварина або людина вимагають свого життєвого простору. Не можна дерево посадити в горщику; у найкращому випадку воно перетвориться в карликове дерево. В останні роки був проведений ряд досліджень наслідків перенаселеності у тварин. Зменшення життєвого простору у всіх піддослідних тварин, незалежно від їхнього рівня філогенетичного розвитку (експерименти проводилися як із хробаками, так і з мавпами) викликало негативні наслідки. Тварини ставали агресивними, зменшувалася їхня опірність хворобам і їхня здатність розмножуватися; вони швидше всвітали. Людина, загалом, більше витривала стосовно несприятливих умов середовища, у порівнянні із тваринами, проте, надмірна перенаселеність може негативно впливати на його психічне й фізичне здоров'я.

Почуття погрози своєму життєвому простору викликає агресивне почуття. У переповненому трамваї чи автобусі люди. загалом, стають невитриманими й дратівливими: на прогулянці, якщо людина довгий час перебуває на самоті, у нього виникає й наростає прагнення до людей.

Перенаселеність у фізичному змісті не є настільки істотним фактором у патології сучасної цивілізації, як перенаселеність у розумінні соціологічному й психологічному. Люди можуть жити скупчено в одній хаті й мати значно більше почуття волі (наприклад, цигани), ніж ті, хто живуть у великих апартаментах.

Технізація середовища спричиняє ускладнення відносин між людьми й обмеження ступеня їхньої волі. При всіх зручностях, які дає життя в умовах сучасної цивілізації, зростає залежність від технічних пристроїв і від людей, їх обслуговуючих. Це те саме згадуване відношення залежності пана й невільника. Ушкодження якого-небудь пристрою, наприклад, електричної лінії, водопроводу й т.п., або страйк групи робітників може легко паралізувати життя великого міста.

Технічне середовище - це не тільки технічні пристрої, але також і люди, які їх роблять, обслуговують і розташовують ними. Утвориться складна мережа залежностей, у якій кожний має якесь своє місце. Загалом, ми не осмислюємо до кінця, від скількох людей залежить звичайний день нашого життя й чим загрожує обривши ланцюга взаємних послуг. Людина сучасної цивілізації стає безпомічним, майже як дитина, якщо позбавити його благ, до яких він звик як до природного середовища. У порівнянні з ним примітивний бушмен значно більше незалежний п тим самим більше зрілий, якщо незалежність трактувати як чортові психологічної зрілості. Якщо щось у технічному середовищі не функціонує тому що потрібно (наприклад, надходження води, каналізація, доставка харчових продуктів, електрика, комунікація й т.д.), то повна безпорадність викликає реакцію люті, аналогічну реакції дитини на незадоволення його основних фізіологічних потреб. Залежність і почуття безпорадності є істотними рисами дитини; інфантілізация є однієї з небезпек сучасної цивілізації.

Проблема «недоспілої особистості» у сучасній психології й психіатрії (правда, не цілком ясно, які критерії зрілості), як представляється, відбиває тенденції нашої цивілізації.

Одну третину, а іноді й половину свого життя людина проводить на роботі. Існують два протилежних підходи до роботи, що взаємно переплітаються. Робота може бути неприємним обов'язком, винятково способом видобутку засобів до існування, навіть покаранням «у поті чола свого будеш їсти хліб». Але робота є також творчим актом - перетворенням навколишнього світу «по образі й подобі своєму», тобто відповідно до нашої концепції. У багатьох примітивних народів під час найважливіших робіт, наприклад, будівлі будинку, човна, випливало співати ритуальні пісні, що описують процес створення всесвіту. Таким способом включалися в божественний акт утвору. Потреба у творчості, тобто нав'язуванні оточенню свого бачення світу, є однієї з основних особливостей людини. Тут мова не йде про якість творчості; творчою працею може бути підмітання вулиці, а може їм не бути праця артиста або вченого. Критерієм, що диференціює, тут є почуття утвору, тобто реалізації власного плану. Подібно тому як історія життя кожного індивіда є реалізацією його генетичного плану, так кожна творча праця є перетворенням у дійсність власної концепції, а тим самим залишенням власного сліду в оточенні.

Характер праці в технічній цивілізації по природі своєї колективний. Взаємна залежність, що є рисою повсякденного життя, ще більше виражена у виробничому процесі. Ця праця вже не є індивідуальною справою, але є складний процес, у якому бере участь багато людей і багато машин. Одна людина небагато може зробити, тому почуває себе неспроможною; робота не приносить задоволеності, тому що в ній реалізується не власний план, але план, нав'язаний зверху, зустрічає часто зухвалий опір. А якщо навіть індивід є творцем цього плану, то бачачи, як його ідея деформується в ході виконання, він переживає глибоке розчарування. Нерідко трапляється, що працююча людина не розуміє змісту своєї роботи, сконцентрований на малому відрізку, не бачить цілого, більше того, іноді він бачить її безглуздість. Робота, змісту якої не розумієш, або бачиш її безглуздість, значно швидше викликає стомлення, ніж робота, спрямована на досягнення усвідомленої мети. Часте зусилля людей буває марним, але працюючи, людина не віддає собі в цьому звіту; доводиться жити ілюзією, що те, що робиться, має сенс і необхідно. Негативна емоційна установка до виконуваної роботи є причиною того, що навіть легка робота викликає велике стомлення. Як уже згадувалося, негативні почуття викликають мобілізацію організму до боротьби або втечі, що є головним чинником виснаження організму.

Популярність різного роду хобі виражає прагнення до праці, що дає задоволення. Людина не може жити без праці, що він є homo faber. Faber є реалізація homo sapiens; без можливості реалізації своїх думок, ідей, планів, мріянь і т.д. людина виявилася б у психологічному вакуумі, втратив би почуття реальності самого себе й навколишнього світу. Якщо життя тварин можна визначити двома векторами: «до» і «від», з яких перший виражає притягання, а другий - відштовхування навколишнього світу, крайньою же крапкою першого є з'єднання з ним у сексуальному акті, а другого - знищення в акті вбивства, то в житті людини істотне значення має також вектор «над», тобто прагнення перетворювати навколишній світ за власним планом. У ньому виражаються творчі прагнення, які, щоправда, існують також і у світі тварин, але є переважно специфічно людськими феноменами.

Поняття «фрустрація», що стало популярним приблизно із середини поточного сторіччя, походить від латинського слова frustra - «дарма», «помилково», «помилково». У взаємодії з оточенням кожний живий організм виробляє багато потенційних способів поводження, так званих, потенційних функціональних структур; деякі з них виявляються помилковими структурами, тобто нереалізованими. Дарма пацюк в експериментальній ситуації намагається добути їжу із закритої годівниці, вона порожня; людина дарма коштує в черзі за товаром - його не вистачить. Ніж сильніше бажання, тим сильніше фрустрація. Позитивна почуттєва установка змінює свій знак і діє в протилежному напрямку. Замість притягання наступає відштовхування. Коли невдалих спроб занадто багато, світ атрактивний (привабливий) перетворюється в світ відразливий.

Зрозуміло, всі потенційні функціональні структури не можуть бути реалізовані; частина повинна бути відкинута через неможливість реалізації. У міру розвитку збільшується толерантність до фрустрації, а з нею й почуття реальності. Маленька дитина може бути розчарований тим, що, незважаючи на махання ручками, не піднявся в повітря; парубок буває розгніваний, якщо світ, у якому він живе, далеко не відповідає його ідеалізованій концепції світу. Згодом, однак, і та й інша функціональні структури - літання в повітря й ідеалізованої концепції світу - виявляються відкинутими тому, що мають малу ймовірність бути реалізованими. Вони з'являються хіба що в сновидіннях наяву або в сні; їхнє невиконання не викликає неприємного почуття поразки. Треба, однак, додати, що малий ступінь імовірності реалізації не рівнозначна кульової ймовірності. Згодом, іноді через багато поколінь реалізуються самі фантастичні мріяння, а марення психічно хворих стає реальністю. У людському розумі не може виникнути щось досконале нереальне, тому що цей розум є часточкою світу й, тим самим, реальний. Почуття невдачі виникає тоді, коли не виконується те, що повинне було мати більший ступінь імовірності реалізації, коли всупереч очікуванню в черзі не вдається зробити бажану покупку, коли незважаючи на інтенсивну роботу, не досягається бажаний результат через так званих «об'єктивних», тобто не залежних від нас обставин.

Фрустуюча ситуація в принципі подібна тієї, у якій тварина, позитивно обумовлена на певний стимул, замість їжі одержує після сигналу удар електричним струмом. Це руйнування сформованої структури інтеракції з оточенням, а тим самим - ієрархії ймовірностей, що виробилася в результаті повторюваної активності організму і його оточення в ході життя.

Коли якась людина своїм поводженням порушує згадану ієрархію ймовірностей, коли його вираження особи, модуляція голосу, зміст висловлень, дії й т.д. не погодяться з нашими очікуваннями, тоді він кваліфікується як «дивний», «дивовижний» або ненормальний. Те ж саме можна сказати про світ, що постійно порушує нашу ієрархію ймовірностей: він стає «божевільним» світом. Він чужий, незрозумілий, іноді відразливе, зухвале почуття відчуження. Подібно тому, як у психічно хворих ми часто натрапляємо на опір (негативізм), їх не можна ніякими аргументами схилити до зміни їхньої позиції або способів поводження й т.д., так і сучасний світ робить нам опір; у нього великий коефіцієнт в'язкості. Коли нам треба розв'язати якесь питання, щось зробити й т.д., створюється враження, начебто ми рухаємося в смолі. Внаслідок ускладнення соціальних відносин, особливо виробничих відносин, дозвіл якого-небудь, навіть дрібного питання вимагає більших зусиль, які використовуються не на саму справу, а, головним чином, на подолання опору соціального середовища. Цей опір паралізує творчі тенденції, підсилюючи почуття безсилля. «Жаль витрачати зусилля, тому що однаково нічого не зміниться». Об'єкт, що нашим зусиллям чинить великий опір, викликає агресію, хочеться або його знищити, або від нього віддалитися.

Мода, що панує в цей час у науці, на статистику й багатофакторну етіологію має свою психологічну й соціологічну обумовленість. Почуття причинності породжується діяльністю. - Я дію й спостерігаю ефект своєї дії. Причина полягає в діючому суб'єкті, а наслідок - в об'єкті, що піддається впливу. У взаємодії з оточенням людина виступає то в ролі суб'єкта, то в ролі об'єкта. Почуття загального безсилля, досить характерне для нашої епохи, відбивається й у науковому мисленні. Не можна вже самому змінити своє оточення; зміна залежить від багатьох факторів, часто випадкових, одним із яких є сам суб'єкт. Індивідуальний порядок виявився заміненим статистичним порядком. Світ, керований статистичними законами, у відчутті індивіда виявляється світом, у якому панують хаос і випадковість, яким неможливо управляти, що вражає непередбаченими подіями. Навіть у найбільш індивідуальному, у художній творчості цінуються в цей час ефекти випадкові. Такий світ не є «мій» світ, тому що із займенником «мій» зв'язане почуття власності й, тим самим, влади. У цьому значенні популярність статистики в науці є вираженням почуття сторонності навколишнього світу.

Список літератури

1. Старовойтенко О.Б. Психологія особистості в парадигмі життєвих відносин. - К., 2003

2. Додонов Б.И. Емоція як цінність. - К., 2004

3. Дилигенский Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 2005

4. Берн Е. Введення в психіатрію й психоаналіз для непосвячених. - К., 2004

Страницы: 1, 2