Професійне самовизначення людини

p align="left">Таким чином, самовизначення характеризується як знаходження балансу, рівноваги між своїми суб'єктивними прагненнями і зовнішніми вимогами з провідним характером вимог.

“За всього свого різноманіття діяльність індивіда є системою, залученою в систему відносин суспільства. Поза цими відносинами людська діяльність взагалі не існує”. Для залучення до суспільних відносин людина повинна самовизначитися до існуючих норм, правил, законів соціального середовища.

Самовизначення до суспільних норм. Воно виступає першою умовою соціалізації людини. Розуміння сутності вимог з боку соціуму й усвідомлення необхідності підпорядкування їм є необхідною, але недостатньою умовою соціалізації людини. Для повноти соціалізації вона повинна ще пройти шлях розвитку своїх психічних механізмів, що дадуть їй змогу підтримувати свою відповідність суспільним нормам без невиправданих напружень, без відчуття психологічного дискомфорту. Мається на увазі розвиток таких психічних функцій, як свідомість, самосвідомість, самовизначення, воля, мислення, відповідальність, повноцінний розвиток яких можливий тільки в разі залучення людини до соціального життя. “Вище” або “досконаліше” самим своїм існуванням припускає деяке звільнення від виключного панування “нижчого”. Так, здатність визначатися до дії за допомогою уявлень або мотивів є звільнення від виняткової підпорядкованості речовим мотивам. Проте саме соціально-значуще самовизначення “виступає основою власного розвитку”.

“Питання про розвиток людини нерозривно пов'язане з формуванням її відносин”. У свою чергу, характер відносин визначається процесом і результатом самовизначення людини до соціальних норм. Соціалізацію, глибоке індивідуальне сприйняття суспільних відносин можна розглядати як головну передумову індивідуальності особистості, її самовизначення. Складність обговорюваного переходу людини від індивідуально-життєдіяльнісного буття до соціально значущого полягає у відсуненні на “периферію” принципу “задоволення своїх потреб будь-що” і в освоєнні способів соціально прийнятного буття. Належне певним чином протистоїть тому, що безпосередньо приваблює. Іншими словами, від поведінки “з опорою на потребу” людина повинна перейти до поведінки з “опорою на соціальні вимоги”, в якій перший тип поведінки (“потребовий”) відходить на другий план.

Стикаючись з певними завданнями, що ставить соціальна дійсність, людина водночас вирішує внутрішні протиріччя, зумовлені розбіжністю індивідуальних бажань, можливостей, критеріїв з вимогами суспільства. Самовизначення індивіда передбачає аж ніяк не заперечення, а, навпаки, визнання суспільної детермінації та індивідуальних форм її реалізації. “Із самовизначенням індивіда пов'язане не тільки протистояння суспільній необхідності, а й активна або пасивна реалізація індивідом суспільної детермінації, що становить індивідуальний спосіб суспільного буття” [7]. Особливу роль відіграє засвоєння способів взаємодії особи з іншими людьми, що зумовлено, у свою чергу, динамікою засвоєння мовних (комунікативних) засобів.

Соціальне самовизначення за нинішніх умов характеризується не тільки глибоким усвідомленням людини необхідності відповідати соціально значущим вимогам, а й наявністю у неї щирого бажання дотримуватися цих вимог. На цьому рівні розвитку суб'єктно-соціального самовизначення протистояння типу “потреба - норма”, “бажання - вимога” вже усунуто сформованими відповідними психічними механізмами, і людині комфортніше відповідати загальнокультурним нормам. Як зазначав С.Рубінштейн: “Я тому цього хочу - іноді усією своєю істотою, до найпотаємніших глибин її, - що я усвідомив суспільну значущість цієї мети і її здійснення стало моєю кревною, особистою справою, до якої мене тягне іноді з силою, що перевершує силу елементарних, тільки особистісних прагнень”. Тоді суспільне “виступає не як зовнішнє для індивіда, а як спосіб його буття, спосіб його життєдіяльності”.

Самовизначення людини до професійно-діяльнісних норм. Цей вид самовизначення має як спільне із соціальним самовизначенням, так і відмінності. Спільним для них є “механізм”, функція якого полягає в зіставленні “бажаного” образу себе та “образу необхідного” з урахуванням пріоритетності другого. Результатом роботи механізму самовизначення повинен стати вибір нормативно-значущого способу поведінки людини в тих межах вимог, до яких вона самовизначилася. Домінування “бажаного” над “необхідним” є негативним самовизначенням. Людина в такому разі або не “входить” у пропоновані нормативні межі зовсім, або при входженні стає деструктивним фактором - руйнівником нормативної бази (тому що в її поведінці домінуватиме задоволення індивідуальних потреб на шкоду правилам, які вона відкинула у своєму самовизначенні).

Розбіжності соціального і трудового самовизначення зумовлені наявністю принципових відмінностей специфіки нормативної бази соціального світу і світу діяльності:

- соціальна нормативна база передусім регулює поведінку людини у взаємодіях з іншими представниками соціуму;

- нормативна база світу діяльності підпорядкована виробничим завданням виготовлення соціально значущих продуктів діяльності.

Праця - це завжди виконання певного завдання; весь хід діяльності повинен бути підпорядкований досягненню наміченого результату; праця вимагає внутрішньої дисципліни. Мета діяльності не в ній самій, а в її продукті. У праці складається характерна для людини здатність до дії далекої цілі, опосередкована, далека мотивація, на відміну від тієї, що діє в порядку короткої мотивації, характерної для тварини [8].

Під ставленням людини до діяльнісного завдання мається на увазі деякий складний інтеграл власних прагнень особистості й вимог цього завдання, його умов, можливостей [9].

Професійна діяльність, на відміну від життєдіяльності, починається з входження у процес реалізації норм. Входження в діяльність - процес розуміння і прийняття діяльнісних норм. Таким чином, самовизначення до діяльності полягає в зіставленні необхідного образу діяча з актуальним образом себе, що має індивідуально-орієнтовані прагнення, бажання. Для того, щоб процес прийняття норми був контрольованим, потрібно ясно бачити характер бажань, прагнень, зіставляти їх із запропонованою нормою, знаходити між цільовою частиною норми і тим, що хочеться цілком визначені переходи, а також відсутність “швидкіших” і “коротших” шляхів до задоволення бажань, ніж реалізація норми [10].

У межах діяльності людина змушена адаптувати свої індивідуальні бажання, мотиви, переваги до твердих трудових умов. Тут відтворюється діалектичне протистояння між потребою і нормою з імперативним характером останньої, як і соціальному житті, з тією відмінністю, що норма конкретизується характером участі людини в перетворювальних процесах діяльності. Перетворення вихідного матеріалу на кінцевий продукт має свої жорсткі технологічні закони, людина повинна підпорядковуватися їм, якщо не хоче стати перешкодою в процесі одержання соціально необхідного продукту.

Детермінуючий характер діяльності щодо індивіда виявляється в тому, що сила об'єктивних речей здебільшого така, що швидше використовує особисті мотиви людини як приводний пас для того, щоб підкорити її діяльність об'єктивній логіці завдань, до розв'язання яких вона залучена. І чим значнішим є ці завдання й істотнішою діяльність, тим жорсткіше виявляється детермінуюча сила завдань, тим менш істотними для розуміння діяльності стають особистісні мотиви, що стоять поза ставленням до них [11].

Проте помилково було б припускати пасивний характер залучення людини до розв'язання діяльнісних завдань, подібно до залучення в діяльність “неживих” ресурсів, таких, як матеріал і засіб. За людиною, до проходження нею діяльнісної “межі” залишається право самостійного вибору - залучатися до реалізації трудових норм або “самоусунутися” від цього. Такий вибір є одним з результатів її самовизначення до запропонованих норм. Сам суб'єкт самовизначається стосовно завдання до того, як він виявився втягненим у його простір. Він має здатність до самовизначення як входження в нього, ставлення до нього, більш-менш активного, зацікавленого. Тому суб'єкт не є таким самим структурним елементом завдання, як вимоги, умови.

Список використаної літератури

1. Абульханова К.А. О субъекте психической деятельности. - М.: Наука, 1973.

2. Анисимов О.С. Педагогическая акмеология: общая и управленческая. - Минск: Технопринт, 2002.

3. Анисимов О.С. Принятие управленческих решений: методология и технология. - М., 2002.

4. Библиотека управляющего персоналом: мировой опыт. Современный менеджмент: теория и практика: Обзор. информ./ Сост. В.И. Яровой; Под ред. Г.В.Щекина. - К: МЗУУП, 1994.

5. Верхоглазенко В.Н., Звезденков А.А,, Хлюнева М.В. Психология прибыли. - М.: ПРиориздат, 2005.

6. Выготский Л.С. Психология. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2002.

7. Гинсбург М.Р. Личностное самоопределение как психологическая проблема// Вопр. психологии. - 1998 - №2 - с25.

8. Дмитренко Г.А. Стратегический менеджмент: целевое управление персоналом организации на базе квалиметрических измерений. - К.:МАУП, 2005.

9. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.:Наука, 2004.

10. Щекин Г.В. Социальная теория и кадровая политика. - К.:МАУП, 2000.

11. Щекин Г.В. Организация и психология управления персоналом. - К.:МАУП, 2006.

Страницы: 1, 2